«Не визнавати медиків можуть і люди освічені, заперечувати медицину можуть лише неуки», – сказав так про шляхетне мистецтво не лікар, а французький поет і мовознавець П’єр Буаст. І правда, сам Гіппократ ототожнював медицину з найшляхетнішим мистецтвом.
Як на мене, то я завше схиляю коліно серця перед священиком, лікарем, учителем і художником. Не знаю таємниці, чому мудра природа так полюбляє у середовищі цих трударів так славні династії. Існують поріддя Шептицьких, Богомольців, Гончарів, Якутовичів… Либонь, для тих ремесел Всевишній дає щедро найдобірніші гени, високогідні риси і характерів, і облич.
І серед галицького люду прославилася лицарством, благородністю лікарська династія знаменитих Геричів. Дионізій Герич, Віра Герич, Ігор Герич, Гнат Герич, Соломія Герич. Налічується близько двох тисяч в Україні носіїв цього прізвища. Цікаво, чи є ще серед них представники поважної професії? Наші спеціалісти-етимологи виводять прізвище Герич од імені Герасим.
Невтомним гінекологом заслужено славиться креативна Олена Морозович, дружина покійного Ігоря. Вродлива, жіноча та галантна.
Патріярх династії Динізій усе життя трудився хірургом. Хірургами стали син Ігор і внук Гнат. У солідному віці не покладає рук лікар-рентгенолог Віра Герич.
Малою батьківщиною для звитяжної династії доля обрала казкове бойківське містечко Турку. Тут, на квітучій горбовині, мов за гніздилася оселя, сміється давністю обійстя Геричів. Садиба манить музейними артефактами, тином, живоплотом, воринням. До статечної осени дихається нарцисами, півонією, жоржинами, хризантемами, форзицією, чорнобривцями, флоксами, золотарником…
Незамінним садівником був Ігор Герич. Він і ставок-озерце леліяв, у вільні хвильки сидів над ним із вудочкою в руках. Коли його проводжали в останню путь – чи не вся Турківщина, не всі Карпати стікалися на прощання з Добротворцем… Тепер і квіточки, і курочки знайшли прихисток у руках пані Віри, невгомонної, шляхетної, глибоко освіченої, щиропобожної Бойківчаночки.
Місце вічного спочинку померлих Геричів на місцевому цвинтарі, коло віковічної церковці на осонні, серед лип, кленів і калини.
Золоті руки має і хірург Гнат Герич. Про нього заслужено кажуть, що він робить ювелірні операції, наголошуючи повсякчас, же він син відомого, шанованого хірурга від Бога Ігоря Герича.
Не гіперболізуючи, лине зі серця думка, що якби було в Україні більше таких Геричів, то стало б менше сліз і горя. То, певно, їх стосуються святі слова Митрополита Андрея: «Праця є невід’мним аспектом людського життя, виявом честі й благородства людини».
Своєю працею рід Геричів завойовує собі безсмертя й вічність!
Зиновій Бичко