4 вересня місто Чортків відзначало історичний ювілей – 500-річчя отримання ним магдебурзького права від короля і великого князя Зигмунта І Старого. Дата, нема мови, знаменна – далекого 1522 року самоврядна міська громада розпочала свою багатовікову історію.
У розмаїтті святкових урочистостей, що відбулися минулої неділі, якось загубилася одна камерна за форматом подія, про яку все ж варто згадати.
Йдеться про імпровізований художній вернісаж, який з нагоди свята створило у внутрішньому дворику міської ради товариство наших митців: маестро Остап Барановський, скульптор Віктор Боркута, а також подружжя Біленків, Ольга та Яків.
Чортківська міська рада не згадала про цю атракцію у власних новинах, хоча її відвідали і міський Голова, і численні іноземні гості. Відверте зацікавлення вернісажем виявили Посол Республікі Польща в Україні Бартош Ціхоцький, Генеральний консул РП в Луцьку Славомір Місяк, заступник бурмістра польського міста Добродзеня Міхал Тул, а також Робер Менар, мер французького міста Безьє.
Це не випадково, адже частина вернісажу була присвячена творчості нашого земляка, художника Шайє Блондера (1909 -1949) – людини, яка своєю долею зближує наші дружні країни: Польщу, Францію та Україну. Тут було представлено фоторепродукції картин польського та французького періодів творчості майстра. Усі вони зберігаються в іноземних музеях та колекціях. В Україні не вціліло нічого із створеного ним в юнацькі роки – цей факт певною мірою відображує масштаб історичних катаклізмів, які пережив наш край у минулому столітті.
Шайє, або по-галицькому Шайко, з’явився на світ 1909 року в сім‘ї небагатого чортківського купця Маркуса Ісака Блондера. Батько тримав у Чорткові невеликий магазин дешевого взуття з шевською майстернею. Родина вочевидь була не надто заможною. Убогий будиночок, в якому мешкали Блондери, стояв неподалік Головної Синагоги. До наших часів він не зберігся. Ймовірно, саме з його руйнуванням було втрачено юнацькі роботи художника. У роки нацистської окупації Чорткова загинули й уся його родина: обоє батьків та старший брат.
Шайє Блондер пережив Другу світову війну. Ще наприкінці 30-х, після навчання у Чортківській гімназії імені Словацького, Національній вищій школі мистецтв у Парижі, та в краківській Академії мистецтв, він оселився у Франції.
Тут в 40-і роки він був учасником руху Опору, через що з мотивів конспірації виробив собі документи на вигадане ім’я Андре Блондель. Цим іменем він невдовзі почав підписувати і власні картини.
Перші післявоєнні роки були дуже плідними в творчості Блондера-Блонделя. Достеменно відомо, що в 1945 – 49 роках він активно виставляв свої роботи у паризьких «Осінньому салоні» та «Салоні незалежних», а також на художніх вернісажах у містах півдня: Тулузі, Монпельє, Сеті, Каркасоні, Безьє. На жаль, майстер надто рано пішов з життя – йому тоді сповнилося лише 40.
Зацікавлені можуть більше довідатися про життя і творчість нашого земляка з публікації на сайті «Гельсінської ініціативи-ХХІ» від 2010 року – http://21.helsinki.org.ua/index.php?id=1434982256
А у Франції нині мешкають діти художника: син Марк та донька Гелена. Цікаво, що за пропозицією їхньої матері, Луїзи Бонфіс-Блондель, вони отримали першу освіту у паризьких ліцеях з поглибленим вивченням російської (Марк) та німецької (Гелена) мов. На перший погляд, це виглядає дивним, адже вітчизна матері, Франція, до того пережила німецьку окупацію, а рідні краї батька перебували під пресом радянської деспотії. Втім, гадаю, вибір матері був продиктований розумінням того, що справжіми ворогами цивілізованого людства в ХХ столітті були два тоталітарних режими: нацистський та сталінський. Натомість ані культура ані мова країн, у яких вони зародилися, не повинні бути об’єктами ворожнечі… Тож і нині Україна, як хочеться сподіватися, воює із східним агресором не лише за власні кордони, але ще й за європейські цінності. До слова, проголошені ще Великою Французькою Революцією. Це: Свобода, Рівність у правах та Братерство…
А ось ще один цікавий факт – цього року син художника, Марк Блондель, з початком великомасштабної російської агресії проти України активно долучився до діяльності благодійного музичного гуртка в місті Гавр, в якому українські біженці від війни навчаються французької мови і водночас проходять психологічну реабілітацію. Марк у листуванні зізнається, що відчуває певну ніяковість від того, що змушений спілкуватися з українцями російською. Але іншої реальної можливості комунікувати з ними наразі не має. А так важливо продовжувати розпочату добру справу…
Марк Блондель часто відвідує південь Франції, міста Каркасон і Сет. Це рідні краї матері і зовсім недалеко від побратимського з нами міста Безьє. Він свідчить, що батькові картини донині зберігаються у музеї Поля Валері в Сеті та в галереї Vernière-Decabezon у Монпельє.
Цілком не виключено, що деякі роботи Блондера-Блонделя були придбані на виставках 40-х років у Безьє та, можливо досі зберігаються у місті. Тож маємо з французькими друзями ще один привід для взаємного зацікавлення – через творчість нашого видатного земляка.
А згаданий тут вернісаж є для чортківчан ще й нагодою пофантазувати – про перспективи використання внутрішнього дворика міської ради як простору для майбутніх мистецьких виставок та інших культурницьких проєктів.
* * *
Фотохроніка з недільної події – від Діани Романишин.
Ініціатор події та ведучий – Остап Барановський
Мер міста Безьє пан Робер Менар на нашому вернісажі
Олександр Степаненко,