Блез Паскаль стверджував, що «Вся гідність людини в її думці». Академік Олег кришталь відкрив для себе істину розуміння того, що «Я складніший, ніж про себе думаю».

«– Був час, – продовжує думку Олег Кришталь, коли здавалося, що наука дасть людині відповідь на основні питання життя, і воно стане простим і зрозумілим. Проте, в результаті неймовірних дослідницьких зусиль упродовж століть ми повернулися до початку “у великій мудрості багато печалі” (тут йдеться  про перефразовану думку з Книги Екклезіяста: «Бо при многості мудрости множиться й клопіт, хто ж пізнання побільшує, той побільшує й біль!» [1:18]).

Наука – наступна релігія. Чи краще: нова релігія визріває на базі науки. Думаю, що початок цьому перетворенню закладає процес белетризації науки, який широко спостерігається» (Олександр Рожен, Андрій Рожен. https://www.mao.kiev.ua/biblio/jscans/svitogliad/svit-2015-10-2/svitoglyad-2015-2-17-rogen.pdf).

Відсутність особистої думки руйнує людське в людині, її дух, духовність, тож мусимо усвідомити, що вже своїм народженням взяли на себе тягар жити людським життям: «У нас багато людей вірять у власну місію, що забувають про найпростішу – залишатися Людиною…» (ГОВОРИТЬ Євген БАРАН…, «Щоденникові медитації, афоризми»).

Я ж думаю, що дитину (дорослих також) потрібно навчити любити, думати і бути вдячною, все інше здобувається тяжкою щоденною працею: «Ми не досягнемо жодної з інших цілей, якщо забудемо, що мета освіти – збагачувати розум і душу живих людей» (Кен Робінсон і Лу Ароніка, «Школа майбутнього…»).

«Не кожна доросла людина вміє думати, про що вона думає. Свідомість – це здатність думати, про що я думаю» (Олег Кришталь)*. Але ж існує проблема, яку ми не здатні здолати. Всередині мозку досліджуємо мозок. Чи науковці, філософи, літератори звертаються у своїх розмислах до двох теорем (відомі з 1934 року)  Курта Геделя? Першу згадує з глибини свого розуміння Вадим Скуратівський у післямові про Паскалеві «Думки»: «Оскільки автор “Думок”  “усе ж таки” математик, пригадаємо, саме задля того, щоб якось пояснити те – “від чого”, – знану теорему Геделя, яка пропонує розв’язати задачу (“Де все не те і не так”. – У Паскаля [Б. Д.]) – шляхом необхідного виходу за її межі (системи, у якій ми живемо. – Б. Д.)». В теоремі йдеться про те, що ми не спроможні пізнати світ, не вийшовши за межі Всесвіту. Якщо існує кінець Всесвіту, то за ним – початок.

Мозок найдивовижніший, найскладніший пристрій Всесвіту (що нам доступно на сьогоднішній день) і щоб його не втрачати, то цей витвір мусить працювати за призначенням… Мозок вбивають лінощі. Мозок гнучкий в будь-якому віці, але його необхідно вправляти, тренувати, використовувати за призначенням. Мозок стимулює: ЧИТАННЯ, ПИСЬМО (стверджує директор Інституту фізіології ім. О. Богомольця академік Олег Кришталь) і все, що спонукає до РОЗДУМІВ. Іван Пулюй був переконаний, що закон збереження та перетворення енергії поширюється й на духовну царину, адже правду знищити неможливо: «Закон, що сила не пропадає, має загальне значення, бо він править не тільки фізичним, але й інтелектуальним світом» (Ірина Фаріон, «Мовний портрет Івана Пулюя»). І ще одне означення: «Закон непропащої сили в світі людських відносин, культури – це істина. Істина не зникає. Де правда – там повинна бути перемога».

