Цього року відзначаєм багато річниць, зокрема 150-та від дня народження Агатангела Кримського та 165-та від дня народження Івана Франка. Отож з нагоди цих річниць ми поговоримо з Соломією Вівчар – завідувачкою книжкових фондів Львівського національного літературно-меморіального музею Івана Франка та упорядницею листування Івана Франка та Агатангела Кримського. В цій розмові спробуємо розібратися про стосунки письменників, їхню наукову та видавничу співпрацю, спільні захоплення та про інші цікаві речі.
– Хотілось би почати з простого питання як познайомилися Франко і Кримський?
Знайомство Івана Франка та Агатангела Кримського розпочалося з листа, який А. Кримський надіслав до Івана Франка у 1890 році. Справа в тому, що тоді майбутній орієнталіст навчався у Москві у Лазарівському інституті східних мов і йому з Галичини у закритих конвертах надсилали журнал «Народ» (друкований орган Русько-української радикальної партії). Випуски до адресата надходили дуже нерегулярно, адже в Російській імперії всі україномовні видання (крім частково журналу «Зоря») були під забороною і цензура «виловлювала» нелегальні примірники на пошті. Тому журнали для російських адресатів друкували на цигарковому папері і вкладали до конвертів з листами. І от, А. Кримський написав до І. Франка (як редактора журналу «Народ») з проханням надіслати йому ще раз ті номери, яких він не отримав. Однак на той час Іван Франко вже не був молодому Агатангелу Кримському зовсім незнайомим – ще під час навчання у Києві у Колегії Павла Галагана у 1886 році він був серед «вихованців» цього навчального закладу і одного травневого дня, бачив як у каплиці Колегії приїжджий галичанин на прізвище Франко вінчався з харківʼянкою Ольгою Хоружинською. Але тоді для пʼятнадцятилітнього А. Кримського імʼя Івана Франка ще було невідомим. Трохи пізніше (приблизно через рік) відбулося його перше знайомcтво з творами письменника – він прочитав повість «На дні», примірник якої (теж нелегальний) йому позичив Павло Тучапський (старший товариш з Колегії). А. Кримський був вражений цією повістю і коли став студентом-арабістом у Москві, то прочитав і решту доступних йому творів Івана Франка (тут слід зазначити, що українські книги потрапляли на територію Російської імперії нелегально – щоб переслати книжку її доводилося розшивати і по частинах відправляти «рекомендованими» листами – адже такий тип листів цензура чіпала значно рідше). На той час у Москві існувала невеличка громада українців, які тримали підпільну українську бібліотечку.
– Чи не здалося вам, що спілкування Франка і Кримського нагадає спілкування в соціальних мережах, тільки в форматі ХХ століття?
– Нам дуже пощастило, що ми живемо в епоху цифрових технологій і обмін інформацією є практично миттєвим. Будемо сподіватися, що ці технології і надалі стрімко розвиватимуться для нашого спілкування, навчання і задоволення. А наприкінці ХІХ століття єдиним порівняно швидким способом комунікації була пошта, тому листовне спілкування Франка і Кримського, на жаль, було зовсім відмінним від звичного нам. У ті часи листа писали довгого, іноді навіть не один день, часто робили собі з нього копію (переписували ще раз), несли на пошту, наклеювали марки і відправляли. Були різні типи листів – звичайні (їх майже не відправляли, адже вони дуже часто «губилися» на пошті, тобто цензура їх затримувала), рекомендовані (найчастіший тип комунікування), також відправляли бандеролі (якщо, наприклад, надсилався рукопис твору). Але завжди був ризик, що лист загубиться, що не раз траплялося і з листами Івана Франка і Агатангела Кримського. Лист в одну сторону йшов поштою два-три-чотири дні і найчастіше потрібно було самому йти у відділення і там його забирати. Телеграфом користувалися рідко – адже він був дорогим і повідомлення потрібно було передавати через телеграфіста, що виключало конфіденційність. Але такий стан звʼязку все-таки має для нас свої плюси – адже основне спілкування відбувалося письмово і тому збереглося багато листів, які ми тепер маємо нагоду досліджувати.
– Участь Кримського в створенні часопису «Житє і слово».
– Агатангел Кримський активно долучився до участі у часописі «Житє і слово». Видавали журнал у Львові у 1894 – 1897 роках Ольга та Іван Франко. Наприкінці 1893 року Іван Франко надіслав своєму другові Агатангелу Кримському запросини до цього журналу. Праця А. Кримського для «Житя і слова» вийшла далеко за межі обов’язків простого співробітника, адже крім подання матеріалів для друку, він займався популяризацією часопису серед Наддніпрянських українців і московських знайомих, а також успішно знаходив джерела для фінансової підтримки виходу «Житя і слова» . Він вишукував у Москві кліше портретів тих діячів, твори яких І. Франко планував помістити у своєму часописі, надсилав зразки шрифтів із московських словолитень, підбирав і надсилав різні книги й журнали, необхідні І. Франкові для написання статей для «Житя і слова». Саме на сторінках «Житя і слова» зʼявилися відомі переклади А. Кримського з перської і арабської літератури (про такі переклади Іван Франко мріяв ще з часів свого навчання у Дрогобицькій гімназії, читаючи німецькі переклади з Фірдоусі, Сааді та інших авторів, і саме А. Кримський став першим українцем, який перекладав з мов оригіналу, тобто з перської і арабської, а не з німецьких чи французьких підрядників. Вартість перекладу саме з мови оригіналу є, звичайно ж, значно вищою.
