Свято Успіння належить до найстарших Богородичних свят. Вперше його відзначили 431 року в Єрусалимі невдовзі після Собору в Ефесі.
Успіння Богородиці – день, коли Діва Марія завершила своє земне життя, а її тіло й душу Ісус Христос забрав на небо. Про те, як довго Божа Мати перебувала на землі після Христового Воскресіння, історичних даних немає, як і про те, де і як Вона померла, оскільки в Євангелії про це також жодної згадки.
На початку святкування пам’яті Успіння під впливом Єфеського Собору наголошувало передусім на привілеї Богоматеринства Діви Марії і тому мало назву Свято Марії-Богоматері. Тільки від VI століття свято отримує свою теперішню назву – Успіння Пресвятої Богородиці. Як всезагальне свято воно встановлене з 582 року після перемоги візантійського імператора Маврикія над персами.
Церква називає смерть Богородиці сном, успінням, тому що вона першою серед людей стала безсмертною і душею, і тілом.
Для українців Богородиця здавна була першою Заступницею і Помічницею, Пречистою Владичицею. Саме до неї зверталися за будь-якої потреби, адже знали: вона, що стояла на Голгофі біля хреста розіп’ятого Сина, вона, що прийняла у своє серце весь біль і все страждання світу – вона зрозуміє, і тому допоможе.
Богородиці присвячували ікони, будували на її честь храми. Зокрема, дві найбільші православні святині України – Київська і Почаївська Лаври та греко-католицька Унівська – теж присвячені Успінню Богородиці.
У народі Свято Успіння Пресвятої Богородиці ще називають Першою Пречистою. Протягом осені є ще дві Пречистi – 21 вересня і 14 жовтня. А передував святу Успенський піст, який розпочався 14 серпня і тривав два тижні.
Народні вірування в цей час обходять свято обжинок. В дохристиянські часи наприкінці серпня наряджали в сарафан сніп зібраної пшениці, який називали «дожинкою», і наспівуючи пісні, проносили його по селу.