Вперше про Ярослава Павуляка модератор зустрічі Марічка Юрчак почула від Івана Марчука (того самого – відомого художника). Під час розмови він натхненно читав його вірші.

Власне, це й стало відправною точкою для ідеї провести вечір-пам’яті у мистецькому салоні Бункермузу. А тут ще й з’ясувалось, що в поета день народження навесні – у квітні. Добру справу затіяла Марічка, адже сучасники практично нічого не знають про цього поета, повідомляє TeNews.
Між тим, Ярослав Павуляк – неординарна особистість, легендою чоловік став ще за життя, коли в ніч на своє двадцять перше день народження примудрився (без погодження з місцевою радянською владою) встановити у рідному селі Настасові пам’ятник Тарасу Шевченку з провокативним (як на той час) написом: «І на оновленій землі врага не буде, супостата, а буде син і буде мати, і будуть люди на землі». Цей вчинок дав старт у формуванні нового Павуляка. Інакшими словами – він відкрився світові таким, яким він був насправді. Таких як Павуляк – одиниці. Але вони завжди були, є і будуть: непроминальні й непересічні, хоробрі й незворушні. Кожна епоха дарує світові своїх Павуляків та Сапеляків. Інакше він (світ) замулився б чварами і хаосом. Оскільки Ярослав глибше від усіх думав, далеко бачив, чув те, чого не могли почути інші – йому не давали можливості здобути освіту у тих вишах, куди він вступав. У свій час його відрахували з Чернівецького університету, з філологічного факультету Кам’янець-Подільського педагогічного інституту… Відтак його прізвище вписують до чорних списків «українських буржуазних націоналістів».
Про Павуляка мало розповідати, – каже доктор мистецтвознавства, професор Олег Смолій, – його треба читати, думати й аналізувати, розповідати іншим. Мабуть нема такого жанру, який акумулював би написане цим поетом, аби донести все до молоді. Для старшого покоління Ярослав Павуляк дуже складний поет. Він поет 21-го століття, але, в жодному разі, не початку. Поет європейського масштабу.
Пан Олег, невтомний дослідник і збирач творчості земляка, подивував присутніх феноменальною пам’яттю: все, що читав з пам’яті, пропускав через серце. Ось хоча б, цей вірш:
Повтікали з лісів у комфорти,
Із дерев пересіли в авто,
Повидумували аборти,
бомбосховища, банки, бетон.
Вас не тисяча, вас – мільйони,
патріотів, хоч греблю гати,
але скільки вас, вітрогонів,
підібгало під себе хвости!
Доглядаєте шлунки ситі,
вихваляєтесь навперебій.
І не соромно вам на світі
набридати самому собі?
Хоч би слово для покаяння,
щоб не завжди драглисті думки,
у гнилому багні мовчання
Позлипалися вам язики».
Зворушливими спогадами про працю над книжкою «Ярослав Павуляк у спогадах», та про приятелювання двох земляків, світочів української літератури – Ярослава Павуляка та Степана Сапеляка, поділився під час зустрічі письменник Богдан Мельничук. Було що розказати й народному художнику України Богдану Ткачику, особливо про період навчання Ярослава Павуляка у Московському літературному інституті. А ще Богдан і Ярослав навчалися разом у Львівському художньому училищі. Та на другому курсі Ярослав зрозумів, що це не його і покинув навчання. Що не кажіть, а «загнати» творчу особистість в усталені рамки, здається, ще нікому не вдалось. Коли через півроку (після московської науки) Павуляк приїхав до Тернополя, Богдан Ткачик віддав йому ключі від своєї майстерні (до Настасова було далеченько). У робітні художника часто збиралась думаюча «паросль» того часу, зокрема, незабутній Ігор Герета. Слухаючи вірші в авторському виконанні, розуміли, що перед ними не простий поет.
Пам’ятаю, – згадує Богдан Ткачик, – тато Славка захворів, лежав під відчиненим навстіж вікном. Тато і Славко були настільки подібними, єдине, що їх різнило – тато не писав поезії. Він бувало як скаже слово, то так, як камінь наріжний покладе, коли будують хату. Ми прийшли проводжати Славка. Тато все мовчав, а тоді витягає з-під подушки гимбель (рубанок-авт.) і каже: «Славку, той гимбель годував мене і мою сім’ю, моїх дітей. У мене ціннішого подарунку для тебе немає. Він тобі теж допоможе». І Славко поїхав. Минуло 10 років, я до нього в Братиславу приїжджаю, а той гимбель на найвиднішому місті на стіні, обрамлений рамкою. Я аж заплакав… Оце увесь Славко.
Спогади, спогади… Ліричні твори Павуляка декламував поет, доцент ТДМу ім. Горбачевського – Роман Ладика.
Роман Зінь, викладач педагогічного університету, упорядник Різдвяної антології розповідає, що якось випадково увімкнув проводове радіо, а там якраз читали поезію Павуляка. Він вперше почув його вірш про Різдво. Такі глибокі метафори! Невидимий струм пройняв усе тіло. І промайнула думка: «Якби чув раніше, то поставив би його в антології завершальним». Мені дуже тоді не вистачало саме такого вірша, – каже п. Роман, – настільки він був українським і я би сказав – настасівським. Попри всі суб’єктивні й об’єктивні перешкоди, поезія Ярослава Павуляка живе сьогодні серед нас. Його творча лабораторія достеменно незбагненна.
Павуляк марив Україною. І при першій нагоді («горбачовська відлига» – авт.) повернувся на Батьківщину. «Переїхавши до України, – розповідає Олег Смоляк, – Павуляк бере активну участь у її відбудові: пропагує національні ідеї, переконує людей проголосувати за незалежність держави під час референдуму, бере участь у чисельних віче та масових заходах».
До слова. Мало хто знає, що перший прапор України, який замайорів над міською радою у 1989 році, був пошитий із жовто-блакитної тканини, яку заздалегідь таємно привіз із Братіслави палкий патріот і поет Ярослав Павуляк.
«Лежить поет, а разом з ним – крута не пройдена дорога і лебедине знамено». Ці пророчі слова поет написав сам про себе. Їх можна прочитати на надгробному пам’ятнику.

Валентина Семеняк,
Фото автора.

.

a0e76952b45f754bba430f27d4d8b553

9031150c0ec0b00e9b3f9fefe4b8e2d7

546beb42f55d19d87178ace80f9faf01

aa67382b1c5be7457176d69ba4c51c4b

9a9c1eb5cab617dcd12a3c96d1e4b6f0

Leave a Reply

Your email address will not be published.