Багато хто береться за поетичний переклад. Хтось має навички віршування, хтось зовсім не знається на цій справі. Але це аж надто привабливо і, здавалося б, легко, особливо, коли перекладаєш з близьких мов. Та чи так усе просто? Чи кожен, хто береться за поетичний переклад, уявляє собі, що і як слід робити?

Наведу довідку, що таке переклад. Пере́клад — відтворення оригіналу засобами іншої мови із збереженням єдності змісту і форми. Ця єдність досягається цілісним відтворенням ідейного змісту оригіналу в характерній для нього стилістичній своєрідності на іншій мовній основі. Шлях до досягнення такої єдності не лежить через встановлення формальних відповідників. Зіставлення засобів різних мов, навіть найбільш віддалених, можливе лише шляхом зіставлення функцій, які виконують різні мовні засоби. Звідси точність перекладу полягає у функціональній, а не формальній відповідності оригіналу. Вікіпедія.

Теорія й досвід поетичного перекладу складається з декількох здавалося б простих правил. Хоча, за словами Й.Бродського, не можна передати в перекладі більше ніж 80 відсотків суті оригіналу, слід максимально дотримуватися таких правил:

– перш за все – зберегти ритм;

– максимально зберегти образний ряд, не спотворивши його привнесеними образами, які часто є просто дурницею;

– за можливості, зберегти рими (якщо перекла зі споріднених мов);

– не забувати про мелодійність рядків, що є основою поезії.

Кінцевий результат залежить від багатьох чинників, зокрема¸коли перекладає не-поет, навряд чи буде текст перекладу достатньо поетичним, якщо поет, – то чекай привнесення свого, тобто «прикрашення Шекспіра». Тому так нечасто зустрічаються вдалі переклади, а надто, коли перекладаються відомі вірші знаних поетів.

Матеріалом для дослідження послугували переклади поезії Осипа Мандельштама «Старый Крым» (за результатами інтернетного конкурсу «Metaphora»). Тож розглянемо, що «натворили» перекладачі-конкурсанти.

Коли мені потрапили ці тексти й від одного з конкурсантів надійшло прохання проаналізувати якість перекладу, я вчинила найлогічніше: узялася за скрупульозне вивчення тексту. Одночасно попрохала знайомого літератора, який має певний досвід і навички поетичного перекладу, зробити переклад поезії.

Холодная весна. Бесхлебный, робкий Крым,

Как был при Врангеле, такой же виноватый.

Колючки на земле, на рубищах заплаты,
такой же кисленький, кусающийся дым.

Все так же хороша рассеянная даль,
Деревья, почками набухшие на малость,
Стоят, как пришлые, и вызывает жалость
Пасхальной глупостью украшенный миндаль.
 

Природа своего не узнает лица,
И тени страшные Украйны и Кубани —
На войлочной земле голодные крестьяне
Калитку стерегут, не трогая кольца…

Зразу ж виник ряд питань. Перше: коли була написана поезія? На перший погляд, після вигнання Врангеля з Криму, бо в тексті згадується ця історична персона. Тоді логічно, що «кисленький димок» від вибухів піроксилину та пороху. Та незрозуміло, що за «колючки на землі», що це за «повстяна земля», що за «хвіртка», яку «стережуть селяни, не чіпаючи кільця». Що це? Вхід до Раю, чому вони не чіпають кільця? Чому дерева, немов сторонні, зайди, чому прекрасне цвітіння мигдалю назване «пасхальним глупством, дурістю»?

За виробленою звичкою, почала передивлятися матеріали про О.Мандельштама, про історію написання цієї поезії. І, коли віднайшла відповідні матеріали, усе стало на свої місця!

Аби не переказувати зміст статті, узятої з інтернетного сайту «Русская историческая библиотека», наведу її текст у перекладі українською.

