Терпкими і затишними осінніми вечорами пригадується дитяча анкета в зошиті, яку ми давали заповнювати однокласникам. Не знаю як в кого, але в мене то було перше інтерв’ю =).

Ті такі знайомі запитання – «Твоє хобі», «Улюблені книги», «Улюблена музика», «Що би ти хотіла мені побажати?» і переписані тексти хітових пісень з наклейками і малюнками по боках. А уявляєте, наскільки сильно би відрізнялися наші тодішні і теперішні відповіді?
В десять я би відповіла, що хобі – малювати платтячка, колекціонувати гербарій і хитатися на хітанці багато, зараз би першою вписала верхову їзду і фотозйомки, а далі б вже був довгий список від кулінарії і до перекладання книг (не з мови на мову, а з полиці на полицю – полистати, пригадати «смачні місця» і мотивувати себе на роботу, коли лінька розбирає). Зловила себе на думці, що не малювала вже десь так роки два і навіть скучила за цим.
Колись на запитання «чим ти би хотіла займатися в майбутньому» я відписала щось на кшталт «багато вчитися», бо марила теоретичною наукою і вважала, що всі академіки скрізь ходять у шапочці-конфедератці і з сувоєм. Я і зараз нею марю,а свою (найкращу у світі) роботу найбільше люблю саме за колорит і науковий процес. Домріялася, словом =).
Що відтоді не змінилося? Так само, як і в 5, обожнюю бігати під раптівкою-зливою, ловити долонями лапатий сніг і збирати осіннє листя. Досі пишу татові листи (щоправда, то вже вірші чи новели) і я тепер точно знаю його адресу. Хоча, можливо звідти, з хмар, він їх і швидше прочитає.
Дружба дитяча також виявилася справжньою – з найкращою подругою Улянкою знайомі уже 25 років і дружимо стільки ж, хоч і рідко бачимося. Тепер ми не просто родички, подружки, куми і однокласниці, а ще і куми. А ось моя тверда впевненість у 10 чи скільки років, що я ніколи заміж не вийду, бо самій краще – це я, звичайно, загнула =). З роками полюбилися залізничні мандрівки, борщ і гуцульські ліжники – це все чомусь відверто недолюблювала в дитинстві.
А ось песимісти і панікери як дратували – так і дратують. Переглядаючи свої дитячі виписки цікавих фактів, віршів і порад різних, розумію: кожен рік і кожен день його – пазлик. Вибираючи конфігурацію кожного з них, складаємо себе. Хоча ні, це друга думка, перша була «Яка ж ти смішна, дитьо». Цікаво, про що думатиме Іванка-п’ятдисятирічна, гортаючи свої теперішні щоденники, книжки чи профіль у фейсбуці (якщо він до того часу збережеться)…

Іванна Стеф’юк

Leave a Reply

Your email address will not be published.