Це трапилося у селі Личківці, біля Гусятина на Тернопільщині. Поет Тимон Заборовський не мав змоги поєднатися з коханою дівчиною. П’ять років терзали його серце переживання і моральні страждання, врешті чутливий юнак не виніс їх і покінчив життя самогубством, кинувшись у бурхливі хвилі Збруча…

Його називали співцем «подільської Швейцарії», одним із найвидатніших представників «української школи» в польській літературі і ставили поряд із Адамом Міцкевичем. Він народився 18 квітня 1799 році в селі Личківці, біля Гусятина, в материнському маєтку. Батько шляхтич, а мати походила із знаменитого роду Шептицьких, була родичкою Тадеуша Чацького, відомого історика, педагога, організатора освіти, співзасновника і керівника Кременецького ліцею. Саме «благородний Чацький», як його назвав у повісті «Варнак» Тарас Шевченко, посприяв тому, що після навчання у львівському коледжі, хлопець у 1810-1816 роках здобував освіту у «Волинських Афінах».
Тут він належав до студентського «Клубу письменників», описаному в його однойменній героїкомічній поемі і потрапив до оточення однодумців – Кароля Сенкевича, Густава Олізара, Юліуша Коженьовського, Францішека Ковальського, Яна Казімєжа Ординця, які згодом справді стали видатними письменниками. Дружив із Спиридоном Осташевським, автором українських казок. Їхню дружбу і бешкетні витівки описав Францішек Ковальський у поемі «Тимонек», де намагався возвеличити неординарну поетичну натуру Тимона, окремі частини цього твору опубліковані в журналі «Атенеум» (1843-1847). До 1817 року поет жив у Кременці, згодом переїхав до Варшави, де працював чиновником і редагував журнал «Наукові вправи».
У цьому часописі з’явилися відомі розвідки Зоріана Доленго-Ходаковського «Про слов’янщину до християнства» і Казимира Бродзінського «Про романтичну поезію». Побачили світ і твори самого поета – сім пісень із романтичної поеми «Болеслав Хоробрий, або здобуття Києва». в основу якої покладено епізод із хроніки Галла Аноніма про захоплення в ХІ ст. столиці Київської Русі Болеславом Хоробрим. Цей твір був виданий у Кременці в 1918 році. Він нагадує гомерівський епос; автор прагне подати об’єктивну картину світу та життя, не заглиблюючись у психологію героїв і не переймаючись деталями та подробицями зображення. То ж не дивно, що й герої твору – князі Болеслав Хоробрий, Ярослав Мудрий – вийшли доволі трафаретними. Автор зосередив увагу переважно на зовнішньому зображенні подій, де переважає спокійний розповідний тон, щ відгонить монументальністю.
У 1819 році Тимон Заборовський повернувся до свого маєтку серед Медоборів (Татрів), які насичували його поезію експресивними візуально-пластичними образами, забезпечивши йому звання «пророк Медоборів», що помітне в однойменній поезії:
Якщо прямуєш, пілігриме, в ті краї,
Де видніються гори, лісами увінчані,
Вища за інші є вершина,
Де скромний побачиш на горі костьол,
Якщо там зустрінеш когось біля дороги,
Якщо йдеш поміж глодом,
Погляд втуплюєш в далеку діброву,
І гаснуть вечірні зорі,
Жалісно дивиться на гаснучі ниви,
І зірки чекають на вечір;
Ох, це він, він – нещасливий
Пророк Медоборів.
Або:
Я люблю Медоборів розкішне затишшя,
Скелі! У підніжжя яких я із лютнею в руці,
Тремтіть, вразливіше від людей! Вік нашої різанини настає –
Тривожні німфи Збруча, втікайте у гаї!
Одна з поем Тимона Заборовського – «Подільські думи за часів турецького панування», у якій сцени польсько-турецьких зіткнень межують із роздумами автора про героїзм та саможертовність захисників вітчизни, спогадами, рефлексіями (напр., розділи «Вітчизна», «Любов», «Спогади». Любов до людини і природи є для поета основним моральним принципом. Він оспівує одухотвореність природи:
О Дністре, охоронцю Поділля надійний,
І ви, гори! Одвічне його передмур’я,
Ви ж давно нашу свободу оберігали.
Подібне до вас чоло проти грому і бур.
