Коли прочитав про Чагарі, а особливо, про «бетонного диво-творця» Алєксєя Стєпанова, то не втримався і, як писали класики гуморизму-сатиризму, «Остапа понесло».

«Ось приїхав Льоша з Льєжу і зробив в Чорткові лажу». (Sorry за невисокий «штиль» і непарламентський сленг). Так, це той самий Алєксєй Стєпанов (який, здається, має відношення по родинній лінії до тих же Чагарів), який в 2010-му «зліпив» (за два місяці!) в нашому місті бетонне скульптурне «диво» під пафосною назвою «Ангел із хрестом», яке «здіймається» перед входом до нашого педагогічного коледжу. Алєксєй Стєпанов (до речі, колишній футболіст) – особистість неординарда, і звісно ж, не без таланту і, як він каже сам про себе, «любить провокувати своєю творчістю». Виходить так, що оцією заявленою провокацією автор зможе – в разі невдачі (з ким не буває!) – виправдати будь-які «ляпи». З його ж слів, вчився він в Королівській академії мистецтв Льєжа (Бельгія). Щоправда, чи закінчив він її чи лише вчився – невідомо. Але ж вчився! Чого в ньому більше, авантюризму, аферизму чи таланту – важко судити, але наше місто тепер може похизуватись ще однією «Медузою Ґорґоною» в її бетонній «іпостасі». Мікеланджело Караваджо, думаю, не один раз проторохтів своїми кісточками, коли дізнався про одну із «забетонованих» сестер Медуз, яку дехто із заздрісників (ще не мають такого!) не без цинізму «охрестив» «змордованою вчителькою». Виконана ця «скульптурна композиція» в стилі «колгоспної естетики». Хоча для майстра «близька філософія Поля Сезана, Анрі Матіса, Бранкузі» (з інтерв’ю, про яке – нижче).
Ризикну припустити (за що буду битий), що працівники педколеджу (тоді – педучилища), щонайменше, купили «кота» (ще й бетонного) в мішку, оскільки ніхто (можливо, крім керівництва педучилища) з тих, хто давав пожертви на цей «шедевр», не бачив ані ескізів, ані макету «композиції». Про висновок художньої ради («а що то таке?») годі щось казати! До того ж, знаю думку деяких викладачів коледжу щодо цього «шедьовру». Звісно ж, більшість там у майже повному одобрямсі з начальством, яке і замовляло це бетонне «диво». І ще декілька цитат з його інтерв’ю, яке він дав газ. “Тернопіль вечірній” (№ 45; 13.10.2010) та коментарів кореспондентки. «Бетонний ангел, виконаний у стилі бароко, нічим не поступається скульптурам епохи Відродження. … Біля робіт Степанова хочеться затриматися. У них – емоції, душа, життєвий досвід… Олексій Степанов – дизайнер, скульптор, майстер, якого визнала Європа. », – це все коментарі кореспондентки О.Д (ініціали справжнього імені – Н.Л.) Так і хочеться спитати авторку: «Яке Відродження, яке бароко, яку Європу Ви маєте на увазі?» Адже достатньо прогуглити в Мережі, і ви знайдете про те, що Алєксєй, дійсно, працював не лише в Європі, але жодної згадки про «визнання» не знайдете. Ну, а про бароко, якось язик не повертається говорити. Хіба що «дуже пізнє»…
«Ангел недарма «виходить» із книги, – пояснює Олексій Степанов. – Він символізує духовність і мудрість. Це як послання чи нагадування людям про минуле. Мовляв, зупиніться. Подивіться, що ви зробили з хрестом. Обережно – це духовність!» Можливо, хотів він, щоб вийшло, як краще, а вийшло, … . Або, як у тому мультику про Вовку в тридев’ятому царстві: «Ладно, и так сойдёт!» Одним словом, щось пішло в Алєксєя НЕ так. А, може, «визнаному» майстру мало заплатили? Зрештою, так буває: є талант, а є Талант, є Майстер, а є майстер (ремісник). Або, як казав один давньогрецький мислитель: «Краще не робити нічого, ніж робити ТАК.»
