В істрико-довідковому виданні «Вулиці Хмельницького» відомий хмельницький історик робить наступний крок у своїх дослідженнях міської забудови та ідеології вулиць, провулків, площ, скверів, закладів, підприємств та організацій. Демонструє поступовий ріст міста в топографії та у свідомості його мешканців і розбудовує біографічну міську хронологію.

На старті нашої розмови зауважимо, що статистична фіксація вулиць належить порталу Хмельницької міської ради, а значить і всі рішення щодо перейменування вулиць також у компетенції міського депутатського корпусу та комісії з декомунізації. Особистим доробком у цій темі стали напрацювання історика-містознавця, добуті ним із архівних течок та джерел.
Окрема вступна біографічна стаття «Історія розбудови міста» нагадує читачу історичне минуле, яке фігурує поряд із сучасним дійством. Можемо спостерігати за біографічними довідками, які часом переповнені деталями, неактуальними для сьогодення, але які присутні у пам’яті мешканців Хмельницького та в архівних документах. В статистичному переліку вулиці ще носять імена «видатних» російських письменників чи діячів російсько-радянського періоду, які в силу обставин та службового перебування нічим не могли прислужитися Хмельницькому (чи навіть Проскурову), бо є вихідцями інших етнографічних територій та були членами інших національних спільнот. Прикладом є «вулиця Лєскова, російського письменника та журналіста». А от вулиці, названої іменем українського стратега та геополітика, національного поета Юрія Липи немає!!! Чехов іменований автором світової літератури, але не зазначено, що він має українське походження. Вулиця маршала Гречка або ж легіонера П’яскорського аж ніяк не орієнтує на українську національну звитягу, а все більше демонструє легіонерську найману роботу з наданням маєтків на окупованій території.
Бо коли мова заходить про французьких легіонерів, то ті отримують ордени за роботу на користь французької республіки та право проживання на її території, в російському легіонерстві маєтки надають на окупованій території цими ж легіонерами завойованій. Сучасний приклад перейменування в окупованому Криму та надання життєвих пільг окупантам-енкаведистам чи зеленим офіцерам без пізнавальних знаків.
У статті мого авторства «Українська символіка», що друкувалася у газеті міської ради «ПРОСКУРІВ», йшлося про критерії у відборі імен, причетних до розбудови української держави, її культури, набутку та слави, привнесеної у свій нарід або ж у розбудову національної справи.
«Перед тим, як приступити до визначення особи-символу, варто скерувати кілька запитань до життєдіяльності цієї людини та до її творчості, до її боротьби воєнної або ж до її громадянської відваги!»
Тема громадянської чи цивільної відваги розглянута Оленою Телігою у статті «Партачі життя». Йдеться про відвагу та мужність — якості, які ставлять на п’єдестал авторів слова та борців, які без зброї ведуть на боротьбу нарід. Стають його духовними натхненниками. Це є ті недосяжні взірці людей, які поза масами є дуже рідкими екземплярами. В українському середовищі є ці жертовні герої, та народна маса не завжди стає на їх бік — вона не готова. Для маси героїчні вчинки можуть видаватися не героїчними, а безглуздими, нечемними і небезпечними. Лакеєві дуже важко розпізнати правдивого героя, хоч і дивиться на нього зблизька.
Тобто перед тим, як створити з конкретної особи ікону чи символ вулиці, монумент міста чи стелу на стінах об’єкту, припустимо школа, фабрика чи підприємство то маємо профільтрувати життя та діяльність такої особи-претендента. Як жив, як діяв, як творив, чи боровся на користь українського народу. До чого закликав, чи був у лавах захисників Вітчизни, чи проявив відвагу у боротьбі за неї, як це робили командири та вояки УПА та духовні провідники ОУН-УПА чи новочасні герої російсько-української війни.
Серед духовних провідників поети, художники та діячі визвольної боротьби Михайло Дяченко, Ніл Хасевич, Микола Самійленко, Петро Василенко, Роман Шухевич, Степан Бандера, Андрій Мельник, Ярослава Стецько, Дмитро Донцов, Микола Сціборський – вояк та національний теоретик.
Їм передували вояки армії УНР під проводом Петлюри. Цими поетами-вояками Визвольної війни 1917-1922 рр.. були козаки та отамани нескорених повстанців Олесь Бабій — воював у Проскурові, Спиридон Черкасенко — цей з когорти пророків, Леонід Мосендз, Степан Риндик, полковник Петро Болбочан, В’ячеслав Липинський, Євген Чекаленко, Богдан Бора, Юрій Клен, Роман Купчинський, Микита Годованець, Євген Маланюк, Петро Стебницький, Юрій Горліс-Горський, Яр Славутич, В’ячеслав Чорновіл, Левко Лукяненко, отаман Гальчевський-Орел, генерали Омелянович-Павленко, Змієнко, Безручко, Тарнавський, Тютюнник, Шухевич -“Тарас Чупринка”.
До когорти пророків українського народу належать також Олександр Кониський, Тарас Шевченко, Іван Франко, Леся Українка, Спиридон Черкасенко, Дмитро Донцов, Степан Бандера, Лев Силенко.
Ігор Гирич, доктор історичних наук з Києва, називає Сергія Єфремова, Івана Франка, Михайла Грушевського, Дмитра Донцова із племені титанів за їхню надзвичайно продуктивну публіцистичну творчість, що формувала національну свідомість. У “Вістнику” Сергій Єфремов опублікував 387 статей. Іван Франко — 330 публікацій, Михайло Грушевський — понад 200 статей, а Дмитро Донцов — близько 230. 10-томне видання статей і досліджень Дмитра Донцова у галузі тактики та стратегії поступу українського народу є неперевершеним набутком української нації.
