У 1985 році в сусідньому селі Шульганівка в сім’ї Ігоря Семанишина народився хлопчик. Назвали його Михасем. Коли хлопчикові минув рік, він тяжко захворів: з незрозумілих причин часто завмирав. Лікарі не могли встановити діагноз.Батьки зверталися до цілителів, знахарів – нічого не допомагало. Тільки одна знахарка з Бучацького району сказала, що це від отруєння, але вилікувати не змогла.

І ось бабуся маленького Михася, яка жила недалеко Козакової долини, згадала, що коли ще була малою, то її бабуся розповідала, що коли хтось з дітей захворів, то водили до джерела в Козакову долину та вмивали їх джерельною водою, і діти швидко видужували.
Тато маленького Михася послухав бабусиної ради, і до сходу сонця, щоб нікого не зустріти по дорозі, поспішав до джерела, щоб набрати цілющої води першим. На цю воду три рази зливали віск, а потім цією водою змочували личко, груди та ніжки хлопчикові. Воду виливали під кущ, де люди не ходять. І помогло. Більше Михась не хворіє.
На знак вдячності щасливі мама і тато Михася пішли до джерела, впорядкували його, обложили плиточками і утворилась криничка. Це був квітень 1986 року, час Чорнобильської трагедії. Звістка про одужання хлопчика за лічені дні облетіла краєм і стала легендою. Люди розповідали, що татові хлопчика приснився сон про те, що тільки ця вода вилікує його сина.
Можливо, це і правда, але тато помер і нема кого про це запитати.
Однієї ночі над криничкою виросла капличка. Це постарались хлопці з будівельної бригади колгоспу на чолі з бригадиром Ярославом Вовком. Капличку мурував Йосип Ченкалюк. А вранці їх забрали на Чорнобиль. Це їх спасло від переслідувань.
До каплички з цілющим джерелом повалив народ з глибокою вірою в чудодійну силу цієї води. Поїздом, автобусом, легківками линули люди до Козакової долини. З Львівщини, Вінниччини, Буковини спішили попити цілющої водиці, промити очі, руки. В каплиці лишали гроші, хустини, покривала, цінні речі.
То були часи войовничого атеїзму. Що тільки не вигадувала комуністична влада, щоб не допустити людей до кринички. На польових дорогах встановлювали дорожні знаки «В’їзд заборонено». Людей викликали в сільську раду, в міліцію на допити. Звичайно, першою переслідували сім’ю Семанишиних, випитували, хто побудував капличку.
Тоді взяли пробу води і відправили в Тернопіль в лабораторію на аналіз. Казали, що там засвідчили, що вода не є лікувальною, але добра. Нарешті капличку зруйнували бульдозером. Та криничку люди знову відновили.
Кожного року на Зелені свята церковна процесія на чолі зі священиком прямує в Козакову долину на освячення води. Коли посуха, також йдуть сюди молитися за дощ.
Це були бурхливі часи пробудження нашого народу до волі, часи усвідомлення, що ми є народ і ходити в комуністичному ярмі не будемо. І наша криничка з чудодійною водою внесла і свою частку в боротьбі за незалежність України.

Підготував Роман Критюк.

Leave a Reply

Your email address will not be published.