Різдво Пресвятої Богородиці, християнське свято, в Православній та Греко-Католицькій Церквах входить в число Богородичних двонадесятих свят, з нього починається річне коло церковних свят.

Діва Марія народилася в той час, коли люди дійшли до таких меж морального занепаду, при яких їхнє повстання здавалося вже неможливим. Кращі уми тієї епохи усвідомлювали і часто відкрито говорили, що Бог повинен зійти у світ, щоб виправити віру і не допустити погибелі роду людського. Син Божий схотів для порятунку людей прийняти людське єство, і Богородицю, єдину гідну вмістити в Себе і втілити Джерело чистоти і святості, Він обирає Собі Матір’ю.
Різдво Пресвятої Владичиці нашої Богородиці і Пріснодіви Марії святкується Церквою, як день всесвітньої радості. У цей світлий день, на рубежі Старого і Нового завітів, народилася Преблагословенна Діва Марія, покликана від віку Божественним Промислом послужити таємниці втілення Бога Слова – стати Матір’ю Спасителя світу, Господа нашого Ісуса Христа.
Віруючі люди по всій землі гідно шанують піснями і хвалами Ту, Котра розсіяла у світі пітьму безблагодатності і принесла людству спасіння від вічної смерті.
Згідно з церковним переказом, який грунтується на апокрифічному Протоєвангелії Іакова, Пресвята Діва Марія народилася в невеликому Галілейському місті Назареті, яке було в іудеїв у зневазі (Євангеліє від Івана 1:46). Батьками Її були праведні Іоаким, коліна Іудиного, з роду пророка і царя Давида і Анна – архієрейського роду, з коліна Левієвого, з дому первоосвященика Аарона. Чоловік і жінка були бездітні, тому що свята Анна була неплідна. Досягши похилого віку, Іоаким і Анна не втрачали надії на милість Божу, твердо вірячи, що Богові все можливо, і Він може порятувати Анну від неплідності навіть у її старості. Святі Іоаким і Анна дали обітницю присвятити Богові для служіння в храмі дитя, що їм пошле Господь. Бездітність вважалася в єврейському народі покаранням Божим за гріхи, тому святі і праведні Іоаким і Анна терпіли несправедливі ганьблення від своїх співвітчизників. В одне зі свят старець Іоаким приніс в Єрусалимський храм свою жертву в дарунок Богові, але первосвященик не прийняв її, назвавши Іоакима недостойним, через його бездітність. Святий Іоаким у глибокому горі пішов у пустелю і там зі сльозами молився Господу про дарування дитяти. Свята Анна, довідавшись, що відбулося в Єрусалимському храмі, гірко плакала, однак не нарікала на Господа, а молилася, закликаючи на свою родину милосердя Боже. Господь виконав їхнє прохання, коли святий чоловік і жінка досягли похилого віку і приготували себе доброчесним життям до високого звання – бути батьками Пресвятої Діви Марії, майбутньої Матері Господа Ісуса Христа. Архангел Гавриїл приніс Іоакиму і Анні радісну звістку: молитви їхні почуті Богом, і в них народиться Преблагословенна Дочка Марія, через Котру буде дароване спасіння усьому світу.
Нарешті в глибокій старості Бог обрадував Анну й Іоакима народженням преблагословенної Марії. Ім’я Марії в перекладі з єврейської означає «висока», «перевершуюча». Пресвята Діва Марія Своєю чистотою і чеснотою перевершила не тільки всіх людей, але й Ангелів, явилася живим храмом Божиим, і, як оспівує Церква у святкових пісноспівах, “Небесними Дверима, що вводять Христа у світ у порятунок душ наших.
У 12 років Марія дала обітницю вічного дівоцтва. По досягненні Марією повноліття їй знаходять старого чоловіка Йосипа Обручника, що поважає її обітницю. У його домі Марія працювала над пурпурною пряжею для храмової завіси, під час прядіння відбулося Благовіщення.
Після народження Ісуса Христа Марія втікає з ним і Йосипом від царя Ірода в Єгипет, а після смерті Ірода повертається в Назарет. Марія є присутньою на Голгофі, і, відповідно до християнської традиції, насамперед їй являється Христос після свого воскресіння. По одній з версій, Марія тихо жила в будинку Івана Богослова, якого Христос велів їй усиновити. За успінням Марії, тобто розлученням душі Марії з тілом, слідує їхнє чудесне возз’єднання і тілесне вознесення на небо.
Різдво Божої Матері ознаменувало настання часу, коли почали виповнюватися великі і втішливі обіцянки Божі про спасіння роду людського від рабства диявола. Ця подія наблизила на землі благодатне Царство Боже, царство істини, благочестя, чесноти і безсмертного життя. Матір Першонародженого вважається християнами і всім їм по благодаті Матір’ю і милосердною Заступницею, до Якої вони постійно звертаються із синівською шаною.
Народження Пресвятої Богородиці Марії служило передоднем явління на землю в плоті Сонця правди – Христа. Воно означало наближення часу руйнування гріха, осуду і смерті, що тяжіли над людьми, вказувало на швидке воссіяння Божого благословення і вічного життя на землі.
З наведеною загальною згадкою про значення Різдва Богородиці церковні пісноспіви приєднують ще ряд зауважень про участь Богоматері у відновленні людського роду зі стану падіння.
У богослужебних піснях і тропарях свята, наприклад, висловлюється думка, що чиста Богоматір і Раба Христа Бога безупинно клопочеться перед Ним про дарування людям первинного блаженства. Для тих, хто схиляється до пекла, Вона – міст життя. Вона відчинила вхід у рай, замкнений древнім злочином і, як непорочна Агниця привела в наше єство Агнця – Христа.
За часом своєї появи свято Різдва Богородиці – одне з останніх серед двонадесятих. Перша згадка про нього на Сході зустрічається у V ст. у Прокла, патріарха Константинопольського, а на Заході – в Сакраментарії (Требнику) папи Геласія (кін. V ст.). Однак ці свідчення не є достатньо достовірними. Свято виникло, напевно, спочатку в Грецькій Церкві, скоро було прийняте в Римі, а далі і в дочірніх церквах. Різдво Богородиці святкується Іаковітською й Несторіанською Церквами, що може свідчити про те, що це свято з’явилося в Східній Церкві до V ст., коли ці церкви відділились. Для Андрія Крітського, який склав на Різдво Богородиці два слова і канон, це вже велике урочисте свято. В Єрусалимському канонарі VII ст. (згідно з грузинською версією) Різдво Богородиці – пам’ять з явними святковими відмінностями від інших днів. На Заході регулярні згадки про Різдво Богородиці зустрічаються починаючи з VII ст., але ще в VII-IX століттях це свято не мало загального поширення. Літургісти XVII ст. стверджували, що на Заході його вперше ввів єпископ Шартрський Фульберт (пом. 1028), який сприяв широкому поширенню свята в Північній Франції.

Leave a Reply

Your email address will not be published.