Людська сутність – загадка. Бог посилає нам лише ті випробування, з якими ми можемо впоратися. Скільки нечуваних випроб лягло на плечі знаної письменниці Ольги Яворської, уродженки Бучаччини на Тернопільщині! Перебула кілька операцій, пережила клінічну смерть, двадцять дві спинномозкові пункції. Вижила. Народила другого сина – Романа. А потім активна творчість…

В її літературній шкатулці є: поетичні збірки, книги для дітей, прозові збірки. Роман про УПА «На чужих вітрах» відзначений у Києві на конкурсі «Коронація слова» – 2014 (спеціальна відзнака в номінації «Романи»). За збірку «Відблиск прожитого дня» авторка отримала Всеукраїнську премію імені Ірини Вільде (2008). Вона лауреат премій ім. І. Франка, Л. Мартовича, Б. Лепкого, співукладач більше десяти антологій, співавтор таких прозових книжок, як «Герої Крут», «Воскресни в кожнім серці, Україно», книжки спогадів про Івана Гнатюка. Тричі перемагала на літературно-краєзнавчому конкурсі імені дослідника Бойківщини – Мирона Утриска (1908-1988).
Недавно народився ще один твір – «Неспалима смерека», який поповнив літературний доробок письменниці (Неспалима смерека. Повість. – Львів: Місіонер, 2018). Авторка ознайомлює читача зі суспільно-політичними подіями України, які охоплюють майже століття. Читач матиме змогу пройтися полинними доленосними сторінками України, яку душили поляки; москалі – арешти, розстріли, Сибір; німці – концтабори, зойки, примусові роботи в Німеччині; знову москалі, які вішали ярлик «ворог народу», переслідуючи тих, хто мав національну гідність, яка захищала душу від рабської покірності. Сувора правда, змальована в повісті, вражає, знімаючи всі брутальні комуністичні міфи про героїчних УПА, яку радянські карателі, травестовані під повстанців, нищили, приписуючи їм свої злочини.
Ольга Яворська – талановита майстриня художнього слова, котра з таємничою силою і мудрістю розмотує сувій психологічного полотна, в якому переплітається: любов та зрада, життя і смерть, віра й зневір’я, нетлінні чесноти, що доступні небагатьом.
Авторці притаманний лаконічний виклад, обрамлений стилістичною філігранністю, що магнетизує читача загадковістю сюжету з першого рядка повісті. Меланія (головна героїня) виросла у сім’ї, де панував культ любові, взаємоповаги, взаєморозуміння. Все це закінчилося, коли не стало «татка» і «мамці» й вона віч-на-віч зіткнулася з усіма принадами нацизму та більшовизму, що зустріли її, мов дідова хата у Ведмедівці – затхлим спертим повітрям, самотиною, чимось важким холодним і моторошним. Яке вміле порівняння «світлого майбутнього», що засмоктувало, як болото, всіх тих, хто ставав заручником кривавої епохи!
Відчувається трепетне ставлення письменниці до своєї героїні. Знаючи, які випробовування чекають на неї, авторка відроджує її душу справжнім коханням, що мов ковток цілющої води додає сили і наснаги продовжувати жити. Адже їй доведеться ще пройти через переслідування, гоніння, тяжкі втрати, поневіряння й водночас – непоборний дух спротиву в боротьбі за волю України та власну Гідність. У душі Меланії назавжди зарубцюється історична пам’ять національної трагедії, яку пережила разом зі своїми рідними і близькими їй людьми, які пройшли через горнило жорстоких випробувань радянської системи, яка методично вичавлювала українця з українця, спроможного на нове відродження.
Героїня повісті пером збирала думки, мов росу, і по маленькій крапельці переносила їх на папір. Ці думки оживали, залишивши слід про ті події, які їй довелося пережити. Навіть жорстокий час не зміг стерти споминів цієї мужньої жінки, яка пройшла крізь ув’язнення, сталінські тюрми та концтабори. Розчарування залишилося в серці, а образи прощала і пускала за вітром…
Неповторного й різнобарвного колориту надають повісті «Неспалима смерека» напівзабуті, маловживані у літературній українській мові діалекти: «зупка» (суп), «лєгуміни» (ласощі), «бригідка» (львівська тюрма), «андрути» (вафлі), «передрікати» (передбачати), «тета» (тітка), «струделі» (рулети), «гербата» (чай), «пантрувати» (пильнувати), «най» (нехай).
Резюмуючи прочитане, ще раз розглядаємо обкладинку книжки. Серце тривожно калатає… Якийсь дикий біль обпікає груди. Калейдоскоп історичних подій залишив тривожний слід у наших душах. Запитання за запитаннями, а відповіді чіткої нема… Чому «сильні світу цього» знищують нашу державу? Хто розв’язав цю кляту війну, яка забирає найдорогоцінніший скарб – життя? Скільки ще ці здичавілі пси, людиноподібні наймані монстри повзтимуть на нашу землю, просочуючи отруйною гидотою світ?
Відповідь є. Вона зашифрована у назві повісті «Неспалима смерека», що метафоричною мовою є уособленням самої героїні, яка пройшла через всі негоди долі, що шмагала її, як вітер смереку та все-таки допомогла вижити, вистояти, не скоритися…
Щиро віримо, що дух перемоги – переможе! Україна мужня, сильна, зніме насильницькі пута, бо її гордість не зігнути нікому і відродиться – всім ворогам на зло!

Василина Вовчанська.
Богдан Мельничук.
м. Тернопіль.

.

6251

One Response

  1. Богдан Дячишин

    Будьмо гідними жіночої, материнської, батьківської, дитячої сльози, щоб не закам’яніли наші серця, сльоза-живиця очисної сльози пам’яті, щоденного буття, надії прийдешнього… Нехай слово, сльоза очисна мислячої поезіі поетки освячує дорогу правди читача… Нехай книга промовляє сльозою до сердець читачів: «У письменника, якщо він справжній, слово омите сльозою… В О. Яворської все на сльозі, на глибоких душевних переживаннях, за все заплачено болем серця і глибокими безсонними ночами. Це відчуваєш одразу, бо промовляють не тільки слова, а та прірва, що розверзається між ними, коли йдеться про трагічне осмислення світу» (Петро Сорока, «З далин і надовкруж»).

    Відповіcти

Leave a Reply

Your email address will not be published.