Недавно доводилося відпочивати в санаторію “Карпати”. Там познайомився з Іваном Кіндратом з м.Червоноград Львівської області. Він працює інженером на шахті. Розговорилися. Слово за словом, і він розповів, що перед тим побував у місцевій лікарні і на власні очі бачив, із яким задоволенням пацієнти читали книжку Мирослава Дочинця “Благії літа. Многії літа.” – заповіді 104 – річного Андрія Ворона – як жити довго в щасті і радості.

ТАК МОЖЕ МОВИТИ ТІЛЬКИ ФІЛОСОФ

– Книжка зачитана майже до дірок, — казав мій новий знайомий. — У ній розповідається про народного філософа Андрія Ворона, який ділиться з читачами не тільки рецептами здорового харчування чи високоморальної життєвої поведінки, а й цілою етично-філософською системою.
Скажу відверто: приємно було почути таке про свого колегу по перу. Його розповідь про народного цілителя Андрія Ворона вже неодноразово перевидавалася, однак вона не втрачає своєї популярності. Її читають і перечитують, її дарують, про неї говорять. Звісно, у мене теж є така. Подарував він мені з дарчим написом ще 2007 року.
Мирослав Дочинець — один з тих сучасних українських письменників, котрий уміє завоювати серця вибагливих читачів.
– Для мене смисл літератури полягає в тому, — каже він, — щоб підтримувати в людині дух краси, доброчесності. Засвічувати проблиск світла в чорноті. Треба домагатися, аби твоє слово було тінню того слова, що було з первовіку. Творячи самі, ми шукаємо загадку вічності Творця.
Так може мовити лише філософ. А про свою творчість Мирослав Дочинець каже: “Кожного разу, починаючи книгу, до кінця я навіть не знаю, чим вона закінчиться. Чесне слово. Я живу серед своїх героїв, вони мене ведуть за собою та щоразу чогось вчать. Тобто кожен роман – це конспект певного духовного піднесення”.

«ПОРІВНЯННЯ — ЦЕ ЗАВЖДИ СМІШНО»

Мирослава Дочинця часто порівнюють із бразильським письменником Пауло Коельйо. У розмові він зізнався, що вже давно змирився з цим порівнянням. “Хоча, на мій погляд, порівняння – це завжди смішно, — каже він, — Тим більше, у світі творення, де кожна людина настільки індивідуальна! “І далі сказав таке: “Я не знайшов там риси, які мушу знайти у кожній книзі… Це ж такий собі легкотравний літературний коктейльчик із різних вчень, релігій та духовних систем. І це все упаковано в якусь таку пригодницьку історійку для дуже посереднього читача.”
Отакої! А втім, Мирослав Дочинець має рацію: ми звикли захоплюватися чужим, не помічаючи свого. Хоча він давно вже сам зажив всесвітньої слави. Його твори перекладені російською, угорською, словацькою, румунською, польською, французькою, англійською і японською мовами. 2014 року за роман “Криничар. Діяріуш найбагатшого чоловіка Мукачівської Домінії” та “Горянин. Води Господніх русел” нагороджений Національною премією імені Тараса Шевченка. Мирослав Дочинець також лауреат Міжнародної літературної премії “Карпатська корона” і літературної премії “Українська книжка року» у номінації “За видатні досягнення у галузі художньої літератури за видання “Синій зошит. Аркуші днів світящих” та “Лад”. А в 2012 році удостоєний високої відзнаки “Золотий письменник України”.
Мирослав Дочинець уже видав понад двадцять книжок. Серед них,уже крім згадуваних,”Оскал собаки”, “Мукачево і мукачівці”, “Роса на фігових листках”, “В”ясень замку паланок”, “Карпатський словоблуд”, “Вічник. Сповідь на перевалі духу”, “Світова. Штудії під небесним шатром ” та ін.
У моїй домашній бібліотеці як реліквія зберігається перша книжка письменника “Гірчичне зерно”, яка побачила світ 1989 року. Перечитуючи її, не можеш не звернути увагу на мову, сюжет, письменник широко використовує народні перлини – приказки і прислів’я. Дотепер пригадуються його слова:”Пишу постійно, дуже важко й дуже повільно, специфічно. Думаю над кожною фразою, шліфуючи і мордуючи, аби не була штучна, примітивна, синтетична. За день можу написати 2 – 3 абзаци і вважаю, що для мене це непогана продуктивність. Та, зрештою, не так важливий текст і голі рядки, як те, що між рядками. І писати погано він вже не може, не дозволяє рівень професіоналізму.
Якщо відверто, уже й не пригадую, коли і де ми познайомилися: чи у Львівському державному університеті імені Івана Франка, де свого часу навчалися на факультеті журналістики, чи в Мукачеві, де проживає дотепер Мирослав Дочинець, чи коли він вже працював у обласній газеті “Молодь Закарпаття”. Запам’яталося інше: його матеріали друкувалися на сторінках республіканських та всесоюзних газет “Карпатський край”, “Фест”, “Срібна Земля”, “Комсомольська правда”, “Известия”, “Людина і світ”, “Літературна Україна”, “Молодь України”. Писав так, що його матеріалами захоплювалися, вони викликали резонансні відгуки. Його однокурсник, теж відомий журналіст Михайло Папіш з Берегова, зізнається, що він уже тоді писав найкраще з-поміж усіх 75 «однокашників». А професор Львівського держуніверситету ім. Івана Франка Володимир Здоровега назвав його ще й думаючим студентом, який умів викладати свої думки на папері. А ще у нього бездоганний стиль. Щоденна шліфувальна робота над словом – це теж талант від Бога.