Мандельштам. «Старий Крим» (аналіз)

Після розширення в 1931 – 1932 рр. примусових заготовок у колгоспах, намітився різкий спад виробництва: селяни не хотіли задарма віддавати всю свою працю державі. Це призвело взимку і навесні 1932 – 1933 рр. до масового штучного голоду в сільських районах України, Дону, Північного Кавказу, Нижньої і Середньої Волги, Південного Уралу і Казахстану. Число померлих від голоду, за різними оцінками, від 2 до 5 і навіть до 7 млн. осіб. Спостереження під час поїздки півднем Росії й лягли в основу вірша Осипа Мандельштама «Холодная весна. Голодный Старый Крым…»

Дружина поета, Н.Я. Мандельштам, пише: «Ми приїхали з диким багажем: на місяць довелося взяти з собою хліба. Уся країна сиділа на пайку, а на Україні, на Кубані, у Криму був формений голод. Розкуркулення вже пройшло, залишилися тільки чутки і натовпи народу, який бродив усюди. Старий Крим з переляку якось зіщулився. Щодня розповідали, як уночі проламали стіну, залізли в комору і витягли всю муку і крупу. Саме це було предметом грабунку. Цілий день до воріт підходили люди. Звідки? З Кубані… З України. Вони розповідали, як цілком виселялися величезні станиці, як розкуркулювали і вгамовували… Вірш про Старий Крим фігурував у «справі» О.М. 34-го року – наклеп на будівництво сільського господарства. З цих віршів зрозуміло, що ми приїхали в Крим ранньою весною, коли цвіте мигдаль. Нюхові відчуття – дим – завжди до нічлігу, до дому. Димок – це думка про житло. «Розсіяна далечінь» була спочатку «розстріляною», але це здалося. О.М. надто прямим ходом. Кубань і Україна названі точно – розпитування людей, які блукали з простягнутою рукою. Хвіртку дійсно стерегли день і ніч – і собаки, і люди, щоб бродяги не розбили саманну стіну будинку і не витягли останніх запасів борошна. Тоді ж господарі самі стали б бродягами».

Микита Струве в книзі «Осип Мандельштам» зазначає: «Навесні 1933 Мандельштам у Криму може переконатися на власні очі в жахливих наслідках колективізації. Якщо прозаїки (Пильняк, Платонов) відбили у своїй творчості те, що можна назвати одним з найбільших злочинів проти людства, Мандельштам, мабуть, єдиний з усіх поетів, посмів торкнутися цієї страшної теми у віршах і дати їй відповідний космічний вимір катастрофи».

Мандельштам «Старый Крым» (первоначальный вариант)

Холодная весна. Голодный Старый Крым,
Как был при Врангеле – такой же виноватый.
Овчарки на дворе, на рубищах заплаты,
Такой же серенький, кусающийся дым.

Все так же хороша рассеянная даль –
Деревья, почками набухшие на малость,
Стоят, как пришлые, и возбуждает жалость
Вчерашней глупостью украшенный миндаль.

Природа своего не узнает лица,
И тени страшные Украины, Кубани…
Как в туфлях войлочных голодные крестьяне
Калитку стерегут, не трогая кольца…

Май 1933

Е.Г. Герштейн наводить такі варіанти рядків цього вірша, що представляються їй основними (подано мовою оригінала).

Рядок 1: «Холодная весна. Безхлебний Старый Крым»,

рядок 4: «Какой-то кисленький, кусающийся дым».

Російська історична бібліотека

Тепер усе стало зрозумілим! У вірші мова йде про Кримське місто Старий Крим, що розташоване між Сімферополем та Феодосією, де похований Олександр Грін, у якому навесні 1933 р. побував О.Мандельштам.

