7 лютого 2017 року в Севастополі відійшла в кращий світ Велика Українка, уроджениця Чортківського району на Тернопільщині Богдана Процак

Ранній ранок у середині липня 2010 року. Швидкий потяг «Київ – Севастополь» везе делегатів Збору ОУН із Києва та інших міст України. Після станції «Бахчисарай» Кримські гори все ближче підступають до залізничної колії. Невелика станція «Альма» нині Почтовое. Тут вранці 31 жовтня 1941 року відчайдушна контратака морських піхотинців зупинила прорив моторизованої німецько-румунської ударної групи обер-лейтенанта Вернера Циглера до віддаленого на 40 кілометрів Севастополя через розвалений фронт Приморської совєцької армії*. Крім того, опівдні 305-мм гармати 30-ої берегової батареї з Севастополя нанесли нищівний удар по резервах і тилах групи В. Циглера за станцією «Альма». Командувач 11-ої німецької армії генерал Еріх фон Манштайн був змушений відмовитися від спроби захопити Севастополь «з ходу».

Загроза українському Криму – російський флот, офіційно розміщений в Севастополі за підписаною Президентом Леонідом Кучмою угодою 1998 року. 2010-2014 роки. * Тут і далі в тексті наведено короткі цитати і світлини з книжки автора статті – «ПУМА-Дромедар. Абвер. Частина ІІ. Три Кримські й Північно-Кавказька катастрофи Червоної армії 1941-1942 років». Не наведено світлин учасників Збору ОУН(д), адже на них є господарі-севастопольці, які перебувають нині в окупованому Росією Криму.

Загроза українському Криму – російський флот, офіційно розміщений в Севастополі за підписаною Президентом Леонідом Кучмою угодою 1998 року. 2010-2014 роки.

* Тут і далі в тексті наведено короткі цитати і світлини з книжки автора статті – «ПУМА-Дромедар. Абвер. Частина ІІ. Три Кримські й Північно-Кавказька катастрофи Червоної армії 1941-1942 років». Не наведено світлин учасників Збору ОУН(д), адже на них є господарі-севастопольці, які перебувають нині в окупованому Росією Криму.

Черговий поворот потяга, невеликий тунель і праворуч від колії відкривається у всій красі панорама Севастопольської бухти. Спокійна гладь злегка затуманеної води і зелені горби протилежного берега. Але невдовзі на перший план виходять резервуари з пальним і причали з бойовими кораблями під російським триколором. Жерла гармат, ракет і торпед спрямовані в наш бік… А якщо в першому акті п’єси на сцені висить рушниця, то в третьому акті вона обов’язково вистрілить.

Богдана Процак у світлиці «Просвіти» в Севастополі. 2010-ті роки.

Богдана Процак у світлиці «Просвіти» в Севастополі. 2010-ті роки.

6 година 25 хвилин. Севастопольський вокзал. Учасники Збору ОУН на чолі з Провідником Павлом Дорожинським збираються на виході з перону, насолоджуючись ранковою прохолодою приморського міста. Вдень на шляху руху потяга температура за вікном досягала 40 градусів за Цельсієм. І от назустріч нам йде з широкою приязною усмішкою основна організаторка Збору ОУН у Севастополі Богдана Процак. Її супроводжують кілька севастопольських жінок і чоловіків. Звичайно, у вишитих суконках і сорочках. Треба додати, що від початку 1990-тих років Богдана Процак та інші активісти організували Севастополі постійну роботу Товариства «Просвіта», «Пласту», «Союзу Українок», будують Українську греко-католицьку церкву.
Сідаємо в автобус та їдемо через місто до прекрасного триповерхового «Українського Дому», якого ми не сподівалися побачити в Севастополі. Там нами опікуються господині з «Союзу Українок». Свіжо заварена кава, соки, канапки, домашнє печиво, напоєні сонцем кримські фрукти. І, головне, їхня радість, що приймають таких гостей. Але, вийшовши на балкон, бачимо… море. Двадцять хвилин ходу і ми у водах Комишової бухти. Година пролітає швидко – на 9.00 треба йти на Збір ОУН.
Гімн України і Українських Націоналістів «Зродились ми великої години», привітання й виступи Провідника ОУН Павла Дорожинського, а від господарів – Богдани Процак, редактора газети «Кримська світлиця» Миколи Владзімірського, севастопольця Ігоря Лосєва – кореспондента київської газети «День». Поточна робота, виступи-звіти керівників Центрального Проводу й обласних організацій. І, звичайно, звіт Кримської організації, яка діє майже на «ворожій» території в Українській державі. Державі, достойники якої за 20 років не змогли й особливо не старалися перемогти русофільські позиції підлеглої їм влади в Сімферополі й Севастополі.
День плідної праці пролетів, як кілька годин. Увечері кияни і більшість делегатів від’їжджають. А мені для завершення вказаної вище книжки необхідно ще раз оглянути Севастополь. Особливо його південно-східні околиці, де йшли важкі кровопролитні бої, що закінчилися третьою Кримською катастрофою – ганебною здачею Верховним командуванням на чолі з Іосіфом Сталіним міста й 85 тисяч його захисників на початку липня 1942 року. Богдана Процак, у якої ще вчора розмістилися троє тернополян, приймає й мене. Земляк, уродженець Кременця на Тернопільщині або просто львів’янин і тим все сказано.

Третя Кримська катастрофа Червоної армії. Полонені червоноармійці на збірному пункті під Севастополем.

Третя Кримська катастрофа Червоної армії. Полонені червоноармійці на збірному пункті під Севастополем.

