Чи часто одні письменники пишуть про інших? Складне питання. Я розділив би його на дві частини. По-перше, в журналах і газетах чи в електронних ЗМІ нерідко можна уздріти рецензії, в яких автори висловлюють думку про якісь книги. І здебільшого їх пишуть письмаки. Не варто, мабуть, іронізувати, що кожен кулик хвалить своє болото. Якщо висловлено посутні міркування, то немає значення, від кого вони ідуть. А от те «по-друге» є проблемнішим. Бо деколи письменники через елементарні заздрощі не читають колег. «Допомагає» і книгорозповсюдження: нині неможливо отримати бажаний друк для створення цілісної картини певного літературного явища.

Тому й тішуся, що на моєму робочому столі з’явилося «Думне слово Богдана Смоляка» Богдана Дячишина. Але оце моє задоволення неодновимірне. Бо є кілька факторів, які спричиняють його. Радісно, бо книга дає позитивну відповідь на питання, з якого починалася ця публікація. Виходить, що не все ще так погано у нашому домі, коли, незважаючи на сумнівні політичні вітри, гарні книги про майстрів слова виходять. Приємно і те, що їх творять наші краяни, адже Богдан Дячишин – уродженець Підволочищини. Не хочу скидати з рахунку і того, що вже давно спілкуюся з Богданом Смоляком й видання про нього мене, звісно, захопило, кинувши свідомість у вир слововиявів.
Що ж збурунило сприйняття? Якщо коротко, то в основу моїх вражень лягла втіха від спроби автора дійти до осмислення письменникового «я» у невпинному процесі пізнання навколишнього світу.
А тепер перейдемо до конкретики. Літературний портрет (назвемо його так) має п’ять частин, якщо враховувати передмову та післямову. Й почну, очевидно, з есею «Доторк до поезії серця». Та не тому, що саме він започатковує видання. Просто поезія є тим жанром, де найповніше виразив свій хист майстер слова. Здається, що Богдан Дячишин точно підмітив: «Поезія, читана серцем, здатна побільшувати дух людини». Відчувається, що версифікація для Богдана Смоляка не є грою в слова і рими, а глибинним розмислюванням над тим, що втрапило у поле зору. «Співаючи, відкрийся серцем небу. Співаючи, зігрій зимову креш. Співаючи, сльозою не погребуй у передмить любові, що без меж». Тут мої сприйняттєві рефлекси підказують, що думки автора стали живими й розумними істотами. Мені здається, що есеїст має рацію, вторячи думці письменника Віктора Палинського про заглиблення у незбагненне та вічне. Імпонує і те, що в текст есею доречно вмонтовано фрази Сенеки, Хорхе Луг Боргеса, письменника Андрія Содомори. Це стосується і біблійних висловлювань.
Ще більше надибую їх в есеї «Над берегами книжки помовчи». Крім вищезгаданих, існують посилання на Катона, Жана Ваньє, Тараса Шевченка, Івана Франка, Маркіяна Шашкевича, Богдана Чепурка, Михайла Саченка… Дехто може запитати: чи не забагато цитувань, враховуючи невеликий обсяг есею! Ніскілечки! У творі йдеться про афористику Богдана Смоляка і смислові порівняння є дуже доречними. Не забуваймо і про те, що таким чином Богдан Дячишин дає читачам змогу доторкнутися до перлин чужої мудрості з надією на увагу мислячої громади на ці тексти. Згодімося, що це – надзавдання, яке заслуговує похвали!
Есей «Пошуки очевидного» теж порушує проблеми, які були характерними для перших двох. Вирізняє його хіба що більша увага до прозового доробку Богдана Смоляка. Не повторюватиму окремих тверджень твору. Через дві причини. Дуже багато цікавинок знаходжу для себе, але не впевнений, що зможу виокремити найістотніше (хоча б тому, що у кожного є свої смаки). Та й чи варто зосереджуватися на деталях, коли читачі при бажанні самі можуть пізнати суть?
…Перегорнуто останні сторінки книги. Медитаційність розмислів про чужу творчість. Вона приваблює. Але водночас мені хотілося б більшого углиблення у самі тексти, бо кожна спроба розкрити творчу лабораторію письма вабить. Чи, може, це – справа майбутніх перевидань?

Ігор ФАРИНА,
письменник
м. Шумськ

Leave a Reply

Your email address will not be published.