Назбиралося декілька фрашок-роздумів моїх на сторінках Фейсбук. Деякі з них подаю на розсуд читачеві.

Для написання кожного рядка прошу в Господа світлої й вільної думки:
Боже, Ти – Господь і Творець усього Всесвіту. Я віддаю Тобі всі мої сьогоднішні труди і через них хочу виразити свою любов до Тебе, до Твоєї Церкви, до моєї сім’ї і всього світу. Допоможи мені виконувати їх з радістю так, немов я брав би участь у Твоїй справі творіння. Нехай послужить ця праця освяченню моєї душі і благу інших людей. Я приймаю всі пов’язані з нею страждання як співучасть у хресті Ісуса. Твоєму Серцю, о Господи, я доручаю всіх безробітних, убогих і нещасних людей. Святий Йосифе, покровителю всіх трудівників, молися за мене і за тих, хто трудиться разом зі мною. Амінь.

Китайський відомий письменник Май Дзя хвилююче каже: «Кожен письменник має міцно тиснути руку своїй мові». А нам, кожному українцеві, з любов’ю треба, крім цього, ніжно мити ноги рідній мові – нашій колисці й колисковій, нашій зірці світанковій і росі вранішній…

Наклеп, брехня, обмова, фальш… Усе це любить наш язичок. А як чудесно МОЛИТВА перемінює його разом із нами. Тримаймося!

Радіо Стрий ФМ: приємна музика, пісня; а мова дикторів зводиться до ПОТРОГАТИ, жарти їхні нікчемно-банальні! Ганьба!

Ой леле Мовонько моя мила! Ти моя голубонька сизокрила, Ти моя горличка вірная, Ти моя лебідонька гордая, не дам Тебе супостату!

Моя відповідь Медведчукови: я горджуся, що я нащадок Степана, а Мова моя – бандерівська!

Медведчук блеє, що наша мова бандерівців і атошників… Постає одразу питання, що він знає про свою духовну тупість?

Переконаний, що та особа (прикро сказати – людина) є підлою, дволикою, зрадливою, заздрісною, продажною – фарисейською, що не отримала Духа Святого, живе без і поза Богом. Звідси всі наші біди як суспільні, так і приватні. І нема потреби шукати третьорядні причини: “Бо спасені ви благодаттю через віру, а це не від вас, то дар Божий, не від діл, щоб ніхто не хвалився” (Ефесян 2:8-9).
Тут дуже ясна і проста відповідь: просімо Господа про прикликання Святого Духа

Коли Бог у час вавилонський дав 150 тисяч мов, то нині у світі їх близько 5-6 тисяч. Куди поділися нині инші?
Свята Ліна Костенко відповіла громовицею: У всіх народів мова – це засіб спілкування, у нас це – фактор відчуження.

Які шляетні в нас звертання: шановний, ласкавий, високошановний, вельмишановний, високоповажний добродію!

Є в мові нашій пара речень – ТАК і НІ. Своїм Так! відповіла Богові через архангела Гавриїла Пресвята Богородиця.
Діва Марія виправила гріх Єви в раю.
Хай у душах наших завше квітне-буяє Так!
Так! я буду крізь сльози сміятись, Серед лиха співати пісні, Леся Українка.
Так, держава – це я, а не те, що вони з нею зробили. І якби кожен усвідомив, що держава – це він, то досі у нас вже була б достойна держава. Ліна Костенко.
ТАК – семантика тут життєстверджувальна. А від НІ, також від частки ні й не – чується незгода, песимістичні нотки…

Безсмертне слово нашої мови – це шабля-сестриця козацька. За словами славного Івана Мазепи, през шаблю маєм право.
Як влучно сказав Павло Грабовський, сміле слово – то наші гармати, смілі вчинки – то наші мечі.

Мова моя українська – це пишнобарвна в золотій оправі-семантиці Пресвятої Богородиці Неустанної Помочі ікона. Кругом якої сліпучо сяють лампадки-слова. А з кадильниць-фразем клубочиться райський трунок ладану-краси, багатства та вічного маєстату. Стою завсігди на колінах перед тобою, моя янголе-Мово!

Будь-яка думка, а відтак слово, якими б сильними вони не були, народжені енергією нашої душі. Зрозуміймо, що без душі ми – ніщо, без енергії, без сили і без життя, які вона вам дає, ми – порожній і марний інструмент. Святий Дух – джерело вічної душі.

