Перед вами короткі історії про реальне життя, реальних людей та реальних тварин. Автор – Міленко Єргович – боснійський та хорватський письменник та публіцист. Його історії невеликі, щемливі і чіпкі.
Для себе я вкотре зробила висновок, що читати книги з коротенькими оповідями, із різними сюжетами в кожній, варто довго і непоспішаючи. В ідеалі – одна історія зранку за чаєм, інша в обід, після трапези і остання ввечері перед сном.
Річ у тому, що всі розповіді дуже сильні емоційно та сенсово. Якщо читати їх одна за одною, хоч не хоч, а щось вартісне вислизне із уваги або пам’яті. Я не вмію читати кілька книг одночасно, можливо поки що, але тим, хто таке полюбляє дуже рекомендую. Також рекомендую людям, які люблять відчувати післясмак емоції. Люблять читати те, що тривожить розум, піднімає теми моралі, людяності і доброти. Читати те, що ставить вічні запитання, але аж ніяк не прагне дати на них відповіді. На те ж вони і вічні ці питання – відповідей не існує. Вся суть у пошуку, піднятті пилу під яким прослизає, визирає і виблискує щось справжнє і безцінне.
Кому сподобається?
– тим, хто любить душу в літературі, не душевність милу і щемливу, а відкриту зранену реальністю, описану чесністю душу;
– тим, хто цікавиться історичними книгами, сучасними титулованими письменниками та їх публіцистикою;
– тим, хто любить змістовне чтиво із нотками філософського і морального посилу – не нав’язливого, не критикуючого, а такого, що просто відзеркалює правду.
Кому не сподобається?
– тим, хто не любить зазирати в душі, людські серця, уми і життя;
– тим, хто хоче легкого, пригодницького, жартівливого чи романтичного чтива, але аж ніяк правдивих історій воєнного часу;
– тим, хто любить романи. Думаю, навіть якшо ви і прочитаєте цю книгу в захлиб – вловити усі її тонкі порухи буде майже неможливо. В кращому разі, ви запам’ятаєте одну-дві історії і все – а це маленький злочин проти достойної літератури.
Саме тому, думаю, усім поціновувачам потрібно мати “Історії про людей і тварин” у своїй домашній бібліотечці. Щоб час від часу можна було взяти її до рук, стоячи біля книжкової шафи, або легко опустившись на перше ліпше крісло чи підлогу, на 10-15 хвилин, прочитати першу-ліпшу випадкову історію. Опісля поставити книгу на звичне місце і рефлексувати на прочитане протягом дня. Розповісти близьким. Впізнати в героях себе чи своїх знайомих. Пройнятися болем і трагедією людей майже нашого часу і такого недалекого нам простору на цій земній кулі.
Є в цій книзі чимало, на мій суб’єктивізм, геніальних моментів.
Здається, автор уміє бачити світ одночасно через рожеві, затемненні та збільшувальні окуляри. Уявити це важко, або і неможливо. Абсолютна протилежність вузьколобості, незгода із фаталістичним чи мрійливим сприйняттям світу. Просто правда, як одна єдина істина, без чиєї-небуть приналежності.
Вам не буде до глибини душі боляче і ви не впадете в розпач від прочитаного (хоч читаючи деякі історію це було б можливо), тому, що Міленко Єршович обов’язково додасть в оповідь умиротворяючий опис чи недолугого, але доброго персонажа, чи розповість про домашню тваринку так, як ми ніколи не наважимося розказати знайомим – про розмови з котом чи псом, про любов до них і страх, що не зможеш жити, якщо з ними щось станеться, про жорстокість і забобони, про які всі знають, але сприймають як норму, про тріщинки в наших серцях і душах, коли ми бачимо нелюдську самовідданність, чуття і любов крізь простір та час братів наших менших до нас, таких немудрих людей.
Міленко Єргович геніальний в тому, що не дозволяє собі описувати події як добрі чи погані, не ставить на людей таких же міток. Він просто констатує факти, різнобічно, правдиво, з великим чуттям істини, без її належності до певної сторони сили, добра чи зла. Можливо, якщо ми б не маніпулювати ситуаціями і не намагались розділити цей світ і все в ньому на чорне і біле, то змогли б так же.
Світлана Купчилюк.