У часи Галицького крайового сейму 1861—1901 років звичним був підкуп виборців. Це відбилося в сатиричній літературі тих часів: постійним персонажем українського журналу «Зеркало» тієї доби був такий собі Микита Хрунь, створений Корнилом Устияновичем.

Існує версія, що цей образ походить від історичної особи Прикарпаття — Микити Хруня, який зраджував своїх виборців у 19 столітті. Микита Хрунь був депутатом Галицького сейму від Отинійського виборчого округу у 1860–1880 рр. Хоча на словах пропагував ідеї захисту селян, після обрання обстоював інтереси польських поміщиків. Зраду Микити Хруня розголошував і висміював тогочасний сатиричний журнал «Страхопуд». Цей же журнал поширив використання імені Хруня як ярлик і прізвисько шодо інших зрадників виборців.
Уперше слово «хрунь» вжив у сатиричній поемі «Хруніада» львівський гуморист Осип Шпитко. Микиту Хруня згадує також Іван Франко в оповіданні «Свиня», що побачило світ 1890 року. Прізвисько відтак набуло широкого вжитку, особливо під час австрійської та польської окупації. Зараз використовується щодо зрадливих обранців, увійшло воно теж у літературну мову в сенсі підлої, підступної людини.
Грядуть у нашій країні демократичні вибори. Ми хочемо мирного та доброго життя. Воно, звісно, буде таким, яким його оберемо. Треба голосувати серцем і розумом. Не піддаватися на спокусу ні грішми, ні цукром, ні гречкою. Аби підступний хрунь не запустив свої липкі та брудні лапи в душі наші.
На жаль побутує нині в народі думка, що весь світ продажний. Платити чи брати плату – ось в чому питання. Однак за своє майбутнє треба не платити, а за нього боротися. Омар Хайям висловив влучну думку, з якою важко не погодитися: «Все купується і продається, і життя відверто над нами сміється.
Ми обурюємося, ми обурюємося, але продаємо і купуємося».
Аль Квотіон також висміює цей чорний і страшний порок: «Ми всі торгуємо собою всерйоз. Кожен з нас. Просто один продає тіло, іншийчас, третій працю, четвертий свою душу. І що найстрашніше: фізична або духовна проституція – це окреме питання».
Правду, хоча й болючу, про це жахливе явище залишив нам знаменитий філософ Платон: «Якби люди не хотіли продаватися, вони б не продавалися. Правильно? Знаєш, на що вони зляться? … На те, що я все роблю відкрито. А раз зляться, значить згодні. Інакше розгорнулися б і пішли».
«Якщо ви продастесь, то завдаєте своїй душі такий удар, що ніякі книги, картини, концерти, ні все пейзажі світу не залікують його» – мудро, переконливо сказав Бернард Шоу.
Знищімо раз і назавше цю гидотну у соїх душах.

Зиновій Бичко, журналіст

Leave a Reply

Your email address will not be published.