Слово бринить срібно, коли неоскверненною душею торкаємось його сонячних струн многолосих, пестимо в серці своїм!

Тішуся сердечно, що маю таких вірних і щирих Друзів як Мову та Мовлення, Слово та Значення, Букву та Звук, Думку та Слово. Шаную!

Нині, я так думаю, чинять шалений спротив українській мові ті, хто приховано не любить, а то й ненавидить нашу Україну. Вони, звісно, можуть любити Україну, але не як державу українців, а як просто територію російськомовних людей. Для них ідеальна Україна – держава без українців.
Та з цим можна дати раду – згуртуватися усім притомним українцям проти тої дикої орди!

Мова-Слово Для і Від:
Мова для розмови з Господом, відречення від нечистого;
Слово-трунок для зцілення, відсіч від неправди; Мова для коханої людини сонети; від туги розрада; Слово для вірної дружби фундамент, від розбрату лік; Мова для омовіння святістю, від усілякої скверни заист надійний; Слово для стяжання дарів Духа Святого, від лукавого молитва; Мова для уклінної дяки батькам-родові, від безпам’ятства зілля цілюще; Слово-смичок для скрипки серця оголеного, від душі кам’яної фортеця. Осанна Мові! Осанна Слову!

Походження української мови — окрема теми для статті! Точно сказати, коли зародилася українська мова, — складно, але відомо, що вона однозначно виникла раніше за російську, німецьку, турецьку тощо. За даними вченого Василя Кобилюха, наша мова сформувалася ще в Х-IV тисячоліттях до нашої ери і походить вона зі санскриту.

Мова моя у виссон і багряницю зодягнена. Пишною діамантовою короною царською прикрашена її голова. Золота пектораль!

Яка ж моя Мова? Чудова, казкова, загадкова, чорноброва, кленова, бузкова, шовкова, світанкова, веселкова, оливкова – життя основа!

Ким є моя мова? Янголом-хоронителем, вічним оберегом, Стрітенською свічкою, Йорданською водицею, матусиною колисковою.
Хто свою рідну Мову не шанує? Душевнохворі. Перевертні. Нехрещені, бо позбавлені Святого Духа. Безбатченки без роду-племені!
У Святому Письмі чимало місця приділено тому, що противною Богові є відмова народу від Його найвищого дару – рідного слова, бо “усяке добре давання та дар досконалий походить згори від Отця світил, що в Нього нема переміни чи тіні відміни”. Про це чітко сказано в Соборному посланні святого апостола Якова (1: 17). Із Старого Заповіту варто, наприклад, навести ті рядки із Книги Естер, де сказано, “щоб кожен чоловік був паном у домі своєму і говорив мовою свого народу” (1:22). А в Книзі Неемії читаємо, що пророк був обурений, що його народ відступився від Божих законів мови і віри, почав утрачати свою самобутність: “Тими днями бачив я також юдеїв, що брали собі за жінок ашдодянок, аммонітянок, моавітянок. А їхні сини говорили наполовину по-ашдодському і не вміли говорити по-юдейському, а мовою того чи того народу. І докоряв я їм, і проклинав їх, і бив декого з них, і рвав їм волосся, і заприсягав їх Богом… Запам’ятай же їм, Боже мій, за сплямлення священства та заповіту священичого з левитського! І очистив я їх від усього чужого… Запам’ятай же мене, Боже мій, на добро!” (13:23-31).

Надзвичайно пишним букетом художніх засобів пишається наша Мова. Це – айстри-епітети, мальви-порівняння, півонії-метафори, жоржини-метонімії, чорнобривці-панегірики, незабудки-гіперболи…
Збираймо його в мовлення своє, вдихаймо до запоморочення дух його – любімо й гоноруймося Мовою своєю, яка любить народ свій херувимською любов’ю!

Звук, лишень одне зернятко може забрати життя людське. Так, 44 року було розстріляно всю редакцію газети за пропущену літеру у слові “головнокомандувач”…
Нині не лише на звуки, але й на слова глухі-сліпі. Радіопомийні ями сиплять, мов із виварки на слухача дикі неукраїнські словесні форми, аж захлинаються вульгарними так званими піснями на кшталт “суну в карман” (львівська хвиля), “виграй мене” (фм) тощо.
Однак вірю, що цьому рейваху прийде кінець!