Зрозуміло, чому Крим безхлібний, що колючки – це чи колючий дріт, чи якісь пастки, за допомогою яких господарі намагалися захистити свої оселі від нападу голодних зайд – селян з України та Кубані. Кислуватий дим йде від осель, де готують страви, печуть хліб та папушники, кусає він за ніздрі саме голодних селян. Зрозуміло, хто стереже хвіртку: голодні зайди-селяни, які втартили надію щось випросити в господарів садиб. Вони перетворилися на тіні й схожі на голі дерева. Тож не розбереш, чи ж то стоять голодні зайди-селяни, чи ж то дерева. Мигдаль у красі цвітіння виглядає дурістю. Пасхальною, бо цей час припав на Великодні свята, а крони мигдалю схожі на намащені яєчною глазур’ю папушники. Повстяна земля – це відчуття від вигляду ніг, узутих у валянки, хоча вже й прийшла весна. Немає іншої взувачки в зайд-селян! Ніг так багато, що ними вкрита вся земля, тому вона й здається повстяною.

Тепер щодо ритму вірша: він написаний шестистопним ямбом, непарні рядки мають «чоловічі» (наголошені) закінчення, парні – «жіночі» (ненаголошені). Саме цей ритм і слід зберегти в перекладі. До речі, ритм важкий для сприймання (у російської поезії більш традиційний легкий чотиристопний двоскладовий ритм, п’ятискладовий (від Шекспіра), «олександрина» – шестистопний ямб з цезурою посередині рядка (від французької поезії), трискладові та ін.).

Перейдемо до аналізу конкретних текстів (після цього буде поданий варіант перекладу, виконаний на прохання автора статті).

Почнемо з тексту, який найбільше відповідає духу поезії Мандельштама.

Пронизлива весна. Безхлібний лячний Крим.

Як і за Врангеля, все та ж на нім провина.

Колючки на землі, в лахмітті одежина,
І той самий їдкий та кислуватий дим.

Та ж розпростерта навкруги манлива даль,
Дерева ще, як слід, не брунькувались,
Стоять, мов зайшлі, й викликає жалість
Пасхальним глупством розцяцькований мигдаль.

Природа власного не впізнає лиця,
Й жахливі тіні України та Кубані –
На перелогах голодуючі селяни
Сторожать хвіртку, не займаючи кільця.

Розберімо по рядках та катренах. Катрен перший. Весна не «пронизлива», а «холодна», що не одне й теж саме. У слові «колючки» орфоепічна помилка (слід наголошувати не другий, а третій склад). «В лахмітті одежина» – плеоназм, бо лахміття й одежина – синоніми. Дим не «їдкий», а «кисленький», що не одне й те ж!

У другому катрені далина не «манлива» (така, що манить, а скоріше, «приваблива», така, що милує око, бо точного перекладу з російського «хороша» з наголосом на останній склад немає). У другому та третьому рядку збитий ритм: замість шестистопника – п’ятистопник. Вислів «дерева ще, як слід, не брунькувались», звучить дивно. У контексті варто було б ужити «що» замість «ще» та по-іншому розставити розділові знаки. Останній рядок перекладений точно, що важко було б зробити.

У третьому катрені лице чамусь із «свого» перетворилося на «власне». Ніби й те ж саме, а відтінок не той, бо лице все ж таки своє – то будинок власний! «Страшні тіні» (в зворотньому перекладі – страх) чомусь стали «жахливими» (жах – ужас), що не одне й теж саме. Ужито недоречне слово «перелоги», яке зовсім випадає з контексту Мандельштамівського вірша, де не йдеться про покинуті землі (про це вже йшла мова вище). (Перелоги — тип угідь (в сільському господарстві) або група біотопів (в екології), які представляють собою землі, що були в сільськогосподарькому вжитку, під ріллею, проте покинуті. Звичайно зарослі різноманітними дикорослими рослинами, представляють собою рудеральні ценози, нерідко з чагарничками й чагарниками в лісостепу, злаково-різнотравними асоціаціями у степу (Вікіпедія)).