Сутність людини – бути собою не зрадити себе, свою пам’ять, хоча часто мріємо стати іншими, «Але стати собою набагато складніше, ніж стати іншим» (Володимир Єрмоленко, «Далекі близькі»). Повертаймося до себе, «Бо духовне відродження – це передусім повернення… “Поверни себе – собі ж, – радив Сенека, – якщо хочеш стати вільним”. А в іншому місці: “Живи для інших, якщо хочеш для себе жити”. Бо інші, продовжимо думку стоїка, – це твій народ; ти – його частка. Якщо не житимеш для цілості, то й в частці своїй не житимеш, вільним не будеш…» (Андрій Содомора, «Студії одного вірша»).

Пам’ятаймо й цю неспростовну істину: «Адже не все, що від людини, є людиною. …людськість, на зразок якої створюється людина (Творцем нашим небесним – Б. Д.), залишається, і не завдає їй жодної шкоди…» (Сенека, «Моральні листи до Люцілія»).

Не завжди мудрий здатен збагнути всю мудрість мудрості. Тут найбільше важить не те, що пишемо, думаємо, а – що чинимо. Життя, як в Ісуса Христа, коли все – у всьому: «І виправдалася мудрість своїми ділами» (Євангеліє від Матвія 11:19б).

У житті йдемо дорогою правди – прямішої нема. Правдою мислить, діє людина, правдою все перемагає, бо правда – Бог. Він навчає й дарує нам розуміння правди-істини, яка не може бути облудною. Не розмірковуймо про зло, щоб наша духовна енергія не інвестувала, не побільшувала його. Думаймо про любов, кохання, тепло, істину життя. Усе в цьому, власне, від Нього, й ім’я Йому – Бог. Але – є передчуття смерті. Працюймо, творімо! Не думаймо про тлінне. Людина народжена для праці, для радості від діл своїх. Ми, як і все створене Творцем, слугуємо вічності. Живемо у вічності і правда провадить нас до вічності. Страшна не смерть, а передчуття розлуки, – в цьому усвідомлення власної вічності, нескінченності: «– Бо смерть, Михайле, то є смерть. Душа, хоть вона безсмертна, але нелегко їй розлучатися із смертним тілом». І це – книжка Андрія Содомори «Усміх речей» про світ речей, який ми втратили, але зберегли в пам’яті…

Бідні й недосконалі ми, а водночас і багаті здатністю пізнання вічних істин, – Дух Божий пробуває в нас. Силкуймося пізнати бодай ази Божого знання, правди вічності життя. Написано ж: «Нехай же одне не буде заховане від вас, улюблені, що в Господа один день – немов тисяча років, а тисяча років – немов один день» (Друге послання ап. Петра 3:8). Для кого написано? Минаємося, проминаємо з огляду на порох нашого тіла. Накопичуймо ж дух нашого єства, інформацію мозку, яка слугує вічності, акумулює енергію для нашого вічного майбутнього: «І вернеться порох у землю, як був, а дух вернеться знову до Бога, що дав був його!» (Екклезіяста 12:7). Усі та все – в одному реченні незбагненної правди…

Людина поставила себе у центр Всесвіту, бо вважає, що все слугує їй і обертається навколо неї як єдино можливого центру: «З погляду вічності – сумна на всім печать: / Усе довкола – перелітні тіні» (Андрій Содомора, «Пригорща хвилин»). Ми ж – пилинка пилинки і живемо момент моменту в цьому незбагненному, нескінченному світі! Якщо й існує десь його кінець, то за ним – початок. У Всесвіті чотириста мільярдів галактик, у кожній – сто мільярдів зірок…

Сутність Бога – Єдиний, Абсолют. Бог – Ти, Ви. Дехто звертається на «Ви». Мене це шокувало. Ти в мені – Єдиний Ти в усьому. Всі та все, усе в усьому. З нічого все й ім’я тому – Бог. Особливість ідеального вакууму – енергія, з якої проростає все. З нічого все. Всесвіт із нічого. Кожен розуміє це по-своєму. Але нема свого – є Боже. Нічого ми не маємо, усе не наше. Одержуємо крихточку Духу від Бога, очевидно, при зачатті. Щоби примножувати цей скарб. Праця, знання формують духовність нашого єства. Забагато духу не буває, як і знань, любові, кохання. А мозок – модель Всесвіту з незвіданими світами та явищами, – необмежений.