ВІДОМИЙ, ВИЗНАНИЙ І ВОДНОЧАС
ПРОСТИЙ

Мирослав Дочинець народився 3 вересня 1959 року в м. Хуст. Батьки були вчителями. Хлопець почав писати із шостого класу. Водночас вів щоденник, де записував цікаві думки, почуті на вулиці, в школі чи в сімейному товаристві. Написане почав надсилати до друкованих видань. А ті почали мало – помалу друкувати його. Так з’явилися його матеріали в дитячих журналах “Барвінок”, газетах “Зірка” та “Пионарская правда”, а також в рідній місцевій районці “Ленінська правда”. Коли закінчив школу, вже не розмірковував, куди вступати – подав документи у львівський виш. Тут одразу запримітили обдарованого юнака – під час навчання був членом редколегії університетської багатотиражної газети “За радянську науку”, згодом став редактором газети “Джерела”. Свою професійну діяльність розпочав 1982 року в газеті “Молодь Закарпаття”. Саме в цей час він у якості власного кореспондента неодноразово приїжджав на Іршавщину. У доробратівському господарстві доля звела його із сім’єю Василя Ільті. Василь працював бригадиром садо-виноградної бригади, а його дружина Марійка – секретарем комсомольської організації колгоспу. Одного разу ми там і зустрілися (на фото). Мирослав Дочинець тоді написав нарис про працелюбну сім’ю Ільтів. Ця зустріч запам’яталася кожному із нас на все життя. Бо кожен із нас підготував матеріал – Мирослав Дочинець у молодіжку, теперішній головний редактор Михайло Ісак — у районну газету “Нове життя”,а автор цих рядків працював редактором районного радіо.
Крім того, Мирослав Дочинець регулярно готував сторінку “Ватра” про життя молоді. Разом із ним неодноразово доводилося побувати на Смерековому камені, в Зачарованому краї, на Бужорі, у Довжанському замку, у селі Осій у літературному музеї Федора Потушняка… А вже у видавництві “Карпатська вежа”, яке він заснував 1998 року, Мирослав Дочинець як видавець і літературний редактор видав книжку відомого українського письменника Юрія Мейгеша “Срібна Земля”. До речі, Юрій Мейгеш останні роки проживав у місті над Латорицею, ми неодноразово зустрічалися з ним у товаристві Мирослава. Часто можна було зустріти у нього в кабінеті і лауреата Шевченківської премії Петра Мідянку, Юрія Клованича та Василя Ільницького — теж відомих журналістів не лише нашого краю, а й України й Союзу.
Із Іршавщиною Мирослава Дочинця поєднує і те, що він готував до друку і видавав у світ книги Василя Ковача із Великого Раківця, Михайла Ломаги із Броду, Івана Шмулиги із Приборжавського, Василя Кузана із Довгого, а також автора цих рядків.
…Моєму товаришу із Червонограда просто пощастило: Мирослав Дочинець на численні прохання відпочиваючих одного липневого дня навідався до санаторію і виступив у клубі, який вміщає понад 500 відвідувачів. Прийшло доволі чимало шанувальників його творчості. Розмова була тривалою. Мирослав Іванович охоче розповів про свою творчу діяльність. Звісно, чимало було запитань і про книгу “Многії літа. Благії літа”, яка вже стала бестелером.
– Така людина дійсно жила в моєму рідному місті, — зізнався письменник. — Вечорами, втомлені роботою на дачі, ми сиділи під крислатим горіхом, і він розповідав мені дивовижні речі про тайгу, уссурійські ліси, про калмицькі степи, про ріку Печору і гори Алтаю, про буйні і паркі заплави Колхіди, про сонячну Грецію…Усе, що він розповідав, я ретельно занотовував до товстого зошита, ще не знаючи, як цим розпоряджуся згодом. Однак я побачив у цих мудрих крихтах цілісний кодекс усвідомленого довголіття. Перші публікації, які я підготував, мали значний резонанс у пресі. Тоді й вирішив подати настанови Андрія Ворона окремою книжкою. Вибравши із тих зошитів найцінніше, я доопрацював і систематизував і вже тоді подав на осуд читачів.
Наразі маємо унікальний, осмислений і пронизаний істинною духовністю устрій життя однієї людини. Людини звичайної і незвичайної. Це не просто безцінні крихти набутих знань і вмінь мудрого старця, це ціла система, вибудувана на такій інтуїції і вивірена багатолітнім досвідом, вона з користю прислужиться кожному з нас.
Отакий він, Мирослав Дочинець. Відомий, визнаний і водночас простий.
Отож, із ювілеєм Тебе, Друже!

Василь ШКІРЯ

На фото: друзі Михайло Ісак, Мирослав Дочинець, Василь Шкіря, Василь Ільтьо, 1983 рік

Leave a Reply

Your email address will not be published.