Випав украй важливий образ «повстяної землі». Це свідчить про те, що автор не поцікавився глибинним значенням символів та образів Мандельштама, і це звело нанівець увесь переклад. На жаль…

У слові «сторожать» орфоепічна помилка, бо наголос слід ставити на останній склад. Селяни з «голодних» стали «голодуючими». Різне значення, різні відтінки. Голодних нагодуй – і вони стануть ситими, а голодуючі помруть без реабілітації.

Підсумуємо: у двох словах орфоепічні помилки, у двох рядках збитий ритм, образ «їдкий дим» випадає з констексту, зовсім зник аж надто важливий образ «повстяної землі».

Розглянемо ще один варіант.

Весняні холоди. Без хліба нишклий Крим,
Як і за Врангеля, так само винуватий.
Шляхи тернові, і на латах лати.
Як завше, кислий і ядучий дим.

Як завше, гарна акварельна даль.
Дерева-зайди бубнявіють пустоцвітом,
І прикро бачити: мов не від цього світу
По-великодньому заквітчаний мигдаль.

Природа вже не впізнає себе сама.
І морок лине по Кубані й Україні.
На повстяній землі селян голодних тіні
Біля воріт стоять, а входу їм нема.

«Весняні холоди» мають інший відтінок , ніж «холодна весна». Крим не «нишклий» (нишклий – мовчазний, стихлий), а «лячний»! Що це за «шляхи тернові», звідки це? Що це за «на латах лати»? Можна лише здогадатися, що йдеться про одежину. Та й не кажуть так українською. Сталий вираз – «на латці латка». Дим з «кислуватого» став «кислим, з «кусючого» – «ядучим»… Даль стала «гарною» (зворотній перклад – «хорошей, красивой»), хоча йдеться про привабливість, а не про красу. До того ж, даль ще й стала «акварельною»! От Мандельштам подивувався б такому перебігу подій!.. Звідкілясь узявся «пустоцвіт» (мабуть, зі стелі). Мигдаль уже не жаль викликає, а він «мов не від цього світу» А від якого?.. Природа «вже не впізнає себе сама». Колись упізнавала, а вже не впізнає. «Себе сама» не одне й те ж, що «свого лиця». Яка легковажність у поводженні з оригіналом. Що за «морок», що «лине по Кубані й Україні»? Немає цього в Мандельштама! Знову «ворота» замість хвіртки, знову домисел про «входу їм нема»… У третьому, четвертому та п’ятому рідках збитий ритм – п’ятистопник замість шестистопника.

А тепер – увага! – переклад переможця.

Ні хліба, ні тепла. Весна страхає Крим.
Той мов за Врангеля несе свою провину.
Колючі вістря і проріхи удовині,
Дере за горло кислий сірий дим.

Так само мерехтить, збиває подих даль,
Бринять бруньки. Три кроки – трунок стерся.
Дерева мов чужі, і враз стискає серце
Той великодній нетямкий мигдаль.

Себе не пізнає природа, ніби світ
Затьмарила мара Вкраїни і Кубані –
На повстяній землі знесилені селяни
Пильнують засув, не торкаючи воріт.

Це швидше не переклад, а переспів на свій лад, хоча й переспівом його важко назвати. (Переспів — вірш, написаний за мотивами поетичного твору іншого автора, з елементами наслідування версифікаційних елементів, наближений до перекладу, але відмінний від нього за відсутністю еквіритмічності. Вікіпедія).

З першого й до останнього рядка все перекручено, розставлені інші, ніж в оригіналі, акценти.