«Бог є Дух…» (Євангеліє від Івана 4:24а). У книжці Мічіо Кайку «Фізика майбутнього» є розділ «Нанотехнології» (Все з нічого?); за Луї Пастером, – «Значення безмежно малого безмежно велике». Вчені дійшли висновку, що ідеальний вакуум володіє колосальною енергією. Як її освоїти? Чи може її задіяти Той, що створив усе і всіх?! Чи здатні ми це бодай зрозуміти? «Через те докази існування Бога є не природничо-науковими доказами, а чимось значно більшим» (Манфред Лютц, «Блеф! Фальсифікація світу»).

У Всесвіті – Бог, Його Дух всюди і в усьому, і ми маємо змогу співпрацювати з Ним, користати з Його дії, якщо наші помисли не суперечать логіці буття. Бог – Абсолют, безмежно великий згусток енергії ідеального вакууму; ним є і за його допомогою все творить. В інформаційному полі Землі (Ноосферне вчення Вернадського) Бог створив середовище взаємостосункової енергії. Ми співпрацюємо з цим полем. Є люди, які випромінюють енергію, побільшуючи густину цього поля, інші ж приймають енергію – кожен залежно від своєї духовності, віри. Безперечно, є люди, які здатні «забруднювати» це поле інформації. Завдання духовно сильних оберігати його, а в ньому – зберігати стабільну рівновагу (добро мусить перемагати зло; думаймо про високе і добре). Бога не бачимо, АЛЕ БАЧИМО ЙОГО ТВОРИВО!!! Що ще?

Як то воно було, як буде? Думки снують пам’яттю минувшини, працюють у сьогоденні. Думки, думи Тарас Шевченко посилав в Україну «попідтинню сиротами» – тобто без опори, як перекотиполе. Попідтинню знайдуть своїх – хтось їх завжди пригріє, виплекає, виростить, і з них будуть інші світи: «Там найдете щиру правду, / А ще, може, й славу…» (Тарас Шевченко, «Думи мої, думи мої…»). Думки ж бо живі і розумні особи…

За-дума – щось зависле; думка – лет,

  а дума – тяглість, крила розпростерті.

     Де роз-думи – мислитель там, поет.

        Без-думність погляду – то подих смерті.

           Андрій Содомора, «Пригорща хвилин»

«Непогано сказав ще хтось (немає певності, кому належить той вислів), коли запитали, навіщо так вигладжувати твір, якщо його візьме до рук заледве кілька читачів. “Мені досить кількох, – відповів він, – досить одного, досить, коли й жодного не буде”. Славетним є і третій вислів – Епікура, що писав одному з товаришів, спільників у філософських заняттях: “Кажу це для тебе, а не для загалу: ми, один для одного, – багатолюдний театр”. Хай же ці вислови, мій Луцілію, глибоко западуть тобі в душу – ось тоді й буде для тебе чужою насолода від оплесків юрби. Багато людей тебе хвалить? То зваж, чи маєш підставу подобатись сам собі, якщо тебе розуміє стільки люду. Твої здобутки – в тобі мають бути заховані!» (Сенека, «Моральні листи до Люцілія». Лист VII).

«Поспішай до мене, але до себе – насамперед! Удосконалюйся, але найперше дбай про те, аби ти був у злагоді з самим собою» (Сенека, «Моральні листи до Люцілія». Лист XXXVI). Я сповідую житттєву цінність: людина мусить бути чесною перед собою, тоді буде чесною перед Богом та іншими людьми, бо сутність людини – бути собою, не зрадити себе, своєї пам’яті, любити одне одного…

Богдан ДЯЧИШИН, м. Львів

 

Leave a Reply

Your email address will not be published.