«Нехай множиться у Вашій оселі добро…»
Безперечно, ми всі творимо роман свого життя. Він може бути зовсім бездарним, якщо невідомо з якої причини нудити світом, заздрити тим, хто має більше везіння, талану, визнання, або ж пасивно чекати, коли щасливий випадок приспонукає сонячні промені виткати/виписити/вималювати акорди світлого неба над головою. Життя можна проциндрити, постійно женучись за втіхами та матеріальними благами, відкладаючи на потім такі буденні речі, як спілкування з цікавими людьми, друзями, однодумцями, не бачити доокіл себе жадливого світанкового марева, веселкового білодення, яркого і буйного зореквіту. І за будь-якої долі той життєвий роман може виявитися талановитим, якщо людина вміє сприймати труднощі як повітря, щоб на нього зіперлися крила душі, нарощуючи м’язи, й цінувати прості приводи для щастя.
Наша Чортківщина надзвичайно багата на талановитих і унікальних людей. Та, на жаль, ми мало цінуємо своїх посусідів, посестер, земляків, котрі нерідко потребуютьть нашої уваги, пітримки, розуміння, і рідко цікавимося тими, хто спроможний подивувати нас багатством своєї душі, непересічним і яскравим талантом. Багатьом чортківанам добре знайоме ім`я Анни Блаженко – кореспондента районної газети «Голос народу», яка, власне, уже 27 років свого життя віддала журналістиці чи професійній діяльності. Навіть важко уявити Чортків, Чортківщину без її витонченого слова, її невичерпної енергії, її світобачення та життєвої мудрості. Добра усмішка цієї сонячної людини зігріває і злагіднює душу, робить світлішим, чистішим і добродушнішим кожного, хто її знає, з нею спілкується і співпрацює.
Анна Блаженко осяяна ореолом доброї слави. Її аура заполонює, розчулює, надихає до творчості, спонукає до безкорисливої і жертовної праці. Не всім у цьому житті випадає бути королевами/царівнами/владоможницями, їздити на шикарних іномарках. Хтось має наполегливо працювати над словом – але сумлінно, з душею. Звісно ж, робота у газеті не з легких. Утім, як же без жінки обійтись там, де найважче? Де чоловік інколи швидко черствіє душею, а жінка, хоч як довго працює, залишається жінкою, як Анна Блаженко. У колективі редакції районки, де вона пропрацювала увесь цей час (вдумайтесь тільки – 27 років!!!), і серед багатьох колег-журналістів нашого міста і далеко за його межами, її не просто поважають, а люблять і шанують. Досвід і професіоналізм цієї жінки доповнюються інтелігентністю, порядністю, делікатністю. Анна Блаженко лікує людей словом. Вона відтворює на папері кольорову гаму словесного портрету, людських почуттів, поривань, пейзажу. 27 років вона писала про долі простих людей, і не просто писала, а співпереживала з ними, жила їхнім життям, перепускаючи через своє добре і чуйне серце їхні проблеми і болі. Сьогодні хочеться тепле слово сказати й про неї – талановитого і заслуженого журналіста з Чорткова Анну Блаженко, бо вона його заслужила своєю наполегливою працею, силою свого осяйного таланту.
Анну Блаженко переважній більшості наших читачів, мабуть, особливо представляти не треба. Її прізвищем рясніють чортківські видання, жодна з її публікацій не проходить повз увагу чортківчан, бо вони наскрізь пройняті душевною теплотою і світлом.
Народилася Анна Петрівна Блаженко у м.Чорткові. Ще будучи школяркою, почала друкуватися в районній пресі – замітки, кореспонденції, замальовки, вірші. Навчалася у школі громадських кореспондентів при районній газеті. То була неперевершена пора юності, і все було в ній священним для незайманої, совістної душі. Такої довірливої, здатної сприймати тільки чисті і світлі митті життя, без найменшої підозри і фальшу. Згодом закінчила факультет журналістики Львівського державного (тепер Національного) університету ім.Ів.Франка і вже більше як чверть століття на газетярській роботі. Очолювала найбільш гуманітарний відділ редакції – листів і масової роботи, відтак соціально-побутових проблем і листів, пізніше – національного і духовного відродження, соціології і громадської думки. Працювала заступником редактора газети «Голос народу». Член Національної спілки журналістів України від 1986 року, сьогодні, як і ряд років тому, очолює районну первинну журналістську організацію.