Немає чіткої констатації, що весна холодна. Замість цього незрозуміла теза, що немає «ні хліба, ні тепла», ніби це ознаки одного явища. Замість констатації, що Крим, «безхлібний, лячний», звідкілясь з’явилася весна, яка «страхає Крим». У другому рядку через пунктуаційні помилки стає незрозумілим, чи як за часів Врагеля, чи з вини Врангеля Крим винуватий. «Колючі вістря» й колючки на землі – не те ж саме, а «проріхи удовині» зовсім інше, ніж благенька одежина. Зміщений акцент із узагальненого образу «лахміття» на бідування вдови. У Мандельштама «кисленький і кусючий дим», а в перекладі дим «кислий сірий», який ще й «дере за горло» (взагалі-то якщо дере, то в горлі, а за горло беруть, хапають), тому конструкція явно безглузда. Далина фантазією перекладача чомусь стала «мерехтіти», та ще й «збивати подих». Це як розуміти? «Удосконалюємо Шекспіра», токмачимо на свій лад те, чого в тексті немає? У перекладі «бринять бруньки», хоча в оригіналі дерева ледь-ледь забрунилися. Акцент змінено не на користь якості перекладу. Уже й «трунок» з’явився, який до того ж стирається через «три кроки». Що це таке? До чого тут пахощі, коли в оригіналі йдеться про зорові образи? «Дерева мов чужі» – не те ж саме, що «зайди, сторонні», які можна сплутати з тінями приблуд-селян. Мигдаль став «нетямким», тобто нетямущим, дурним. Читачу, зверни увагу, що в оригіналі не мигдаль, який «прикращений пасхальною дурістю, глупством», дурний. Там «жаль викликає» недолуга дія того, хто його в цю важку пору так недоречно прикрасив!

Усе подано шкереберть, акцент змінений на 180 градусів.

Далі йдеться про «мару», яка «світ затьмарила». Мара – це примара, фантом, візія. Ну, немає цього в Мандельштама! У тексті оригіналу йдеться про «тіні» голодних селян, які прийшли з України та Кубані, а не про привид цих місцин. І стережуть не селяни, а їхні тіні, і не «засув», а «хвіртку», і не воріт не чіпають, а кільця на хвіртці! І не «знесилені» вони, а «голодні», бо голодомор, бо 33-й рік! А знесиленими  можна бути в усяку пору. Вочевидь і тут кардинально змінений акцент…

У четвертому й восьмому рядках збитий ритм (п’ятистопник замість шестистопника).

Читачу, невже можна так безпардонно поводитися з відомим текстом геніального майстра пера? Немає слів, аби виказати обурення… Переклад твору генія має бути геніальним – і ніяк інакше. Тренуватися краще й безпечніше «на котиках».

Підсумок сумний. Жоден з варіантів не відповідає вимогам поетичного перекладу. Не дійшли автори перекладів глибин Мандельштамівської поезії. Прочитає пересічний читач такі переклади і зробить висновок, мовляв, за що О.Мандельштама вважають генієм? Він же такі дурниці писав!.. Ні, шановні перекладачі! Це ви пишете дурниці. Тож або заглиблюйтеся в матеріал першоджерела, відшліфовуйте свою майстерність, або зовсім покиньте цю надважку справу – поетичний переклад.

Слушне питання: кому потрібні такі конкурси?.. Хіба що – грошей заробити…

Насамкінець наводжу варіант виконаного на моє прохання перекладу, у якому майже все бездоганно. Зрозуміло, що переклад на конкурс не подавався.

Осип Мандельштам. «Холодна провесінь…» (переклад Олександра Архангельського)

Холодна провесінь. Безхлібний, лячний Крим,

Як був за Врангеля, такий же винуватий.

У колючках земля, драння – на латці латка,

Такий же кислуватий і кусючий дим.

І все така ж приваблива простора даль,

Дерева брунькувати тільки починають –

Стоять, немов сторонні, жалість викликає

Пасхальним глупством розчепурений мигдаль.

Природа ж бо не впізнає свого лиця,

Страхітні тіні України і Кубані –

На повстяній землі голоднії селяни,

Що хвіртку стережуть й не торгають кільця…

Оксана Грановська

м. Кропивницький

Leave a Reply

Your email address will not be published.