Життя постійно дарує несподіванки. Коли зустрічаєш їх, то радіснішає на душі. Особливо тоді, коли ота неочікуваність йде від краянина. Подібну приємність мені недавно зробила «Укрпошта» – листоноша принесла в мою оселю бандероль від львів’янина Богдана Дячишина з його книгами, виданими останнім часом. Після ознайомлення з ними подумалося, що особисто не знаю письмака, але написане створило портрет особистості з якою хочеться спілкуватися задля душевної втіхи.

І про кожне з видань, мабуть, варто повести мову окремішньо. Й в першу чергу про книгу есеїв «Пережите-перечитане». В 20-и есеях, зібраних під однією обкладинкою, уродженець Підволочищини (с. Кошляки) веде мову про власний шлях до пізнання навколишнього світу через доторки до бентежності слова. Мене особисто зацікавили розмисли про біблійні тексти, «відтак людина здатна повернутися до життя з людьми і Богом, пізнати себе й сутність світу, віддатися духовним поривам і, трудячись душею й серцем, у найменшому бачити нескінченність, гармонію, яка не може безслідно щезнути, перетворитись у ніщо». Зацікавлюють також роздумування про Тараса Шевченка та Івана Франка. Прикметно, що в есеях нерідко знаходимо посилання на Вергілія, Демокріта, Жака Руссо, Бенедикта Спінозу, Людвіга Фецербаха, Карла Ясперса…
Після знайомства з цією книгою в свідомість нахлинули думки про те, як Богдан Дячишин оцінює доробок сучасних авторів. Розумію непростість цього читання, але не можу нічого вдіяти із собою. І радий, що Богдан Дячишин по-своєму відповів на нього, явивши книги про Богдана Смоляка та Андрія Содомору.
«Думне слово Богдана Смоляка». Про це видання мені уже доводилося відгукуватися в деяких ЗМІ. Тому не хочу повторюватися. Лише узагальнені враження. Слово-мандри у чужий творчий світ ваблять, даючи відповідь на питання про пізнання близькорідного. Ще одне спостереження. Уже чимало часу спілкуюся з Богданом Смоляком, неодноразово писав про його книги. І мені заімпонувало, що в багатьох моментах наші оцінки співпадають. А ще порадів, що книга з несподіваного боку розкриває художній дивосвіт знайомої людини, вагомо доповнюючи його «портрет» на тлі часу.
Та книга про творчий ужинок Богдана Смоляка – не єдине видання про доробок сучасників. Скажімо, Андрієві Содоморі Богдан Дячишин присвятив аж два видання. «Крихти живого часу Андрія Содомори» – мандрівка духовним простором знаного письменника. «У праці бачу Андрія Содомору впродовж десяти років, пізнавати, досліджувати усе, що він пише, впиватися магією слова, спілкуватися з письменником». Прикметно, що в канву оповіді доречно вписуються вірші Петра Поліщука і Петра Шкраб’юка. «… Львів. Зима. Письмовий стіл. / На білому – сліди. Слівцяток. Літер. / Добожа пам’ять, докупальське літо. / Рапсод. Мамай співають в обійсті?»
… І на цьому фоні ще одна книга того самого автора про Андрія Содомору, очевидно, може здатися творчим перебором. Але… По-перше, серцю автора не накажеш. Він лише старанно записує те, що продиктовано Всевишнім. По-друге, хіба є щось погане у тематичному повторі, якщо він допомагає збагнути барвосвіт іншоі душі? Адже ніхто з нас не може сказати, що знає все і в цьому допомогло читання видання наших сучасників. Про це подумалося, коли читацьке сприйняття «пірнуло» у книгу «Слово Андрія Содомори у дзеркалах часу».
Й ще про таке. Чотирикнижжя, яке з’явилося у моєму домі, допомогло збагнути душу автора. Але посприяло цьому і перечитування поточних літературознавчих матеріалів у періодиці. Мені після книг захотілося ще раз прочитати статті і рецензії про Миколу Петренка, Петра Шкраб’юка, Ольгу Яворську. Магія слова краянина!

Ігор ФАРИНА, м. Шумськ

Leave a Reply

Your email address will not be published.