Діти в садочку галасували. Неня сказали: не шуміть! Ну який це шум? – здивувався Тарасик. Я живу край лісу і добре знаю, що шум – це вітер… Овечка бекає, кізонька мекає, курочка кудкудаче, півник кукурікає, соловей щебече, горобчик цьвірінькає, а вітер – шумить. Шум буває різний: чужий і далекий, близький і рідний. Діти не чують чужого шуму – діти слухають близький, найдорожчий.

Найперший шум – весняний. Весняний шум – це легіт. Він легенький і теплий. Він розбуджує зі сну й тихенько шумить, щоб не перелякати сонний ліс. Торкається легіт землиці, і та солодко зідхає, тягнеться жовто-блакитними пальчиками трави до сонця, до неба, до білого світу.
Дмухне легіт на дерева – гілочки тремтять, брунькуються, радісно ростуть, розпускаються до неба. Вибухнуть листочки, заколишеться трава – і всі люди почують Зелений Шум. На пів Землі шумлять буйні прапори літа, розмовляє Природа, шумить Шум. Дерева ростуть до осені. Кругом розлито щире золото різнобарв’я: золотисте і буйно червоне. Красно-зелене стає красно-черленим. Це осіяння сонця, сонячне вознесіння, золотий осінній шум. Це останній шум на деревах і вільний шум листопадової стихії. Це не той шум, що розвивається, і не той тяжкий, що надривається – це прощання і шелестіння, неминучий сон усього живого.
Чи ви чули коли шум у пісках, шум снігів? Але це сумний шум!
„А буває шумний сум?” – запитала Оксана. „Буває, але сум душі – найтихіший. Сум не шумить на цілий світ, та й шум сумує недовго. Бо це – рух і вітер: він віщий і вічний. Він – завжди і всюди. Він – ніжна розмова і найбільша розкіш існування.
„Як гарно! – здивувалась неня. – Сьогодні будемо шуміти…”
Діти взялися за руки і сказали: ми – народ, сьогодні ми будемо шуміти. І захвилювалося народне море, заколихався український ліс. Розкинула крила для польоту кожна пташка, кожне дитятко, чути було, як ніжно і безстрашно росте трава.

Богдан Чепурко.

Leave a Reply

Your email address will not be published.