…вірші -це  ридання  над  життям.

                                                                           Ю.  Федькович

Заридаю  словами,

                              а  чи   засміюся  щасливо?

Мій світе бентежний!

                                     О як я тебе люблю!

Сумну бадилинку у лузі,

                                         липневу ласкаву зливу,

Й вагітну зерном,

                                  чорноброву осінню  ріллю.

Це радість і сміх,

                                 чи  ридання  душі опівнічне?

Таїна одкровення

                               із кожного слова зорить…

Це блискавки спалах?

                                   Чи молитва до слова вічна?

Чи сльоза, що калиною

                                     терпко у серці горить?

Одкровення калини,

                                       чи, може, душі одкровення…

Від її рядків не відірватися. Ця історія душі, неповторної і такої близької, як сестра, це свято краси, переплетене сумом і радісними надіями, лягає на душу… В чому ж секрети притягальної сили книги Любові цієї простої і дивовижної жінки?
Поезія Ганни Костів-Гуски витікає з кришталево чистого материнського джерела і живиться цілющими водами предвічних святинь наших предків. Це криниця її душі. Тужливо і світло, як звуки скрипки, озоветься спогад про дитинство («Ще дні даровані на виріст», «Біля хати мальви вряд», «Стара лялька на горищі»), про рідну в мальвах батьківську хату і нелегку долю трудівниці матері, фронтовика батька («Ті дні ще з пам’яті не стерті», «Батько сіє жита», «Полин»), про рідне село Бабинці на берегах «як світ старої» мальовничої «трепетної» Нічлави, що на «сонцем зацілованому» Поділлі, колиски, звідки починалася її пісня. Всі дороги ліричної героїні ведуть додому, де «знайде прихисток душа», у рідний куточок, звідки починається для неї калинова Україна. Кожен рядок – це освідчення в коханні до рідної землі, скріплене автографом вірності. Саме звідси, з цього глибинного стержня її одкровення та хвилююча музика почуттів, які сягають великого діапазону – від тихого спокійного любування до бурі-урагану, що ламає всі усталені життєві стереотипи. Її «душа – чутливий камертон».
Часові, просторові і почуттєві межі поетичних одкровень сягають глибинних горизонтів, які вбирає в себе її поетичний космос – в ньому і плач, і біль за хресну дорогу нашого Спасителя, і нашого стражденного народу, хресний шлях самої України, кращих її синів і дочок («Музей», «Великдень 1954 року», «На могилі січового стрільця», «Крути», «Жертвам сталінських репресій», «Землякам, які загинули за волю України», «Цинкові хлопчики»…) Це і роздуми над сьогоденням («Молитва України за своїх дітей», «Україні», «Чому тебе не вибрали, народе», «Український «Отче наш», «Зоря Полин», «Зона»), і погляд в майбутнє.
Духовні пошуки поетеси – не просто осмислення трагізму і помилок нашої історії, а й щоденна праця душі на пульсі дня. Ніщо не проходить поза її увагою.
На цій позиції і базується її громадянська, патріотична, лірика, яка має свою символіку, наскрізні образи – калина, тополя, калиновий світ, калинова мрія, калинове небо, голоси матері, коханого, сопілки, запахи кропу, полину, любистку, хліба, червоні коралі, мальви…
Основний лейтмотив – Україна, калинова прекрасна, – вічна, вона має бути щаслива! І цей внутрішній дух, вогонь поетеси уживається в прекрасній формі – різножанровій палітрі поетичних засобів і мовних стилів. Її пейзажна лірика повна високої людяності, краси і гармонії. Основний прийом – персоніфікація. Все живе, все дихає, все любить. Дуже часто душа ліричної героїні зливається з природою, ніби розчиняється в ній.
Інтимна поезія переповнена драматизму людської неповторної долі, в щасті і в муках. Це голос серця, велика наука любові, до якої ми все життя намагаємося дійти, шукаючи один одного, і часто, як сліпі, не завжди помічаємо основне, а потім запізніло оцінюємо дорогі втрати. Кожен вірш – як музика, така гармонійна в ньому архітектоніка, заколисують, проникаючи глибоко не тільки почуття – внутрішній вогонь вірша, а й звуки, слова і відносять тебе на хвилю любові, прекрасного, неповторного на цілий світ кохання, де жінка і володарка, і рабиня – невільниця а відтак і хранителька, берегиня високих, прекрасних, світлих почуттів, вистражданих на попелищі втрат і все ж таки замаяних цвітом в засніжених зимах швидкоплинного життя, яке нікому не змінити і не наздогнати.
Духовна (і релігійна – книга «Голгофа») і філософська поезія – осмислення цінностей життя, його орієнтирів – тільки в Бозі і з Богом людина і світ можуть спасти свою Любов, свою людяність, образ Бога в собі, а відтак і себе.
Можна довго говорити про її цілюще слово, про неповторну красу неповторного поетичного дива прекрасної жінки, якій Богом були дані крила злетіти чистим, світлим променем над світом і впасти Божою росою на рідну землю і виконати свою місію Божої провідниці Краси, Любові і Людяності, і тому її слову пережити її до майбутніх поколінь, які знайдуть себе в ньому як свідомі, мудрі, талановиті і успішні українці на своїй оновленій і благодатній землі.
Окреме слово про пісні Ганни Михайлівни. Поетичне духмяне слово, Його чистий внутрішній вогонь і гармонія, витончена енергія почуттів закономірно лягає на душу мелодією. І залишається музикою для душі. Я думаю, що це найперша причина, чому це слово має бути в школах – як цілюще зерно падає в підготовлену землю, воно проростає пишним колосом. Благослови його, Боже, на проростання! Учителі, учні мають змогу використати на уроках української літератури, у позакласній роботі методичний посібник «Література рідного краю. Ганна Костів-Гуска», що цьогоріч побачив світ у Тернопільському видавництві «Джура».
Під лазуровим галицьким небом розцвіла прекрасна українська квітка, цвіт якої – свято для душі. Благослови її, Господи, довго цвісти на радість людям!

Ірина Ярчук, с. Іванків