Пекуче літнє сонце ховається за горизонт. Я йду з тернополянами на море в недалеку бухту «Омега». Повертаємося пізно ввечері. Вранці хлопці від’їжджають. Ми ж з пані Богданою сідаємо до маршрутки на Балаклаву. Вона виходить на околиці Севастополя біля вже майже побудованої Української греко-католицької церкви. Балаклава. Біле містечко навколо невеликої прекрасної гавані між двома горами. Древні греки знали, де будувати свої поліси. Спочатку оглядаю на Західному мисі бухти бетонні фундаменти і залишки поворотних механізмів 152-мм гармат 19-ої берегової батареї, сектор обстрілу якої охоплював підходи до бухти, а також німецькі й румунські позиції в горах перед Балаклавою.
Потім їду моторкою на пляж у відкритому морі – спека. Дорогою назад оглядаю могутнє пасмо Сапун-гори – природного редуту, що захищав Севастополь від атак зі сторони Ялтинського шосе. Підвечір пані Богдана частує мене відбивною з овочевим кримським рагу й, головне, холодним компотом. Потім, неспішно розмовляючи йдемо з нею купатись до Комишової бухти. Йдемо, місцями від яких розпочалася третя Кримська катастрофа Червоної армії на початку липня 1942 – здача Севастополя.

19-а берегова батарея на Західному мисі Балаклавської бухти. Початок 1942 р.

19-а берегова батарея на Західному мисі Балаклавської бухти. Початок 1942 р.

Розповіді п. Богдани про налагодження українського життя у Севастополі в 1990 – 2010 роках вражають. Але ні слова вона не говорить про отриманий нею орден Святої Княгині Ольги, особисте знайомство з Президентом України Віктором Ющенком та іншими київськими достойниками. Із вдячністю згадує про матеріальну й фінансову допомогу української діаспори з США, Канади й інших країн і акцентує увагу на упередженості севастопольської влади до українських справ.
А скільки п. Богдані доводилося оббивати порогів для розв’язання здавалося б найпростіших питань. Але від інших севастопольців я чув, що ніхто як вона не вміє реагувати на відмови своєю щирою чарівною посмішкою і… добиватися свого. Не один севастопольський начальник цідив крізь зуби: «Вот, Богдана пришла. Что ти с ней сделаєшь? Придьотся опять давать разрешение». Виглядало це майже так, як моя тітка Людмила Абсторська на окупованій Польщею нинішній Тернопільщині їздила в 1930 роки з села Великі Загайці до повітового старости в Кременці за дозволом ставити сільським аматорським гуртком п’єсу «Ой, не ходи, Грицю, та на вечорниці».
Проте ще далеко до 2014 року хтось із морських офіцерів, колишніх колег чоловіка п. Богдани Василя, дозволяв собі й погрози: «Нічего! Ми вас всех хохлов скоро на место в Севастополе поставим!». Повернувшись після вечірнього купання додому довго розмовляю з Василем Процаком, що якраз повернувся з торгового рейсу. Він теж радий землякові з Тернопільщини. На другий день вранці, випивши кави, прощаюсь з гостинним домом п. Богдани. Вузька дорога до Сімферополя йде між скелями гірського пасма, що захищає місто з північного сходу. Постав кілька гармат і ніщо не проїде дорогою. А дертись на скелі, де засіли кулеметники справа невдячна…
У Сімферополі, владнавши справи у тресті «Кримводгосп», телефоную голові місцевого Вірменського товариства. Почувши, що я хочу прийти поговорити про генерала Драстамата Канаяна (організатора збройної боротьби за незалежність Вірменії від Росії в 1941-1945 роках), добре поставлений голос дає совковсько-солдафонську відповідь.
– Етот прєдатєль Родіни в 1941-1944 годах организовал в Криму
Антисоветские организации і предпріятія, работающіе на немцев. И єщє забіл всем голови разговорами о Велікой Армєніі. Из-за него тисячш армян дєпортіровалі із Крима.
Все зрозуміло. Після запитання, «а кто ви такой?» кладу слухавку. Розумію, скільки моральних сил і енергії мусить витратити Богдана Процак, щоб добитися позитивних зрушень в українських справах у Севастополі, розмовляючи з такими людьми. В апогей пополудневої спеки їду автобусом до Херсона повз Ішуньські озера з однієї та Карнікітською затокою – з другої сторони. Тобто, оцінюю коридор шириною в 5-7 кілометрів, яким у кінці жовтня 1941 року 11-а німецька армія прорвалася в Крим крізь бездарно організовану совєцьку оборону. Цей прорив привів до опанування Криму крім Севастополя. Військові історики вважають його першою Кримською катастрофою.
Друга катастрофа відбулася в травні 1942 року, коли 11-та німецька армія та румунські частини розбили і скинули в Керченську протоку три совєцькі армії, що мали значну перевагу в танках, але не вміли їх використати. Вичерпну відповідь про причини трьох Кримських катастроф Червоної армії в 1941-1942 роках дав російський історик Марк Солонін: «АРМІІ НЄ БИЛО. БИЛА ВООРУЖЕННАЯ ТОЛПА…» в книжці «22 июня: анатомія катастрофи». От тобі й нескінчена російська пропаганда до і після «Кримнаш’у» про «город-герой Сєвастополь і побєди русского оружія».
6 лютого 2017 року Богдана Процак відійшла у вічність у Севастополі. Проте для мене вона завжди залишиться такою ж гарною, доброзичливою, приємною і незламною у вирішенні українських справ, як під час тих незабутніх трьох днів 2010 року на українській кримській землі.

Ярослав Середницький,

Дійсний член Наукового товариства імені Шевченка, Львів

Leave a Reply

Your email address will not be published.