Ще 12 липня у Чорткові урочисто відкрито меморіальну таблицю, присвячену пам’яті Карла Еміля Францоза – нашого земляка, видатного німецькомовного письменника, публіциста, видавця, просвітителя та гуманіста.

Це була чергова подія від «Гельсінської ініціативи-ХХІ», приурочена до 170-ї річниці від його народження. Як відомо, минулого року у кількох школах, коледжах та бібліотеках Тернопільщини відбулися інформаційно-просвітницькі заходи, спрямовані на популяризацію творчості Францоза. За кошти, надані Урядом Федеративної Республіки Німеччина в Чорткові тернопільським скульптором Романом Вільгушинським було споруджено перший в Україні пам’ятник письменникові.

Перша в європейській історії вистава за мотивами новели Францоза «Ярмарковий день у Барнові» також з’явилася минулоріч саме на чортківській сцені – у виконанні студентського театру «Агапе» Гуманітарно-педагогічного коледжу імені Олександра Барвінського. Ідея цієї вистави та її втілення належить Людмилі Чижишиній – викладачці іноземної літератури коледжу. І от віднині меморіальна таблиця, присвячена Францозу, прикрашає одну з кам’яниць в історичному центрі Чорткова. Вирізьбив її також Роман Вільгушинський.

Карл Еміль Францоз має незаперечні заслуги перед Україною: він перший у своїх публіцистичних працях розповів Європі про Тараса Шевченка, як про геніального поета, а також відкрив для Заходу феномен української народної пісенної творчості.

Деякі думки Францоза актуальні донині – у тому числі у міжнародному вимірі. Так, думаючи над витоками проблем та конфліктів між різними народами, кожен з яких має власну історичну пам’ять, власних героїв та богів, він приходив до висновку, що по-справжньому «Їм може допомогти лише один Бог, той що дрімає в грудях кожної людини – УСВІДОМЛЕННЯ ЛЮДСЬКОЇ ГІДНОСТІ»…

Нарешті, завдячуючи Францозу, місто Чортків нині існує на літературній мапі Європи. Під вигаданою назвою «Барнов» він описав рідне місто середини ХІХ століття у своїх оповіданнях: «Барнов – там живе моє дитинство, і мій батько похований там… Жодне місто на світі не є таким любим і гарним, як Барнов!»

Збірка оповідань “Die Juden von Barnow” («Євреї Барнова»), у якій молодий письменник змалював рідне місто та його мешканців, принесла йому перше визнання. Збірка цікава тим, що у ній письменник охоплює поглядом усіх мешканців «Барнова» – незалежно від того, якою мовою вони розмовляють і у якому храмі моляться. Жодної з етнічних спільнот він не ідеалізує, бачить людей з усіма їхніми світлими та тіньовими сторонами, але співчуває їм усім. «Вказати на темне і допомогти ту темноту осяяти, наскільки стане мого голосу”, – у цьому він вбачає свою місію письменника.

Збірку Францоза “Die Juden von Barnow” згодом було перекладено та видано 16-ма європейськими мовами. На жаль, поки що серед них немає українського видання…Тож вдячне увічнення пам’яті про письменника, переклад та прочитання його творів – давно на часі !…

Францоз пішов з життя надто рано, у розквіті творчих можливостей, 1904 року. Він вже не побачив картин руйнування рідного йому Галицького краю у вогні Першої великої війни. Звісно ж , йому, вихованому в дусі глибокої пошани до німецької культури, і в страшному сні не міг наснитися той жах нацизму – коли освічений європейський народ, охоплений манією самозвеличення, почне винищувати своїх сусідів лише за те, що вони іншого роду!… Коли діти й онуки описаних ним “Die Juden von Barnow” знайдуть свою смерть у розстрільних ямах в Чорному лісі, на окопиську Синякової, на Ягольницькому полі та у газових камерах Белжеця…

