Сьогодні 8 травня – День пам’яті та примирення, встановлений Генеральною Асамблеєєю ООН та законом України. Цього дня в цілому світі вшановується пам’ять всіх жертв Другої світової війни. У Чорткові місцем, де в ці травневі дні щороку відбувалися меморіальні урочистості, був міський цвинтар. Тут знаходяться три великих братських могили: жертв масових сталінських та нацистських розстрілів 1941 та 1942 років, а також військове кладовище воїнів Червоної Армії, що загинули при визволенні краю від нацистів у 1944 році. Усі вони згідно закону «Про увічнення перемоги над нацизмом у Другій світовій війні 1939-1945 років» мали б вважатися пам’ятками Другої світової війни та перебувати під охороною держави.

Сьогодні масові урочистості тут не проводяться з міркувань безпеки в умовах воєнного стану і це зрозуміло. Але в квітні цього року за рішенням місцевої влади було проведено частковий демонтаж елементів військового кладовища, який в багатьох мешканців міста викликав запитання і несприйняття – було демонтовано скульптурне зображення солдата з вінком в руці.

Згадане військове кладовище включено до Переліку пам’яток історії місцевого значення Тернопільської області, перебуває на обліку та під охороною. Обов’язком української держави згідно закону є упорядкування, збереження та спорудження пам’ятників на вшанування пам’яті учасників та жертв Другої світової. Тож цікаво, чим керувався виконком Чортківської міської ради при ухваленні рішення про демонтаж пам’ятника на військовому кладовищі?

Процес ухвалення рішення виглядав так. 4 квітня по обіді на сторінці Чортківської міської ради у мережі Facebook з’явилося повідомлення під заголовком «Опитування! Декомунізація у Чорткові: час настав!?» Одним із трьох запитань в ході опитування про декомунізацію було таке: «Чи потрібно демонтувати пам’ятник радянському солдатові на цвинтарі по вул. Ст. Бандери?». Пропонувалися наступні відповіді, про коректність яких судіть самі:

• так, через геноцид українського народу російськими військами треба демонтувати все радянське та російське
• пам’ятник я би не чіпав
• у нас такий є? Мені все одно

Вже на ранок наступного дня на тій самій сторінці міської ради було оприлюднено вердикт від активних користувачів Facebook – «демонтувати все радянське та російське». Цього виявилося достатньо для ухвалення виконкомом Чортківської міської ради рішення про демонтаж на військовому кладовищі. Зауважмо: питання не було предметом обговорення ані в пресі, ані на сесії ради, на погоджувалося воно ані у відповідних структурах обласної державної адміністрації, ані в Міністерстві культури. Вже 14 квітня вдосвіта скульптурне зображення воїна з нацизмом було демонтовано. Того ж дня Facebook міської ради пообіцяв, що «містобудівна рада у найкоротші терміни проведе засідання та визначитись із тим, який пам’ятний знак чи хрест встановити натомість демонтованого радянського солдата».

Чи спливли вже обіцяні найкоротші терміни, чи відбулося засідання таємничої «містобудівної ради», і чи визначилася вона із справою упорядкування військового кладовища, чи є у міста кошти на такий проєкт, наразі невідомо.

У дні пам’яті та перемоги над нацизмом кладовище виглядає так: залишився порожній постамент пам’ятника, пеньки від дерев та порушені технікою плити на братських могилах. Чи не здається вам, що ознак вандалізму тут більше, аніж свідомого упорядкування?

Кілька слів про саме кладовище. Тут під 28-ма надмогильними плитами покояться рештки більш ніж 800 солдат Радянської армії, що загинули в боях з нацистами у березні – квітні 1944 року. Спочатку братські могили знаходилися на центральній площі міста. Пізніше, в ході реконструкції площі у 70-х роках, їх було перенесено на територію християнського цвинтаря. На гранітних плитах кладовища викарбувано прізвища загиблих. Біля половини з них – українські. Серед інших: російські, грузинські, вірменські, татарські. Приміром, серед них лише носіїв прізвища Мельник було п’ятеро, Марчук – трьоє, по двоє Гордейчуків, Гончаруків, Сергієнків, Степаненків… Це все солдати, мобілізовані в 1943 – 44 роках, яких здебільшого без елементарного вишколу кинули у бої. До їхніх могил ще й зараз часом приїздять нащадки: з Поділля, Волині, Полісся, Наддніпрянщини… Для кожного них місце останнього спочинку діда-прадіда є святим. Чи потрібно нам вносити додатковий конфлікт у пам’ять про війну, в якій через 80 років вже повинні були б переважати шанобливе ставлення, скорбота та примирення? Чи варто дестабілізовувати єдність українців, особливо зараз, під час новітньої війни? Словом, питань чимало…

