Серпень – місяць Пересопницького Євангелія. Цього місяця було розпочато і завершено роботу над книгою. І саме в цей час щороку думається про його роль в історії української писемності зокрема і культури в цілому.

Безсумнівним є те, що Пересопницьке Євангеліє в епоху Середньовіччя благословило розвій української освіти і культури, стало витоком українського писемного слова. А через століття воно відгукнулося не тільки власним текстом, але й зі сторінок десятків книг, йому присвячених.
Насамперед варто сказати про перевидання тексту самої пам’ятки. 2011 року з’явилися у світ два видання: транслітерований текст, упорядкований І. Чепігою та прокоментований провідними книгознавцями України, і факсимільне видання з максимальним наближенням до оригіналу, здійснене видавництвом «Адеф».
Перелік новітніх наукових видань відкриває брошура «Першокнига», видана в Рівному 1992 року з передмовою Є. Шморгуна. Після півторастолітнього забуття вона повернула в культурний простір дослідження М. Максимовича та П. Житецького.
Цінним зібранням текстових джерел і наукових робіт, що стосуються Пересопницького Євангелія та самої древньокняжої Пересопниці, став восьмисторінковий фоліант «Пересопниця», упорядкований В. Войтовичем і виданий ним же в Рівному 2011 року. Серед процитованих авторів – Лука Рафальський, Григорій Дем’янчук, Микола Теодорович, Олександр Цинкаловський, Богдан Прищепа. Щоправда. Не залишає враження, що автор (радше варто вважати його упорядником) спробував приготувати кілька страв на одному вогні й скористався розрекламованим «брендом» Пересопницької Першокниги, щоб протиснути до читача всі власні краєзнавчі напрацювання, пов’язані з центральною Рівненщиною.
Цінним джерелом наукової інформації про Пересопницьке Євангеліє зокрема та книжність княжої Волині загалом стали збірники, видані до 450-річчя Першокниги: «Пересопницьке Євангеліє – видатна пам’ятка української національної культури» (Ізяслав–Острог), «Пересопницькому Євангелію – 450 років» (Острог–Рівне), «Пересопницьке Євангеліє в історії Української Православної Церкви та українського народу» (Луцьк). Серед авторів цих збірників – М. Попович, Л. Дубровіна, Л. Гнатенко, П. Кралюк, В. Рожко.
Проте перераховані вище видання зорієнтовані на фахівців чи щонайменше на добре підготовлених аматорів давньої книжності. Донести знання про значимість і неповторну красу Першокниги до широкого загалу покликані передусім популярні видання та художня проза.
Популяризації Пересопницького Євангелія сприяв буклет «Українська Першокнига», текст до якого написав М. Федоришин (1991 року він вийшов друком у бібліотечці дубенського вісника «Наш край»), а також ґрунтовне видання того ж автора «Пересопницька Першокнига».
Однак так уже склалося чи то з політичних, чи більше – з ментальних причин, що історію рідного краю та найважливіші її явища нормальний українець знає не стільки з підручників чи наукової монографії, скільки з історичного роману чи популярного есею або новели. Втішно, що близькі до 450-літнього ювілею Пересопницького Євангелія роки вдалися врожайними на художню прозу про неї.
Прекрасний симбіоз науково-популярної ґрунтовності та елегантності белетристики явила читацькому загалу книга Є. Цимбалюка «Пересопницьке Євангеліє»: повернення на рубікон» (Рівне, 2011). Свіжим поглядом журналіста автор окидає історію Першокниги та її побутування в культурному просторі Східної Європи, аналізує доти існуючі гіпотези та пропонує власні варіанти відповідей на дискусійні питання.
Упродовж кількох років виходила у світ трилогія Євгена Шморгуна «Пересопниця». 2012 року вона вийшла під однією обкладинкою. До речі, за дві перші книги з цієї дилогії – «Твердь» та «І пітьма не здолала його» – Євген Шморгун став лауреатом міської літературної премії імені Уласа Самчука (м. Рівне).
Повість «Твердь» Євгена Шморгуна – експериментальна, обрамлена. Зв’язувальною ланкою є оповідь про Найтеплішу землю – батьківщину, зокрема Новожуківську гору – древнє городище, одне з колишніх укріплень княжої Пересопниці, що вартувало Луцький шлях, і, звісно ж, про батьківську хату.
У центрі трикнижжя – Пересопницьке Євангеліє, його доля: від народження-написання до воскресіння в пам’яті нащадків.
Будівництво Пересопницького монастиря, де писалося Пересопницьке Євангеліє, подвиг наших предків, які, переховуючи його, рятували від єзуїтів, встановлення пам’ятника Українській Першокнизі – ці головні сюжетні лінії творять часопростір, який охоплює тисячолітнє буття Пересопниці.
Варто зазначити, що саме Євген Шморгун, уродженець с. Іскра (Новожуків), що буквально за кілометрів два від Пересопниці, є ініціатором встановлення пам’ятника Українській Першокнизі. Завдяки йому Президенти України присягають на Пересопницькому Євангелію. Це він свого часу, проводячи екскурсію Миколі Жулинському в селі Пересопниця, розповів про Першокнигу, і тоді зав’язалася розмова, а чому б Президентам України не присягати на Пересопницькому Євангелії.
Якщо Євген Шморгун до Пересопниці «добирався» від журналістики до історії, то в автора, котрого просто не можна оминути, роблячи цей скромний огляд, шлях до княжої Пересопниці пролягав від науки до історії. Йдеться про Петра Кралюка, одним із вершинних досягнень якого в літературній творчості стала книга «Блага вість од княгині Жеславської».
Переповідаючи в окремих новелах не лише історію створення книги та долю її творців, але й подальший шлях Пересопницького Євангелія крізь століття і країни, Кралюк блискуче поєднав ретельну ґрунтовність науковця з блискучою стилістикою та динамічною інтригою новеліста. Зі своїми сповідями постають перед читачем Анастасія Жеславська, архімандрит Григорій, Михайло Василевич… Особливого захоплення заслуговує новела «Іван. Дар» – авторська спроба тлумачення однієї із загадок Першокниги: повернення її в український культурний простір після столітнього забуття. Серйозні теми національної пам’яті й особистого безпам’ятства, моральних боргів і розплати за них Кралюк вкладає у стрімку захоплюючу фабулу, від якої не відмовився б сам Джованні Бокаччо. Високим гімном спадкоємності давньої та новітньої української словесності звучить новела про знайомство з дивотвором волинської книжності Тараса Шевченка.
І приходить усвідомлення того, що Пересопницьке Євангеліє так і не стало музейним експонатом. Його текст, його історія, його таємниці будять нові й нові дослідницькі зацікавлення, породжують нові й нові книги.
Як щедрий врожай од княжого засіву.

Юлія БОНДЮЧНА,
Сергій СИНЮК

Leave a Reply

Your email address will not be published.