Люди досі брешуть і притворяються. Притворяються і лицемірять.
Брешуть собі.
Лицемірять перед іншими.
Не захищають правду і честь. Зневажають доброту і почуття обов’язку. Зневажають інакшість.
Шанують гонор і гучність. Схиляються перед силою,
але не серця і не духу.
Люди не зазирають в своє єство.
Щасливі, коли інші думають, що вони хороші. Самі себе не знають і не хочуть знати Продовжують робити вигляд.
“…а я що зроблю”
“…а я що не заслужив/ла” Цураються невигідних.
Викидають за борт. Ізолюють і відмовляються.
Знищують. Руйнують.
Не намагаються зрозуміти себе. Тому ніколи не зрозуміють інших. Створюють монстрів.
Створюють навколо бульку з овацій.
Усе, що завгодно, аби не зазирати в себе. Аби не визнавати невигідну правду.
Усе, щоб зруйнувати загрозу своїй “правді”. Здаватися, а не бути.
Лю-би-ти, але (не лю… лише би-ти)
не знати, що робить щасливим ні себе, ні того, кого треба чи хочеш лю…
Війна. Криза і біль.
А люди страшенно дратуються, коли хтось бачить усе як є.
Не зі сторони вигідної чи невигідної А зі всіх, включаючи сіру.
Виходять із себе, коли хтось посмів пам’ятати.
Готові знищити, якщо виведені висновки і більше не підставляють щоку.
Метають вогонь, в надії,
що полум’я знищить докази. Згорають самі ж.
Війна. Криза і біль.
А люди все ще не “sapiens”, лише “homo”. Ідіоти.
09.10
Світлана Кучпилюк,
фото з Вікіпедії. Запит “лицемірство”
Джеймс Тіссо, «Горе вам, книжники, фарисеї і лицеміри!», 1886—1894 рр.