Ти був не від світу цього…

Ти любив дощ… А в день твого Переходу у Вічність – ясно світило сонце і довкола тебе було море квітів, серед яких ти виглядав так гарно, наче молодий на весіллі…
Коли я доторкнулася вустами до твого мертвого чола, воно було теплим (від сонячного сяйва) і мені здалося, що ти живий!..
Ти помер мученицькою смертю – в реанімації під цілодобовими крапельницями, що рівнозначно розп’яттю…
Завжди поспішав, кажучи: «Я хочу встигнути…» Ти був не від світу цього. І тому так рано пішов з нього.
Думаю, ті страждання, які ти витерпів тут, на землі, очистили тебе від усіх гріхів. Ти завжди був жертовним, щедрим, милостивим. Тож вірю, що Господь прийме твою душу в Свої обителі, де янголи співають: «Алилуя…»

З великою скорботою Людмила Литвинчук,
с Маринин на Рівненщині.

ПАМ’ЯТІ ПЕТРА СОРОКИ

Ще тільки літо… Ще не сніг…
І в днину, що оманно-біла,
сльоза упала на поріг,
упала – і закам’яніла.
Її уже не обійти
і з місця зрушити несила.
Над нею квилять з висоти
Сороки відлітальні крила.

Не все сказати людям встиг
і юним шлях вказати дружньо.
Посеред книг, обмов, інтриг
було і плідно, і сутужно.

І тужно Петриківський ліс
схиляє віття над землею…

О, скільки тих давучих сліз –
і всі співзвучні із моєю.

Петро ШКРАБ’ЮК
м. Львів,
6 червня 2018

Leave a Reply

Your email address will not be published.