У неділю, 13 жовтня, напередодні свята Покрови й Дня захисника України, в Бережанах відбулася важлива подія – перепоховання праху колишнього учня Бережанської гімназії, активного діяча національно-визвольного руху 1930 – 1940-х років, професора Українського Вільного Університету в Мюнхені Бориса Левицького та його дружини Оксани.

Церемонія перепоховання відбулася за участі близького родича Бориса Левицького, онука Василя і Марії, сина Святослава – Ярослава Левицького та його дружини Юстини з Філадельфії (США), представників влади, громадськості, музею книги, ДІАЗ, школи-гімназії ім. Б.Лепкого, Благодійного фонду “Карітас Бережани”.
Поминальні заходи пройшли у церкві Пресвятої Трійці м. Бережани, де заупокійний молебень над прахом покійних Бориса й Оксани Левицьких (після перевезення з Мюнхена) відслужив отець Михайло Бугай, і на старому міському цвинтарі, де перепоховали прах Левицьких та освятили пам’ятник на їх могилі.
Слово про славну родину Левицьких, зокрема, про Бориса Левицького – одного з чотирьох синів професора гімназії д-ра Василя Левицького та Марії (з дому Соневицької), виголосив заступник голови районної ради Роман Висоцький. Детальніше про неї описується в нещодавно виданій книжці із серії “Бібліотечка “Бережанського ВІЧА” “Сага про Левицьких. Начерк портрета бережанської родини” (упорядник Ігор Мельник).
Як розповів родич покійних Бориса й Оксани Левицьких – Ярослав Левицький, після Другої світової війни Борис опинився в німецькому Мюнхені, де помер 28 жовтня 1984 року і там спочивав разом із дружиною Оксаною (з дому Коверко, народжена біля Долини). Ідею перепоховання тлінних останків його стрийка Бориса та стрийни Оксани підтримали добрий друг пана Ярослава Ілля Лабунька – син відомого професора Мирослава Лабуньки й деякі інші діаспоряни. Ярослав Левицький доклав максимум зусиль, аби прах його славних родичів повернувся до Бережан, на рідну землю.
Ще минулоріч Я.Левицький мав ряд плідних розмов і зустрічей, зокрема, в Благодійному фонді “Карітас Бережани” – з отцем-деканом Михайлом і волонтерами, в музеї книги – з директором Лілею Зінчук, у школі-гімназії ім. Б.Лепкого – з директором Миколою Бударом і вчителями, в міській раді – з головою Володимиром Музичкою і представниками комунальних організацій, зокрема, з Михайлом Хомецьким, із краєзнавцями Ігорем Мельником, Миколою Процівим (краєзнавчий музей), Олегом Поливком (учасник АТО, філателіст) й іншими, компетентні думки й поради яких узяв до уваги. Також на старому міському цвинтарі тоді оглянув місце, виділене для перепоховання тлінних останків колишнього учня Бережанської гімназії Бориса Левицького та його дружини Оксани.
Бережанська родина Левицьких, зокрема, просвітянин, професор місцевої гімназії д-р Василь Левицький, його дружина Марія і чотири сини – Борис, Святослав, Мирон та Олег, заплатила високу ціну за свою любов до України. Першим у катівнях НКВД не витримав батько: помер у тюремному шпиталі у травні 1941 р. Через півтора місяця, в липні 1941-го, у тюрмі НКВД у Бердичеві загинув наймолодший син – 21-річний Олег. Через рік на виселенні в Казахстані сухоти забрали 23-річного Мирона. 1947-го на спецпоселенні в казахських степах передчасно пішла з життя Марія Левицька – не витримало серце… У вихорах репресій і воєн уціліли лише двоє синів – Борис і Святослав: один – ідеолог визвольного руху, другий – сотник УПА. Згодом Борис Левицький став чи не найвидатнішим у Європі совєтологом, професором Українського Вільного Університету в Мюнхені. 25 років родина Василя й Марії Левицьких мешкала в Бережанах. Цьогоріч виповнюється вісімдесят, як недоля вирвала їх із Бережан. І вони повернулися!

Тетяна Бідзіля, м. Бережани.

2

3

4

Leave a Reply

Your email address will not be published.