Дружина читає книжку «Как стать авантюристом? Размышления миллионера». Де та книжка взялась – ніхто не знає. Дружина інколи «строїть» нас з дорослим сином: зачитує уривки-рекомендації про те, як досягти успіху… заробити грошей… стати багатими… Ні я, ні син – не проти багатства, але… І без автора я знаю, як досягти успіху! А син… Він же – син свого батька…

Наглість, хитрість, жорстокість, підступність та продажність – ось чи не повний… «джентльменський» набір, що гарантує успіх. Для чоловіків – ще і природний розум не завадить… Для жінок – розум не потрібний… Головне – продажність!
На порозі – Новий рік… На Хрещатику – Майдан… Дружина сказала, що їй буде приємно, якщо я сьогодні піду з нею до мегамаркету… Передноворічні акції!
Ось і ЕПІЦЕНТР.
Через якусь годину ловлю себе на думці, що я «чужий на цьому святі життя». Ну… у тому плані, що мені нічого і не хочеться… Ну… не те, щоб – не хочеться… Я привчив себе – не хотіти того, що недоступне… за ціною. Дружина теж добре усе розуміє, але вона – жінка: любить «шопінгувати». Це… як для фаната – вернісаж!
Ще через годину: у нашому активі – килимок до порогу… свічка новорічна… якісь дрібні сувеніри… Дружина згадала, що донька просила купити «верхушку» на ялинку. Десь годину вибирала ту «верхушку», довго консультуючись з донькою по телефону. Я ж – спостерігав за людьми: люблю цю справу.
Важка процедура очікування в черзі до каси – і ми вийшли! У мене – перекур! Дружина запропонувала відвідати ще і другий поверх ЕПІЦЕНТРА. Щиро вдячний, що не наполягла! Вона – пішла, я ж – залишився біля входу… Курю – спостерігаю… Спостерігаю – курю… Курю – спостерігаю…
Десь через годину… Дві дівчинки підійшли на перекур. Роздягнуті… Видно, що – працівники ЕПІЦЕНРА. Одна – прегарнюня, інша – звичайна… Та, що прегарнюня, – враз заплакала. Не заплакала – тихесенько заголосила:
– Та што же оні… за люді такіє! І так – капєйкі платят, а тут їщьо… Што я ні так здєлала? За што – вичєт? Штраф?
– Не плач! Може – і минеться…
– Какоє – минеться? Ти што – нє слишала, как он сказал? Нє слишала?
– Та… чула.
– Ну…, как жіть дальше? Как жіть? Ніужелі – на панель? Ніужелі – Гєнка прав? Давно завьот… У ніво там – связі! Дєньгі, гаваріт… бальшіє. Но я же хачу – как… нармальниє люді! Как жіть? Ну как…
– Не плач! Прошу тебе…
– Ну…, как жіть?! Как?! Как жіть…

Василь Мошуренко.
29.12.2013 р.
Київ

Leave a Reply

Your email address will not be published.