Чуємо не раз, що наше життя не що інше, як суєта суєт. І знаєте, в цьому є правда. Бо сама по собі суєта – це не якась абстракція чи лихо. Ми самі її собі придумали та навісили, як ярлик на своє життя. Отже, власноручно малюємо гидку картину свого марнотратного життя, яку називаємо «Суєта суєт».

Знаменитий Стів Джобс на противагу нам, на противагу нашій суєті у своєму житті створив набагато ліпше художнє полотно: “Часу нам відпущено не так вже й багато, щоб його витрачати, намагаючись прожити чуже життя. Не довіряйте догмам: не можна жити, спираючись тільки на те, що придумали інші. У жодному випадку чужі думки не повинні приглушувати ваш власний внутрішній голос. І найголовніше – наберіться мужності, щоб слідувати за покликом власного серця і своєї інтуїції”.
Хоч трохи накидаймо ескіз життя більшості пересічних громадян. Що в ньому пріоритетне? Думки про збагачення, про матеріальні статки, пусті балачки годинами телефоном, брудні обмови й наклепи, як когось обвести навкруг пальця, як перехитрити, як нажитися на чомусь і т.д.
Той же Стів Джобс, згадуючи своє минуле, лишив власне для нас спогади: “Були такі часи, що у мене не було своєї кімнати. Я спав у друзів на підлозі, а для того, щоб купити їжу – здавав пляшки з-під Coca-Cola. Щонеділі я йшов 10 кілометрів пішки для того, щоб раз на тиждень нормально поїсти на благодійному обіді в храмі кришнаїтів. І знаєте що? Це був прекрасний час!”.
Ми називаємо себе християнами. Та чи несемо чесно й терпляче хрест Христа?
За словами Уолтера Айзексон, американського журналіста, письменника і біографа, Стів Джобс почав задаватися питаннями сенсу життя і Бога в останні кілька місяців до своєї смерті. «Я пам’ятаю, як одного разу ми сиділи у нього в саду, і він почав говорити про Бога, – згадує Айзексон. – Стів сказав: «Іноді я вірю в Бога, іноді немає. Я думаю, що це може бути 50 на 50, але з тих пір, як у мене знайшли рак, я став більше про це думати. Я виявив, що став вірити трохи більше. Можливо, це відбувається тому, що мені хочеться вірити в загробне життя. Що, коли ти вмираєш, ти не просто зникаєш».
Добре, надзвичайно зрозуміло та щиро радить, як нам жити Папа Франциск.
«Що трапилося б, якщо б ми більше молилися, а менше нарікали? Трохи спокою для язика… Те, що сталося зі святим Петром у в’язниці: як і тоді, чимало дверей, які нас відділяють, відчинилися би, чимало кайданів, які паралізують, упали б»
«Просімо благодаті вміти молитися одні за одних. Святий Павло заохочував християн молитися одні за одних, передовсім, за правителів»
Отож, будьмо християнами! Чесними у Христовій правді, у правді Святої Євангелії!

Зиновій Бичко, НСЖУ

Leave a Reply

Your email address will not be published.