Також А. Кримський є автором двох рецензій на журнал «Житє і слово», надрукованих у московському часописі «Этнографическое обозреніе». Написав він їх із метою популяризації журналу серед учених людей Росії. На жаль, «Житє і слово» російська цензура майже відразу ж заборонила і для того, щоб хоч декілька випусків журналу потрапили до українців, які перебували у Російській імперії А. Кримський докладав неймовірних зусиль – розшиті випуски йому надсилав Іван Франко на декілька різних адрес у Москві, а А. Кримський їх потім збирав, скаладав і поширював.
– Що можете розповісти про наукову співпрацю Кримського і Франка? Зокрема про їхню спільну перекладацьку діяльність.
– Іван Франко і Агатангел Кримський спільно працювали над перекладом праці англійського етнографа Вільяма Клоустона «Народні казки та вигадки, їх вандрівки та переміни» і видали її окремою книжкою у Львові у 1896 році. Це лише частковий переклад цієї праці, обʼєм якої становить близько тисячі сторінок, а гроші у них були лише на друк близько ста сторінок. Тому переклали перший розділ і деякі додатки. Крім безпосередньо перекладу А. Кримський зробив великий науковий коментар – підготував підрядкові коментарі, бібліографічні довідки, які значно збагатили текст.
Ще одним відомим перекладацьким проектом Франка і Кримського став переклад поеми Фірдоусі «Шаг-наме». Наприкінці ХІХ ст. В українському мовному просторі ще зовсім не було перекладів літератури перською і арабською мовами. Іван Франко прагнув, щоб були перекладені перш за все «монументальні», найвідоміші речі, як, наприклад «Шаг-наме»[1] Фірдоусі. Саме на цей безсмертний твір він звернув увагу свого молодшого товариша, поліглота і молодого вченого-сходознавця Агатангела Кримського. Він із задоволенням взявся до роботи, яка тривала у 1894 – 1895 роках. Переклади А. Кримського з «Шаг-наме» спершу були надруковані в журналі «Житє і слово» (цей журнал видавав у Львові Іван Франко), а пізніше було вирішено видати їх окремою книгою (вийшла у Львові у 1896 році). Цікавим є факт, що у передмові до друку антології з «Шаг-наме» на сторінках «Житя і слова» А. Кримський зазначив таке: «Гадка, щоб видати в українському перекладі антологію з «Шаг-наме» йде не од мене, а од мого шановного приятеля Івана Франка. Сам я…не зміг би видати книжку своїм коштом, а друге, що я не вгадував, чи є в української громади потреба на такий переклад». Отже, саме Іван Франко надихнув А. Кримського на працю над перекладом «Шаг-наме». Звичайно, це не є повний переклад знаменитої поеми, яка містить понад тисячу сторінок, а лише окремі частини твору – антологія, але дуже важливим є факт, що українська громада отримала можливість прочитати переклад «Шаг-наме» по-українськи, зроблений з мови оригіналу (а не з німецько- чи французькомовних видань). Це було здійснення мрії І. Франка про появу такого перекладу в Україні.
– Наскільки Франко і Кримський є популяризаторами творчості і наукового доробку один одного?
– Популяризація творчості один одного була у них взаємною. Відбувалася вона шляхом написання рецензій на твори один одного. Нам відомі рецензії А. Кримського на збірку Івана Франка «В поті чола», казки «Абу Касимові капці» і «Лис Микита», монографію «Іван Вишенський». У 1902 році у статті «Наша поезія у 1901 році» Іван Франко пише про творчий доробок А. Кримського, а також про його збірку «Пальмове гілля», перше видання якої побачило світ у Львові. Іван Франко пише: «А. Кримський – високооригінальна поява в нашій літературі. Чи пише він чисто філологічні статті, чи літературні критики, чи прозові оповідання, чи поезії, всюди вносить своє власне я в такій мірі, як мало котрий наш письменник… в перекладах, особливо з орієнтальних поетів він виявив немале майстерство, і справедливо мусимо вважати його першим піонером нашого слова на сій просторій і досі майже не ораній українським лемешем ниві східної поезії. Переклади Кримського з Гафіза, Омара Хайяма, з арабських поезій… заслуговують на всяке признання» Про самі вірші Іван Франко пише, що бажає заохотити читача до читання книжки А. Кримського, бо вона «поважне і тривке надбання нашої літератури, збірка, багата змістом, різнородна незвичайними, новими поетичними формами, викінчена з погляду мови ясної і прозорої, як скло».