Сьогодні шеренга осіб та діячів за їх творчістю та боротьбою визначили себе як знакові постаті, тобто постаті-символи. Такими символами на грошових знаках-гривнях ми бачимо князя Володимира, Богдана Хмельницького, Івана Мазепу, Івана Франка, Лесю Українку, Михайла Грушевського, Григорія Сковороду. Ці постаті становлять символи безкомпромісної боротьби за українську народність. Ці особи не поодинокі в своєму роді провідників та вождів українського народу.
За ними йде когорта молодших героїв та вождів, ближчих до нашого часу. Хто такі? Серед цього широкого кола борців варто пригадати громадянам кількох жінок, які своєю боротьбою заклали символи жіночої символістики України. Ці жінки стали провідницями за духовну та культурно-землеробську Україну. Вони: Олена Пчілка, Олімпіада Пащенко, Софія Русова, Олена Теліга, на чоловічій половині — Олександр Кониський, Андрій Жук, Борис Грінченко, Сергій Єфремов, Михайло Брайчевський та Ярослав Дашкевич. Ці особистості несли на собі прапор боротьби за українську Україну Вони стали символами. Перелік звитяжців на цьому полі української справи не завершується.
Тримаючи у руках і гортаючи сторінки рекламно-історичного видання Сергія Єсюніна, ми активуємо інформацію, надану автором, і пробуємо спроектувати критерії якості до тих назв вулиць, парків, провулків, які становлять статистичне надбання Хмельницького. На початку в алфавітному порядку знаходимо вулицю Бажана — ідеологічного комуністичного діяча, який прославився не тільки редакторством Радянської енциклопедії, а ще й причетний до ліквідації української інтелігенції. А от вулиці імені українського енциклопедиста Володимира Кубійовича не знайдемо. Рівно ж не знайдемо вулиці іншого національного теоретика та енциклопедиста Євгена Онацького. Нe знайдемо ми у місті українському Хмельницькому імен Пантелеймона Куліша та Миколи Костомарова, Володимира Старосольського, Дмитра Донцова та Миколи Міхновського — такі носії імен-символів були засновниками модерної теорії націократії та націотворення в Україні. Кому, як не їм, їхнім іменам бути поіменованими на табличках вулиць українських міст та поселень більшого чи меншого сільськогосподарського та промислового типу. І коли ми зачіпаємо тему промисловості, а Хмельницький у повоєнний після Другої світової війни період ставав до ладу як місто якнайширшої інженерної думки! Радіозаводи, ливарне виробництво, приладове будівництво, підприємства харчової промисловості та текстильні й швейні фабрики народили велику когорту національних українських інженерів. Тому імена інженерів та промисловців мали би бути символами українських вулиць міста над Бугом – Хмельницького. Великими промисловцями та банкірами серед українців були Алчевські, Виноградські, Чикаленки, Симиренки, Яхненки…….. Сьогодні українське місто Хмельницький має велике зосередження банківського капіталу, понад 50 відділень загальноукраїнських банків позичають, накопичують та надають послуги мешканцям та гостям міста над Бугом. Пошукаймо вулицю «банківську», промислову чи учительську або освіти — не знайдете. Зовсім переконливим рухом у бік історичної справедливості стала б вулиця імені Центральної Ради, імені Української Народної Республіки, імені Збройних Сил України. А ще переконливішим аргументом стали б назви переможних битв Богдана Хмельницького та інших наших гетьманів й воєначальників (отож, чому не назвати вулицю – Пилявецької битви, Хотинської битви, Героїв Крут, Січових Стрільців тощо). Тим більше на користь такого перейменування служить ім’я-символ самого нашого міста – на честь гетьмана Богдана-Зиновія Хмельницького, будівничого української козацької республіки!
А такий недогляд є великим недоліком і закидом до істориків-краєзнавців та теоретиків урбанізованих міських агломерацій. Чулись-мо про засідання комісії з перейменування та геральдики Хмельницького і не виявили аргументованих пропозицій з огляду на статистичну ситуацію. Більше того, відома у місті інтелігентна пані протестувала проти найменування вулиці іменем Уласа Самчука, який створив історичну епопею «Волинь» і був висунутий на Нобелівську премію! Втручання Москви завадило йому стати нобеліантом. Аргументація проти його імені була дивною, бо вона, бачите, не знайома з його творчістю. От така комісія з декомунізації засідала!
Значним набутком для любителів містознавчої літератури та патріотам самого населеного центру стане спеціальний розділ у дослідженні кандидата історичних наук Сергія Єсюніна «Топографічний словник» Хмельницького. Мікрорайони та історично-вмотивовані названі територій тут детально описані і дають поживу для письменника, художника, топографа, містознавця, народознавця, картографа і виявляють доказову аргументацію, що місто виникло і розрослося не на голому місці, а з історично-національних поселень подолян-українців. А зайшлі окупанти та кочівники полишали на цій території свої генетичні та топонімічні сліди.
Дуже тішать такі видання, що примножують культуру та славу нашого подільсько-українського та волинсько-українського мешканця, який творить єдину українську націю з її пріоритетами не тільки в готельно-ресторанній сфері, а й, будемо сподіватись, у сферах інтелектуальних та у високих технологіях, а базари та банки нам посприяють у творчості та у достатках.

Валерій Куфльовський, Городок-Хмельницький.

Leave a Reply

Your email address will not be published.