Епіктет, грецький філософ школи стоїків, сказав: ‘Тільки одна путь веде до щастя і внутрішнього спокою. Вона полягає в тому, щоби ніколи – ні зранку, ні вдень або коли сон стуляє повіки – не марнувати свої думки на маєтках та інших зовнішніх сторонах життя, а все це і своє життя довірити Богові’.

Без Бога ні до порога; як тривога, то до Бога, а по тривозі – і по Бозі. Воістину, народ скаже як зав’яже! Все це свідчить про вічний Божий маєстат, про нескінченну присутність Бога завжди та в усьому: в людському житті, діяннях і вчинках людини. Недаремно є молитва, в якій сконцентровано пояснено нашому мозкові про те, що в усіх непередбачених обставинах усе послане Богом, нашим Творцем і Опікуном. Прокинувшись, треба подякувати Богові за прожиту ніч і попросити в Нього доброго дня, благати Його підтримки й опіки протягом цього дня. Зранку варто проказати такі слова: ‘Господь дав мені день, щоб я Його щиро славив і добре виконував Його волю’; ‘Ангеле Божий! Хоронителю мій і служителю мого Бога! Навчи мене дізнатися його волю і допоможи її добре виконувати’. А звечора, перед спанням, доручити Богові свою свою душу і своє немічне тіло.
Ніхто не може знати, що несе йому новий день. І ніхто не попросить у Господа довідатися, що чекає протягом дня. Лише в молитві кожен попросить доброго та легкого дня без хвороби й нещасть як душевних, так і тілесних. Молитва – це слово Боже і слово-прохання до Господа. Якщо людина може звичайним словом навіювати на себе позитив в усіх площинах і відношеннях, то якою ж оздоровчою та цілющою силою наділене слово Божої молитви!
Ми пізнаємо нині важкий тягар недуг, болю й страждань. Зараз хворіємо своєю душею і тілом. Тому людина в хворобі взиває у своїх молитвах до Божого милосердя з надією, що Господь почує благання стражденного й вибавить від хвороби. Наука нині доводить, що нитки ДНК людини – це своєрідні антени, якими ми зв’язуємось із Всевишнім.
Безперечно, людина надіється, що Господь допоможе їй не впасти у зневіру, дасть сили не піддатися депресії. Людина завше надіється на те, що вона обов’язково переміниться Богом через молитву. Молитва – це, без сумніву, з погляду психології й психолінгвістики, надзвичайно потужна й енергетична афірмація. Самі слова в ній являють собою концентрацію, квінтесенцію фразовокоротких, але глибоких думок і переконань, що містично реалізуються в нашому житті.
Завжди Пресвята наша Матір небесна, а особливо тепер і Богородиця з Фатіми, Люрду, Богородиця з Меджугор’є продовжує вказувати на необхідність щоденної нашої постійної молитви. Молитви як способу перебування у сопричасті з Богом. Хочеться наголосити, щоби наші молитви народжувались у серці, усередині людського єства, а не були простим читанням механічно озвучених фраз. Правда, і в цьому разі діє як-не-як молитовний своєрідний код, компактний і вибуховий заряд обв’язково через інформативний космічний шлейф знаходить свого конкретного адресата – Творця нашого, нашого триєдиного Бога.
Молитва, що виходить із серця, йде набагато далі, бо вона надихається Святим Духом. Маємо на увазі насамперед молитви прославлення, поклоніння, заступництва, покаяння, оздоровлення й зцілення. Найголовніше в наших молитвах мусить бути прохання до Господа навчитися каятися, молитися, прощати, терпіти, дякувати, надіятися, вірити та любити. Молитва, принесена з довірою, зворушує Боже серце, розв’язує силу Всемогутнього, робить життя того, хто молиться, чи того, за кого заступаються, дієвим, вона змінює спосіб мислення і поведінки, підкоряючи їх Божому зразку, приносить духовну реальність у матеріальний світ та здобуває спасіння, зцілення і звільнення, яких ми просимо у Бога. Ми відчуваємо під час молитви, що в наших серцях зростає віра, надія, любов, Святий Дух захоплює наш дух, заливаючи світлом, миром і любов’ю: Бог – Дух. Ті, що Йому поклоняються, повинні у дусі й правді поклонятися (Ів. 4:24); Хто ж пристає до Господа, є одним духом (І Кор. 6:17).
Думаю, не одна людина по-філологічному замислювалась над чіткістю, компактністю та незбагненною глибиною і повнотою слова, фрази як Святої Євангелії, так і молитви ‘Символ віри’, ‘Отче наш’, ‘Богородице Діво’, ‘Слава Отцю’, ‘Ангел Господній’, ‘Радуйся, Царице’, ‘Хресте святого Ісуса Христа’. Важливо є молитись: чи то спонтанно, чи то від щирого серця та з вірою і любов’ю, тому що наш Бог живий і гідний усякої хвали і поклоніння: ‘Коли ж ви в мені перебуватимете, і мої слова в вас перебуватимуть, – просіте тоді, чого лиш забажаєте, і воно здійсниться для вас’ (Ів. 15:7); ‘Чого б ви тільки попросили в Отця, – він дасть вам у моє ім.’я’ (Ів. 16:236); ‘Ісус же у відповідь сказав їм: ‘Майте віру в Бога. Істинно кажу вам, що скаже цій горі: Двигнись і кинься у море, та не сумніватиметься у своїм серці, лише віруватиме, що станеться те, що каже, – то буде йому так. Тому й кажу вам: Усе, чого будете просити у молитві, віруйте, що одержите, – і буде вам так’ (Мр. 11:22-24). Здається, що після таких вибухових і істинних слів нашого Спасителя не треба більше й ніколи нікого переконувати в силі молитви та вірі у Бога завжди живого. У молитвах зцілення людина випрошує зцілення своєї душі, внутрішнє зцілення, внутрішнє зцілення іншого, фізичне зцілення, зцілення тіла, а також безліч благодатей і спасіння. Додамо, що Бог чує наші молитви про зцілення через посередництво святих. Помічними сьогодні є звернення до святих Церкви отців Піо, Шарбеля, Миколая, Антонія, Пантелеймона, Юди Тадея, Миколая Чарнецького та безлічі інших Божих угодників. Тому нехай ніхто не втрачає надії, а щиро віддається під опіку святих.
Вважаємо, що будь-яка молитва, без сумніву, походить від Святого Духа як особливий дар, який повинен бути використаний на користь Божого люду.
Думається, що молитва святого Франциска узагальнює весь сенс людського буття, розставляє крапки на кожній житейській перипетії чи проблемі, одно слово – вчить нас бути в Бозі і з Богом:
О Боже, вчини мене знаряддям Твого миру,
Щоб я сіяв любов там,
Де панує ненависть,
Прощення там, де панує кривда,
Мир там, де панує незгода,
Надію там, де панує розпач,
Світло там, де панує темрява,
Радість там, де панує смуток.
Вчини так, щоб я міг
Не стільки шукати відради,
Скільки її давати,
Не стільки шукати розуміння,
Скільки розуміти,
Не стільки шукати любові,
Скільки любити.
Бо даючи – одержуємо,
Прощаючи – отримуємо прощення,
А помираючи – народжуємося до життя вічного.
Через Ісуса Христа, Господа нашого.
Амінь.

Зиновій Бичко,

мовознавець, член НСЖУ,

м. Львів

Leave a Reply

Your email address will not be published.