Національна своєрідність літератур кожного народу, міжнаціональні літературні зв’язки, діалектика національного та інтернаціонального в кожній літературі – все це є і формується, розвивається не ізольовано. У цьому вкотре пересвідчуюся, скажімо, на «Діалозі двох культур»  – міжнародних літературно-мистецьких зустрічах, які зазвичай відбуваються в Обласному літературно-меморіальному музеї Юліуша Словацького,  в місті Кременець.

Саме там я і познайомилась особисто з Казімежем Бурнатом, відомим польським поетом, повноцінно відкрила його для себе. І зрозуміла, що в наших літературах, як і в людських душах, – багато спільного. Й оте мистецтво слова, що відображає дійсність у художніх образах і створює нову художню реальність, – це ключ до розуміння нас у часі й просторі.

Твори, які на прохання Казімежа Бурната читала в перекладах Юрія Завгороднього на вечорі поезії з книги  «Вивернути час на ліву сторону», перевернули душу. В уяві вималювався відгук. «Дорога в перетин часів»… Таким я його побачила і так, зокрема, назвала.

Час у творах К. Бурната – категорія духовна. Це – історія душі з триєдиними вимірами: минулим, теперішнім і майбутнім. А відтак – цілком виправдана художня настанова на пізнання сутнісних проблем буття, часу і простору: «Чекаю як в’язень // на просвіток у брамі // порозмовляємо про неї // до того як завтра сховає сьогодні», «До людей приїхав // а вони ж як птахи – // відлетіли», «Слухав биття // ані серця // ані дзвону // щораз тихіше».

Хіба нині в нас не так? До кого говорити про те, що діється в країні? Тут і Шевченко, Тарас Григорович, пригадується: «Той мурує, той руйнує, той неситим оком за край світа зазирає…»

І ніби на гарячому сході не тихо. І в нутрі кожного клекоче. І про ніч бездержавності думається. І про звичайну душу людську на дорозі з минулого в майбутнє…

Предмет осягнення – загальні закономірності життя, природи, розвитку суспільства – зумовлює в Казімежа Бурната опозиції «людина – людина», «людина – особистість»,  «людина і суспільство». Звідси – і колізії морального характеру:

Виїхала
і ступаєш босими по снах
 
на краєчку пробудження
інший світ
 
чужий небокрай

Осмислення проблем онтологічного, екзистенціального ґатунку зводиться до філософських узагальнень:

Не наближуйся
має бути дистанція

болю

Або ж:

Цвинтар — то бібліотека
каталог прохань
життя наступного

Трагізм буття, самотності самоцінної особистості, пошуки духовних цінностей – такі мотиви лірики К. Бурната. Вони якраз яскраво характеризують герметизм як напрям поезії.

Власне про герметизм творчості Казімежа Бурната писали Ельжбета Новосельська, Урсула Бенка, Діаріуш Лебеда – його співвітчизники, відомі польські дослідники. «Герметичним поетом-філософом» Бурната назвав Юрій Завгородній, упорядник і перекладач українського видання автора «Вивернути час на ліву сторону».

Варто зазначити, що герметизм у Казімежа Бурната  – це художня відповідь на виклик історії: «Ще існую // потерпаючи з тих часів». І часи ті доступні для осягнення не тільки полякові, а представникові кожної національної спільноти, який здатен розуміти, душею відчувати. Бо вона – особливий організм зі своїми функціями й можливостями, роль якого багато хто ще й досі не збагнув попри кризи, війни, дрібні міжусобиці…

Художній світ поезії К. Бурната з особливими зображально-виражальними можливостями (наприклад, яскравою тропікою: «В ясній ночі оселилися тіні – // рух світанок викльовує») об’єднує теперішнє, минуле й майбутнє. Він співвідносний із предметною, соціальною та психологічною реальністю і нагадує дорогу. Дорогу в перетин часів, на якій простій людській душі належить вистояти.

Юлія БОНДЮЧНА