За себе не гордий я, але Богові вдячний, дякую Святому Духові за всі таланти. І не бачу тут жодної причини бути гордим. Так, я горджуся своєю Вітчизною, Мовою, батьківським краєм, сім’єю, успіхами. Звісно, за це все радше дякую Господеві.

Гордість — початок гріха. Гордість стала причиною падіння Денниці — вищого ангела, який став згодом дияволом — Люцифером.
Праведник повинен боятися гордості більше, ніж грішник, тому що грішнику немає чим гордитися, а праведник може пишатися своїми добрими справами.
Горда людина будь-яким способом шукає честі, слави і похвали. Вона завжди хоче здаватися важною персоною, вказувати, повелівати і мати зверхність.
Гордий починає діла, вищі за свої сили, які не може виконати. О людино! Для чого покладаєш на себе тягар, який не можеш понести? Чому ти нічого не говориш про свої гріхи? Якщо соромно їх оголошувати, то соромся і хвалити себе.
Гордий зневажає і принижує інших людей. Він часто говорить: «Ця людина — підла, інша — негідник і грішник». Твій ближній згрішив або грішить в одному, а ти грішиш в іншому. «Всі згрішили і позбавлені слави Божої», — говорить ап. Павло (Рим. 3, 23).
Гордий надто не любить, коли його викривають. Він вважає себе в усьому правим, хоча має недоліки. Він не терпить коли його принижують і зневажають, часто ремствує, обурюється і навіть інших ганьбить. У словах і вчинках виявляє гордовитість і пихатість. Усе це плоди гордості.
Чим більше ми будемо пізнавати і пам’ятати Христа, тим швидше пізнаємо свою недостойність і смиримося перед Богом.
Христос, Син Божий, Господь наш, заради нас смирився — чи нам, рабам нікчемним, гордитися? Господь наш заради нас прийняв безчестя — чи ж нам хвалитися честю? Господь наш не мав де голови прихилити — чи ж нам дбати про розкішні будинки? Господь наш молився за розпинателів Своїх: «Отче, прости їм!» (Лк. 23, 34) — чи ж нам гніватися на наших кривдників, озлоблюватися і шукати помсти? Однак хто ми такі, що наші вуха не терплять образ? Ми — творіння убоге, немічне, оголене, пристрасне, заблудле, піддане усяким нещастям, оточене всякими бідами. Ми — трава, що сьогодні є, а завтра засохла; прах і попіл, що розносить вітер.
Людині обов’язково необхідно мати смиренне серце і бути в усьому скромною, щоб те, що маємо хорошого, не було відібрано через гордість. У житті все треба робити на славу Божу, а не для свого прославляння. Будемо ж всіляко викорінювати зі свого серця гордість, щоб не мати своїм противником Бога, бо «Бог гордим противиться, а смиренним дає благодать» (Як. 4, 6).

Зиновій Бичко, НСЖУ

Leave a Reply

Your email address will not be published.