Твори Тимона Заборовського поєднують у собі високу духовність, філософську глибину, емоційну насиченість, особливий інтерес до природи і насамперед переконують у невичерпних можливостях людської особистості. Інколи здається, що поет – пантеїст і бачить природу у втіленні людського духу. Сама природа цікава йому тим, що вона зв’язана з горами, ріками, лісами, птахами, а не з містом, у якому руйнівне начало. Напр., вірш із розділу «Вітчизна»:
Струмочку! Як мило спочить на твоєму березі,
Нас обох ніби однакове призначення єднає,
До різної мети у нас шлях один і той же,
Ти пливеш до моря, мене до смерті схиляє.
У 1822-1824 роках він написав поему «Боян» (частково опубл. 1823 році в журналі «Атенеум»), де помітні впливи «Пісень Оссіяна» Макферсона і «Слова о полку Ігоревім». Його «Пісні» Бояна» і «Співи Бояна» розвивають сюжетні лінії і мотиви про Болеслава Хороброго, однак поему «Боян» автор так і не встиг завершити.
Він також створив трагедію «Богдан Хмельницький» (1823), у якій вивів образ гетьмана не як ворога Польщі й польського народу, а як ворога можновладців, вважаючи, що магнати виконували деструктивну роль в історії Польщі і послаблювали королівську владу.
Мусила впасти Польща, але з її руїн мусить постати
Спільна будівля об’єднаних разом Польщі і Русі.
Той задум з мечем у руці і з книгою людських прав
Всією потугою слов’ян думаю підтримати.
Моя зброя – свобода, свобода – мій щит!
Якщо мені в цій справі не вистачить років,
Яких мені ворожа доля, може, мало дасть, –
Мій син продовження праці після мене успадкує.
Можна говорити про чуття історизму автора, бо його вже не цікавила історія, міфологізована, як у класицистів, а історія національна з її місцевим колоритом. Історичний і місцевий колорит був для автором способом зображення вчинків, побуту, почуттів, переживань, прагнень.
Тимон Заборовський друкує у періодиці свої статті, переклади (напр., переклав з французької трагедію Вольтера «Танкред»), вірші, поеми, побачила світ створена на кременецьких враженнях поема «Парнас уві сні». Йому належать драми «Умвіт», «Таємниця, або Борис і Мільвіна», вони дійшли до читача вже після смерті автора.
У травні 1823 року, на одній із вечірок у свого друга, письменника Станіслава Стажинського, поет побачив просту селянську дівчину і закохався в неї. Ім’я її залишилось невідомим, у його творах і листах вона фігурує під іменем «Альзіра» – героїня трагедії Вольтера «Альзіра і американці». Судячи з його листів до друзів, дівчина відповідала на його почуття, та на заваді стали батьки, які шлюб шляхтича із бідною дівчиною вважали явним мезальянсом, а деспотична мати погрожувала синові, що позбавить його спадку. П’ять років терзали його серце переживання і моральні страждання, що завуальовано помітно з його листів до друзів. Врешті чутливий юнак не виніс цих сердечних мук і 20 березня 1828 році покінчив життя самогубством, кинувшись у бурхливі хвилі Збруча. Це сталося в його рідному селі Личківці, біля Гусятина. Друзі відгукнулися на його смерть журливими творами, серед яких найвідомішим є вірш Тимка Падури «Остання думка Тимона Заборовського». Рукописні автографи його творів потрапили до бібліотеки Чарторийських у Пулавах, вони були надруковані після смерті автора. А в 1936 році, у Варшаві, дослідниця Марія Данілевічова видала том його «Вибраних листів».
Ростислав Радишевський пише: «Як свою творчість, так і мистецтво загалом Тимон Тимон Заборовський не ставив на недосяжні, божественні висоти: життя є важливішим, тому завдання митця – бути пильним спостерігачем і безжальним аналітиком, говорити гірку правду й руйнувати фальшиві стереотипи. Але немає остаточної правди, немає останньої інстанції, через те в поетичному інструментарії Тимона Заборовського часто наявна іронія, яка перебуває на межі між сарказмом і веселим жартом…» («Тимон Заборовський»). Його творчість, насичена пейзажами українського степу з курганами, замками і садами, ландшафтом рідного Поділля і неповторним краєвидом Меодоборів, наштовхує над рефлексіями про минуле і майбутнє життя українського і польського народів.

Олександр Астаф’єв,
Личківці – Гусятин – Київ – Варшава.

Leave a Reply

Your email address will not be published.