Вість про таку унікальну знахідку доніс до районки наш колега-журналіст Михайло Опиханий. Бо йому пощастило не тільки прочути цей ексклюзив з перших вуст, а й безпосередньо бути причетним до «зламу» вмістилища документів, котрі близько шести десятиліть пролежали в землі.
А віднайшов того тайника Володимир Мармус, представляти котрого нашим читачам немає особливої потреби. Передісторія знахідки така. Про те, що тайник має бути десь там, на території Білецького лісництва, у лісі неподалік с. Калинівщина, навіть орієнтовно в тому квадраті, знано було давно від жінки-політв`язня, котрої вже немає на білому світі. Коли ж цьогоріч посвячувалися могили у Калинівщицькому лісі, якось спонтанно визріло припущення взяти та й пошукати. Навіть з допомогою металошукача. Перегодом кілька місяців п. Володимир власне так і зробив. Металошукач просигналив посередині лісової дороги (а колись, вочевидь, просто стежки), де до того ніхто й не очікував на знахідку. У доволі вмістимому металевому бідоні – літрів на 40, ще довоєнного виробництва, виявились якісь паперові згортки. Однак вони настільки перетліли від часу та ще й через доступ всередину крізь проржавілі стінки ґрунтових вод, що навіть тримати в руках їх слід надто обережно, бо, трішки підсушені, одразу розсипаються.
Одного з осінніх днів троє шукачів – В.Мармус, М.Опиханий та лісничий Білецького лісництва Михайло Демкович розкопали ґрунт та й витягли на поверхню того бідона. Оскільки він знаходився під землею не надто глибоко – десь до 40 см, виникло припущення, що закопували тайник ненадовго, вочевидь, маючи надію в скорому часі дістати назовні. Та сталося по-іншому. «Неподалік того схрону, кажуть, було дві криївки УПА, – розповідає Михайло Опиханий, до слова, корінний білівчанин. – У 40-х роках одну енкаведисти знищили. А іншу, на відстані 400-500 м через рів, спалили. Всі повстанці загинули. За тим тайником краєзнавці шукали давно. Не знано, в який спосіб вдалося його виявити п. Мармусу, бо то було складно – він знаходився під дорогою…». Поділився Михайло Опиханий і враженнями від побаченого згодом вмісту тайника: мовляв, то орієнтовно пачок 6 листівок антирадянського спрямування, перев`язаних шнурівками, і 3-4 згортки, обернуті у промаслений папір (адже поліетилену на той час ще не існувало). Що в тих згортках – залишається секретом.
– То в основному пропагандивна література, – коментує Володимир Мармус. – Напевно, друкована у Товстому, бо схожу тоді поширювали скрізь. Річ у тому, що проаналізувати детально немає змоги – за найменшої спроби розгорнути ті пачки папір ламається, обривається. Можливо, то місцева хроніка, однак назви сіл, які вдалося прочитати, свідчать, що то явно Теребовлянщина. Є біографії людей, які на той час вже загинули, бо існує помітка «славної пам`яті». Інші – біографії, напевно, вояків УПА. Маємо і список борців за волю з 1939 по 1949 рр. – роки дають підстави встановити деякі фрагменти, порядковий номер, псевдо, вік (в якому віці загинув). Та мені здається, що той архів особливої цінності не складає, тим більше для Чортківщини.
Він тут же додав, що вже мав схожий випадок, коли у Шманьківчиках десь 1997-1998 року було видобуто зі сховку під колишньою сільською читальнею закопаний орієнтовно 1943-1944 рр., коли фронт просувався на захід і мали прийти «совіти», цілий вулик з українськими книжками, в основному для дітей, а ще звитки німецьких газет та «Краківських вістей» українською мовою. Той сховок теж був зотлілий та понищений і ніякої цінності практично не мав.
А ще п. Володимир повідомив, що знахідку у нього вдома дивилися активісти львівського «Меморіалу», оглядали прискіпливо, з лупою. Поспівчували, що віднайдено архів у такому стані – адже й час, і умови зробили своє. Експертиза ж надто дорога й невідомо, чи виправдає надії роздобути якісь цінні історичні відомості. Хоча беззаперечно одне: за будь-яких обставин нові імена, побачені за відхиленою завісою часу, віднайдуть певний відголос серед спільноти, у суспільстві, котре чимраз помітніше демократизується.
Записала Анна БЛАЖЕНКО