Друкувалася в обласній пресі, літературно-мистецькому та громадсько-публіцистичному журналі «Золота Пектораль», в літературному альманасі “Сонячне гроно” (була літературним редактором його другого числа), є співавтором кількох книжок краєзнавчої тематики. Готує до друку збірку своїх, на її погляд, найзначиміших газетних публікацій із чвертьвікового журналістського доробку. Її перу властиве зацікавлене проникнення в глибину проблем, аналітичне мислення. Найулюбленіша тема – Людина, найулюбленіший жанр – подорожні замальовки.
Анна Блаженко обдарована розумом, наділена нев’янучим талантом, який зачаровує читачів уже протягом 27-ти літ. Художні образи, самобутні порівняння, здається, ніби розливаються дивоквітами на папері, газетних і журнальних площах. Та найбільше у ній доброти, людяності, сміливої великодушності. У її словах скільки сонця і тепла, що світ постає як велике Господнє диво.
– Журналістикою я марила десь з років п’ятнадцяти чи чотирнадцяти, – згадує Анна Блаженко в одному зі своїх інтерв’ю. – Ще зі шкільних років подавала дописи в районну газету “Зоря комунізму”. Спочатку у мене ще не було такої мети, щоб обрати саме цю професію. В той час хотілося бути багато ким: і артисткою, і вчителькою, і лікарем. Тобто, як усі діти. Мене тривожило те, що з якою професією чи в житті, чи в книжці, чи з телеекрана не зіткнуся, хотілося обрати не те, що кожну з них, а всі разом. А треба було вибрати щось одне.
На допомогу прийшла мені обласна молодіжна газета “Ровесник”. Там була публікація з факультету журналістики Львівського державного університету, у якій йшлося про заоохочення молодих людей до вступу на факультет. Пригадую, там були такі рядки, що надихнули мене на вибір саме цієї професії. Тут я могла спробувати себе у ролі будь-кого. Це припало на восьмий клас мого навчання в школі. Відтоді я вирішила обрати саме цю професію. Так я стала відвідувати заняття школи робітничо-селянських кореспондентів при газеті “Зоря комунізму”. Це були однорічні курси. За декілька років я закінчила їх три за кожен рік. Потому стала в газеті своєю. Мені вже давали завдання, і я писала. Пізніше вступила на факультет журналістики до Львівського державного університету імені І. Франка. Тепер цеНаціональний університет.
Загалом наша професія завжди була і є престижною. Бо навіть у ті застійні роки найвищий прохідний бал був на юридичному і журналістському факультетах. При вступі на останній треба було мати вже свій доробок. У мене тоді були і статті, і власні поезії.
…Я прийшла працювати у 1984 році. Тоді редактором газети був покійний тепер Василь Оврамович Шуляк. Я вдячна йому за ту школу, яку ми тоді пройшли. Тому, що вона не зрівняється з жодними університетами. Вдячна долі, що свого часу поруч зі мною працювали такі представники вже старої журналістської гвардії, як Надія Сторож – моя перша наставниця в газеті, Ольга Ваврик – товаришка, з якою часто-густо ділили усе навпіл (бо однолітки), Петро Шептицький, Богдан Гетьман (на жаль, нині обидва покійні). Дотепер живлять мало не щодень настанови нашої редакційної «ходячої енциклопедії» Івана Возного. А школою журналістської майстерності для мене стали виваженість у підході до слова (котрим, як відомо, можна як зігріти, так і поранити), якась особлива професійна толерантність довголітнього редактора Анатолія Шуляка – він справді був у мене редактором найдовше, майже півтора десятка літ. Горджуся тим, що в уми й уміння нинішніх редакторів чортківських газет – Любомира Габруського, Олександри Іванців, Михайла Опиханого – волею долі заклала якусь малесеньку часточку свого власного погляду на життя, світ, людність і людяність, розуміння ролі журналіста в суспільстві і в долі простих людей, пересічних читачів, для яких, власне, й твориться газета…
Анна Блаженко – напрочуд цікавий, непересічний журналіст, прозаїк, оповідач, та й ззовні якась особлива жінка – дуже витончена, миловидна, з мрійливими очима. Власне, такою вона була й у п’ятнадцять, і в двадцять, і в тридцять п’ять років, і тепер, вона була і залишається уособленням таланту, розуму, жіночості, грації та краси.
ВолодимирПогорецький,
головний редактор журналу «Золота Пектораль»