Цьогоріч виповнюється 75 років відтоді, як нацисти прозвітували, що й Чортків і сотні інших міст, великих і малих, стануть назавжди“Judenrein” (очищеними від євреїв). 75-річне наше мовчання про той моторошний злочин свідчить про тривалість і силу зла. Про те, що «темрява» ще доволі непроникна, не осяяна. Не можна далі мовчати. Нам лише здається, що це сталося «з ними», іншими. Насправді це відбувається і З НАМИ також, відбувається донині…

А загалом у програмі урочистого дійства відкриття меморіальної таблиці були: розповідь про «Барнов» Францоза, про його публіцистичну творчість, читання фрагментів творів письменника, а також чудовий камерний концерт у виконанні гостей з міста Бучача – інструментального ансамблю «Опус» під керівництвом Віктора Гребеньовського.

Наостанок ще зауважимо, що і ця робота, і ця урочиста подія не фінансувалися за рахунок будь-якого бюджету, грантових коштів, або пожертв меценатів. Усе стало можливим завдяки дружній підтримці небайдужих людей, яких варто назвати поіменно. Це: Андрій Ковтун, Любомир Махомет, Петро Поповський, Андрій Степаненко, Антон Гонтар, Володимир Компанієць, Богдан Осадца, Віктор Гребеньовський та увесь його творчий колектив.

Усім вам – велике спасибі!

Карл Еміль Францоз (Karl Emil Franzos, 1848 – 1904) народився у Чорткові та провів у нашому місті свої дитячі роки.

Його батько, Гайнріх Францоз, був одним з перших галицьких євреїв, кому вдалося отримати медичну освіту у Віденському університеті. Після отримання диплому доктора медицини служив у Чорткові повітовим лікарем. Він був настільки шанований серед мешканців міста, що у вирі революційних подій 1848 року вони висували його у депутати Віденського парламенту.

Батьки виховували Карла Еміля в дусі німецького просвітництва, не зрікаючись при цьому юдейської віри. Великий вплив на хлопця мала няня, сільська дівчина Мариня, яка навчила його української та польської мови, українських народних пісень.

Першу освіту Карл Еміль отримав у домашнього вчителя та у школі при Домініканському монастирі у Чорткові. У 1859 році, після смерті батька, він з матір’ю переїжджає до Чернівців, де вступає до німецькомовної Першої державної гімназії. Після закінчення з відзнакою гімназії продовжує навчання на правничих факультетах університетів Відня та Граца.

Пізніше у багатьох своїх літературних та публіцистичних творах Францоз повертався до краю свого дитинства, Східної Галичини, не втрачав чисто людських зв’язків з багатьма його мешканцями… Перше визнання молодому письменникові принесли його збірки оповідань «З напів-Азії» та «Євреї Барнова», 1876). Згодом ним були написані гостросоціальні повісті та новели: «Боротьба за право», «Німий» та «Бунт у Воловцях», сюжети з життя східноєвропейського єврейства: «Мошко з Парми» (1880), «Юдіт Трахтенберг» (1891); «Лейб Вайнахтскухен та його дитя» (1894), «Паяц» (1905), «Молода любов» (1878), «Два спасителя» (1884), «Чудові діти гетто». Як публіцист Францоз став відомий завдяки його нарисам про Тараса Шевченка та українську народну пісенну творчість.

Великими є заслуги Францоза у видавничій справі, в австрійській та німецькій журналістиці. Він працював видавцем та головним редактором віденської газети «Нойе іллюстрірте цайтунг» (1882 – 1885), а з 1886 г. – видавцем та головним редактором берлінського журналу «Дойче дихтунг».

Можливо, найбільшим за останні роки культурним здобутком у справі популяризації в Україні творчості Францоза стала збірка “Ucrainica”, що побачила світ у 2010 році у видавництві «Книги – ХХІ».

Маємо надію, що до ювілейної дати буде нарешті перекладено та видано українською збірку “Die Juden von Barnow” («Євреї Барнова»). Робота над українським перекладом вже розпочата колективом часопису «Золота Пектораль».

Олександр Степаненко, Гельсінська ініціатива-ХХІ

Leave a Reply

Your email address will not be published.