Окремою темою є взаємні впливи письменників на твори один одного та інтертекстуальну їх повʼязаність. Однак це ще потребує докладного наукового вивчення.
– Наскільки вони були близькими один одному? Чи ділилися особистими, навіть інтимними, переживаннями один з одним?
– Незважаючи на активне листування А. Кримський та І. Франко так ніколи особисто і не зустрілися (для цього було багато перепон, основною з яких було те, що генії мешкали в різних державах – Іван Франко в Австрійській імперії, а Агатангел Кримський – у Російській. А. Кримський мріяв приїхати до Галичини, однак візи (тоді говорили паспорта) йому російська імперська міграційна служба так і не видала.
Їх листи стали надзвичайно глибокими та відвертими – у них вони не лише обговорювали свої спільні робочі проекти, але й ділилися історіями з власного життя. І. Франко писав до А. Кримського про те, як народжувалися його твори, а також і про особисті справи (про перше кохання до Ольги Рошкевич, про Юзефу Дзвонковсю і Целіну Зигмунтовську і їх вплив на його творчість. Сам А. Кримський через багато років зазначав ««Франко до серця брав мої душевні болі, він не боявся довірятися зі мною своїми інтимними переживаннями…»
– Франко і Кримський як культурні герої сучасної України, що можете про них сказати в такому контексті? І чи є ці постаті є актуальні для сучасності?
– На мою думку, постаті Франка і Кримського є тими національними символами, актуальність яких для сучасної України є дуже важливою. Їхній вклад у розвиток української літератури, мови, культури, та й усього, що ми називаємо українським є неоціненним.
Про Івана Франка і його доробок (письменницький, перекладацький, науковий) написано і сказано в сучасній історіографії вже чимало, існує навіть окремий розділ літературознавчої науки, який називається франкознавство. Однак постать А. Кримського, який став жертвою совєтсько-більшовистських репресій впродовж довгого часу була незаслужено забутою і замовчуваною, реабілітований він лише у 1956 році, а його доробок так дотепер і не виданий у повному обсязі. У нас є Видання творів Івана Франка у 50 томах, яке на тепер вважається найповнішим (воно було видане у 1976 – 1986 роках і є дуже сильно покаліченим радянською цензурою), творів ж А. Кримського є лише 5 томів (виданих у 1971 – 1973 роках) і 5 томів наукових праць (виданих Інститутом сходознавства імені Агатангела Кримського НАН України у 2000-их роках). Відчувається потреба і у повному виданні творів Агатангела Кримського (яке напевно б налічувало не менше 30 томів, натомість франкознавці зазначають, що повне видання творів Івана Франка становило б 100 томів), однак це надзвичайно складне завдання, яке потребує не лише великих фінансів, але й спільної роботи багатьох інститутів, адже А. Кримський – це письменник, перекладач, історик, етнограф, літературознавець, лінгвіст, лексикограф. І тому повне видання творів А. Кримського і І. Франка у багатьох томах ще залишається справою майбутнього, над якою потрібно працювати вже сьогодні.
Агатангел Кримський та Іван Франко – наші національні генії, наша гордість, про яких ми маємо памʼятати завжди.
Коментар від організатора заходу в Фейсбуці: “Онлайн-подія про творчу дружбу Івана Франка й Агатангела Кримського викликала неабиякий резонанс. Уже більше тисяч користувачів підписалося на захід, низка ЗМІ підтримали наш проєкт і для мене це маркер. Постаті Каменяра, якому 165 років у цьому році, а також геніального лінгвіста А.Кримського, якому виповнилося 150 років – і далі цікаві, потрібні українцям. Якщо про Франка вже багато сказано й створено цілий ДІм Франка у Львові, до речі, це наш партнер, то про Кримського ні слуху, ні духу. Нема відзначення ювілею Кримського на державному рівні, до речі, попри те, що у нашій країні Кримський цікавий людям, яких можна порахувати на пальцях рук і ніг, то в Пакистані (де Україна і де Пакистан!) провели спеціальну конференцію, де відмітили важливість й колосальне значення цієї постаті у вселенському масштабі. Дякуємо пакистанському народу, що святкуєте ювілей нашого співвітчизника. Це своєрідний челендж для України, адже, як каже Свята Книга, нема пророка на своїй землі”, організатор заходу, письменник і журналіст Ярослав Карпець
Автор Іван Кобаль
[1] Ця поема мала великий вплив на розвиток літератури не лише перською і арабською мовами, а й на кавказькі (грузинську) і навіть російську літератури. Також вона стала зразком для багатьох наслідувань – у майже всіх епосах Ірану присутній зв’язок з «Шаг-наме».