Маркіян Шашкевич у темну й глуху ніч доби перевертнів, зрадників на весь голос і на цілий світ могутньо заявив: «Я випробовував свої сили руською (українською) мовою, оскільки це моя рідна мова.., і хотів заложити наріжний камінь для її дальшого розвитку і тим самим зарадити нестачі руської літератури. У час написання статей моїм головним наміром було сприяти розвитку руської мови та літератури цією мовою настільки, наскільки вистачало моїх слабких сил. Оскільки я був упевнений, що ця мова значно відрізняється від церковної і російської (московської) мови, то я шукав її в мові народу, збирав там, де мав змогу… народні пісні та народні казки, щоби на них краще досліджувати будову руської мови»,

Божевільне слово і добре слово
християнська притча
В одному селі стався страшний випадок. Був у однієї матері єдиний син, школяр. Розсердилася якось мати на сина і в гніві вимовила божевільні слова:
– Якби очі мої тебе ніколи не бачили, тоді я була б щаслива!
Дитина була настільки вражена, що схопила рушницю і застрелилася. Поруч з ним знайшли його шкільну дощечку, на якій він написав слова: «Мамо, ось, зникаю я з очей твоїх, тільки б ти була щаслива».
Після цього одинока мати щовечора сиділа біля вогнища і заливала вогонь слізьми, поки одного ранку не знайшли її мертвою біля згаслого вогнища: померла від горя.
Але є і приклади доброго слова.
Під час війни послали одного боязкого солдата в розвідку. Всі знали його боязливість і сміялися, коли дізналися, куди посилає його старшина. Тільки один солдат не сміявся. Він підійшов до свого товариша, щоб підтримати і підбадьорити його. Але той відповів йому:
– Загину я, ворог зовсім поруч!
– Не бійся, брат: Господь ще ближче, – відповів йому добрий товариш.
І ці слова, як великий дзвін, задзвонили в душі того солдата, і дзвонили до кінця війни. І ось колись боязкий солдат повернувся з війни, нагороджений багатьма орденами за хоробрість. Так перетворило його благе слово: «Не бійся: Господь ще ближче!»

Транспорт — головний нерв народного господарства. Мова – головний нерв народу, нації.

Добре, що існує евфонія або милозвучність нашої мови. З огляду на це, я даю перевагу прийменнику У навіть тоді, коли за законми треба В; заглянула у прийдешнє, сталося у присмерку тощо.
Евфонія надзвичайно органічна для української лірики, оскільки спирається на визначальну інтонаційну основу української мови — вокалізм, зумовлюючи тяжіння версифікаційних пошуків до музичності. Микола Вороний, Олександр Олесь, Павло Тичина, Володимир Сосюра та інші поети дають нам зразки такої теплої милозвучності.

КАЗКА ПРО ЧАРІВНИЙ ГОРІШОК
Один юнак бачив дивний сон, в якому красна юнка благала його, аби він посадив і викохав горіхове дерево.
Тендітне деревце росло, як на дріжджах…
Могутнє горіх-дерево за недовгий час вкрилося плодами, яких було більше ніж листя. Між ними на сонці сліпив очі золотий горішок. Юнак розколов і здивувався вражений: до нього щиро, ніжно й тепло промовило Слово – привіт, юначе! Дякую, що ти дав мені життя!
Це могутнє дерево – Мова наша солов’іна, а горішки – Слова, вічно юні, міцні, привбливо вродливі.

Де знайти підтримку-підмогу в житті? – У Слові-молитві!
Де знайти лік для душі? – У Слові-поезії!
Де знайти мир дитяті? – У Слові-пісні!
Де знайти мудрість життя? – У Мові материнській святій!
Де знайти Друга вірного на усе життя? – У Слові-Христі!

Зиновій Бичко, НСЖУ

2 коментарі

  1. Богдан Дячишин

    Читайте Послання ап. Павла до римлян 3:10-12.
    Я дуже поважаю Ліну Костенко, але при чому тут святість… Бог сказав: «Будьте святі, бо Я святий». Де це записано?

    Відповіcти
  2. Богдан Дячишин

    Вітаю. Поясніть словосполучення…
    Боже, Ти Господь… Творець Бог чи Господь? Дякую.

    Відповіcти

Leave a Reply

Your email address will not be published.