(Масляник Олександр. Звір зі сходу — К.: Дніпро, 2020. — 170с., іл. Серія «Фронтова бібліотека захисника Вітчизни).

Мені здається, що саме так можна охарактеризувати нову книгу публіцистики «Звір зі Сходу» Олександра Масляника, який написав: «нова книга поїхала на фронт. Там точиться і моя війна. Зчаста чуюся за робочим столом, мов в окопі на передовій. Подаю «набої» і сам стріляю — статтями і есеями супроти злютованих ворогів наших, які століттями приносили на вкраїнську землю розруху, голод, смерть».
Олександр Масляник — письменник, публіцист, редактор журналів «Гуцульщина і Покуття», «Ґражда», член Національних спілок письменників і журналістів України, заслужений журналіст України, лавреат літературних премій ім. Ірини Вільде та В.Винниченка, премії ім. В.Чорновола, автор книг художньої прози, лірики, есеїв, сценаріїв та продюсер ряду телефільмів, численних публікацій у вітчизняній та зарубіжній періодиці.
Прочитала презентовану мені самим автором книгу. Читаєш, вдумуєшся в кожне слово, розкладаєш на полички думку автора, а потім складаєш в одне, так краще розуміється. З кожною прочитаною сторінкою разом з автором починаєш переживати все, що творилося з українцями. Читаєш і жахаєшся, з яким сатанинським натхненням та умислом Москва нищила нас, українців. Було тут усього, як пише письменник: «Як і хто тільки не прагнув знищити наші землі й національне єство! Великі армії й до зубів озброєні банди, дві світові війни, соцтабір, Гулаги, Сибіри, голодомори, чорнобильський ніж у спину, геноцид, етноцид, лінгвоцид, анексії, війни, розрухи й спустошення — нас мали за мертвих… Однак ось ми — у центрі Європи, пошматовані, однак живі, ба більше — сповнені чеснот і непомильно орієнтовані на Захід. Геть від Москви! — то не політичне гасло, а квінтесенція нашого виживання, наріжний камінь історичного буття».
Книга «Звір зі Сходу» — титанічна праця публіциста, яка охоплює період від 16 століття до наших днів, складається із 15 есеїв, серед яких «Звір зі Сходу», «Битва за власних героїв», «То хто ж колаборант?», «Про катів і месників», «URBI ET ORBAN», «Гуцульське повстання», «Нескорені верховини Карпатської України», «Юліан Головінський: Воїн і Месник», «Між фейками і флудами», «Чи впустять Бандеру за Карпати», «Під тінню двоголового орла», «Туз і шістка з путінської колоди», «Закарпаття на перехресті епох», «Буковина, яку ми не втратили…», «Мамина молитва», в кожному із яких висновок-думка автора.
Спокійно читати їх не можна. З кожною прочитаною сторінкою разом з автором переживаєш страждання українців зі щемом у серці й сльозами на очах.
Щиро дякую автору Олександру Маслянику за відважність, рішучість в розкритті страшної, правдивої і потрібної інформації, яка відкриває очі, пробуджує розум, розширює кругозір, впливає на свідомість. Вона потрібна не тільки нам, але і нашим дітям, щоб вони знали, якою ціною ми отримали Незалежність, а вороги відчували, що їхні злочини не були й не будуть прощені українцями.
Закінчую словами письменника: «…Народини нового українця (за Маланюком) неможливі без прозріння, що Незалежність — то боротьба, а власні герої — то кров, залізо і сіль нації. Будьмо достойними їх пам’яті!»
Приємні слова і висока оцінка про книгу прозвучали на сторінці фейсбуку від Анни Волощук — «Слово Олександра Масляника… Мов кинджал, мов меч, що пронизує твоє єство, мов вогонь, що обпалює душу, бо така його природа — слово правди. Воно не солодке і тихе, воно не за-колисує, воно рве на шмаття твою душу, бо в цьому слові вся пекельна історія твоєї Землі, твого краю, твоєї України. Історія, стиснута в кулак! Есеї, котрі вміщені в книзі, не можеш читати спокійно. Бо вони — зброя письменника, його набої, його постріли. Це не сховок за столом і утопання в солодкавій формі, це залпи письменника по ворогу, бо така його суть і та-ке кредо — бути воїном пера. Люби Україну! Не мовчи! Не толеруй ворогу, бо для тебе “какая разніца”— не різниця… Чи може в теперішній смутний час мовчати письменник, коли звір зі Сходу, як і всі триста років тому, тягне свої мерзенні щупальця, щоб задушити нашу державу? Тому — не мовчить, а б’є словом, б’є у свої дзвони. Не питаймо, по кому б’є дзвін. Він б’є по нас. Читаймо. Думаймо. Не біймося, бо правда все одно є правдою. Вільна людина бачить, з якої сторони суне звір, і мовчати не буде. Бо не може! Інакше вона вкриється плісінню і стане духовним колаборантом. А хіба ми такі?»; Любов Косило — Дякую за нову книжку. Раніше насолоджувалася Вашою неймовірно красивою і багатою мовою. Тепер пронизливий фактаж гостро дотикає до мозку кісток. Страшна, але така потрібна нам, інфантильним, інформація… відкриває очі, пробуджує розум, розширює кругозір, впливає на свідомість, хвилює почуття. Низький уклін Вашому інтелекту, працелюбності, енергії. Матеріал есеїв стане у великій пригоді студентам, вчителям, особливо, екскурсоводам, яким часто доводиться відповідати на запитання «А почему у вас руських не любят?»… У Вашій книжці дано чітку, однозначну відповідь. Своєю новою книжкою впливаєте на формування національної гідності і честі. Дуже пишаюся знайомством з Вами і втішаюсь отриманими знаннями з Ваших книг».
Від щирого серця бажаю Олександрові Івановичу міцного здоров’я, мирного неба та родинного благополуччя, успіхів у всіх справах та починаннях, здійснення планів і виконання поставлених завдань, щирих друзів і колег, творчої сили й наснаги на довгі роки!
Нехай у Вашій душі не гасне вогонь любові до слова, до життя, до людей, до милої серцю України та рідного Закарпаття!

Марія ПОРОХ,
членкиня Клубу інтелігенції
ім. І.Пелипейка та РО «Просвіта,
м. Косів.

Leave a Reply

Your email address will not be published.