Ініціатори демонтажу пам’ятника на кладовищі декларували свої наміри нагальною необхідністю декомунізації та викорінення «усього радянського та російського». Що ж, якщо вести мову про декомунізацію, то на виконання закону «Про засудження комуністичного та націонал-соціалістичного (нацистського) тоталітарних режимів в Україні та заборону пропаганди їхньої символіки» на військовому кладовищі ще в 2015 році слід було б видалити зображення зірки, як одного з символів комуністичного тоталітарного режиму. І для цього жодних опитувань не варто було проводити, лише виконати вимогу закону. Чому «час настав» лише в 2022-у?

Що ж до демонтажу пам’ятнику воїну з нацизмом, то не дивно, що цей крок сприймається неоднозначно – і за змістом, і за формою його здійснення. Адже кремлівська пропаганда впродовж десятиліть намагається подати виключно Росію, як головного переможця нацизму в Другій світовій війні, що звісно не відповідає дійсності. Українці також зробили свій внесок у цю перемогу. І Україна зазнала чи не найбільших людських та матеріальних втрат у війні. Якщо ми почнемо руйнувати пам’ятники солдатам, загиблим у війні з нацизмом, як чужі нам символи, цим демонструватимемо свою зневагу до ролі України у перемозі над нацизмом та граємо на користь кремлівській пропаганді. А вона, як бачимо, все ще впливає на свідомість багатьох людей, і не лише в Росії.

Не йдеться про подальше підтримання міфу про Велику вітчизняну війну та культу радянського мілітаризму. Але ж, погодьмося, повага до солдатських могил є елементом загальнолюдської культури у будь-якій цивілізованій країні.

Тому місцевим борцям за декомунізацію та «дерадянизацію» мабуть варто бути обачнішими та ретельніше узгоджувати свої дії з законом і просто із здоровим глуздом. Адже якщо вони увійдуть в азарт демонтування усього радянського, можуть зазіхнути і на меморіал жертвам Афганської війни, що на вулиці Копичинецькій. Також, мовляв, була загарбницька війна комуністичного тоталітарного режиму, а ветеранів тієї війни ще й зараз багато хто називає за штампами радянської пропаганди «воїнами-інтернаціоналістами». Або закортить демонтувати меморіальний знак загиблим командирам «Червоної дванадцятки», Степанові Мельничуку та Павлові Шереметі. Так, вони мріяли про вільну і справедливу Україну, і все ж очолювали диверсійно-терористичну групу, закинуту в 1922 року радянськими спецслужбами на територію Польщі…

Демонтаж пам’ятника на військовому цвинтарі у Чорткові виглядає тим більш недоречним, що громада Чорткова вже впродовж багатьох років не може впорядкувати український військовий цвинтар 1918 – 21 років. На ньому все ще не видно могил. Лише купи будівельного сміття.

Поруч – польське військове кладовище тих самих років, справжній зразок цивілізованого ставлення до історичної пам’яті.

Яка ще «містобудівна рада» потрібна врешті-решт для того, аби привести український військовий цвинтар до пристойного стану?

Звісно, наша історія непроста. Багато чого у ній взаємопов’язано. І не все можна окреслити у чорно-білих тонах. І не до усього можна підходити за принципом «разрушим до основанья, а затем». Та вочевидь не солдати несуть історичну провину за розв’язування воєн та конфліктів, навіть якщо їх свідомість у певний момент отруєно тоталітарною пропагандою. Цей гріх мали б спокутувати вожді, генерали та пропагандисти. Солдатv стають заручниками і жертвами війні.

Але отих солдат у війні з нацизмом, що лежать на чортківському цвинтарі, земля вже давно прийняла, вкрила і надала їм вічний прихисток.

Шануймо їхню пам’ять та спокій.

Ніколи більше.

Олександр Степаненко,

Громадська організація «Гельсінська ініціатива – ХХІ»

Leave a Reply

Your email address will not be published.