Взагалі-то, варто би викласти тут все інтерв’ю. Але не хочеться перевтомлювати читачів, позаяк йому тут мною вділено уваги більш, ніж достатньо.
Проблема, насправді ж, не в ЦЬОМУ конкретному «шедьоврі» чи конкретному скульпторі. Це – дійсно ПРОБЛЕМА. Адже таких «шедьоврів» в нашому місті декілька. І, схоже, якщо не зупинити цю тенденцію, місто може перетворитись в такий собі «пантеон» несмаку, АНТИестетики. Хоча, якщо уважно придивитись, воно, мабуть, таким вже є.
І, нарешті, два-три слова про т. зв. «колгоспну естетику», яка за останні 20-25 років стала в тренді. «Колгоспна естетика», тобто, АНТИестетика, яка нічого спільного не має із селянською Естетикою, вже більш, як 80 років «оселилась» в містах і селах країни. Особливо це помітно, переважно, в райцентрах. Для народжених після совка-сересеру поясню, що до околгоспнення в українському селі був Господар, тобто, за великим рахунком, Особистість, яку колгоспно-адміністративна Система знищила. Вона витравила із Селянина («єдінолічніка». «собствєнніка» згідно із сталінсько-совєтською класово-ідеологічною термінологією) все те, що його відрізняло (до початку «добровільно-примусової» колективізації в 1930-х р.р.) від робітника-пролетарія, якому «було нІчого втрачати, окрім своїх ланцюгів» (селянину-господарю в результаті колективізації було ЩО втрачати!), а тому ми зараз все ще маємо якогось, pardon, homo sCapiens-a, який вийшов з колгоспної «шинелі»: він вже не колгоспник, але ще й не Селянин-Господар. Не дивно, що зараз в наших містах – районних центрах (які заселені, значною мірою, жителями околгоспнених – за менталітетом – сіл) і панує оця АНТИестетика, на яку, начебто, і не звертають особливої уваги, але вона, насправді, робить свою «чорну» справу: виховує в обивателів НЕсмак, тобто, АНТИестетику.
Щось подібне (як і перед нашим педколеджем), на мою суб*єктивну думку, «визнаний Європою скульптор» «сотворив» і в Чагарях. Але ті «скульптурні композиції все ж далеко від нашого міста. Мені ж, правду кажучи, шкода студентів нашого педколеджу, які, йдучи на заняття, змушені ледь не щоденно споглядати це бетонне «диво» в стилі «пізнього барако». Так і хочеться процитувати “афоризм” автора: «Обережно – це духовність!». Хоча, як казав (до “третьої”) Мішель Опанасович з Великих де Деркал: «De gustibus non est disputandum». Ну, а після «третьої» він ще й частенько додає: «Tertium non datur», що у ду-ууже вільному перекладі означає: «Якщо менше трьох, то не варто й починати».

Oleks Andr

Андрій Базалінський: “Яскравим зразком несмаку і вульгаризації духовної теми назву скульптурного ангела, що зустрічає студентів біля входу на подвір’я Чортківського педагогічного коледжу ім. Барвінського. Ану ж бо, оцінімо «мистецький» об’єкт аналітичним оком. Пластика (професійний термін) абсолютно протилежна тій, що мала б успішно «працювати» на Божественну ідею! Штивна, просто-таки солдатська фігура «ангела» переносить мене у військовослужбову молодість, де замість ангельського хору лунає різка команда «Смірно!». Її виструнчена постава викликає в уяві багатопланове дежав’ю: це є натреноване, спритне тіло з численних пригодницьких фільмів – бійця спецназу, ковбоя, конкістадора, врешті-решт, спортсмена, кого хочете, тільки не духовної сутності, якою є охоронець душ наших. Загрубіле обличчя пасує хіба-що комусь з перечислених чи неперечислених «джентильменів удачі», ну а важкі опущені крила лише підкреслюють бутафорність фігури… Мимоволі закрадається у свідомість думка: а чи не замаскований хрестонищитель, спійманий на гарячому, потрапив у поле зору?..”

 

Leave a Reply

Your email address will not be published.