ВЕЛИКДЕНЬ – цілковита перемога весни над зимою, життя над смертю. Це одне з найбільших після Різдва Христового свят у християнській релігії, яке називають Пасхою. В цей день на світанку наші предки прямували до церкви. У старій Галичині на Великдень спочатку відбувалася служба Божа, під час якої виносили святу Плащаницю. Присутні християни з хоругвами і співом обходили навколо церкви. Зі сходом сонця церковний хор починав співати “Христос Воскрес із мертвих…”. Обзивалися три дзвони, сповіщаючи про те, що пора нести паску для освячення. Традиційно до кошика клали паску або «бабку», сир, масло, домашні ковбаси, яйця, писанки, хрін, сіль, паску, заквітчану барвінком. Після освячення великоднього кошика сім’я прямувала додому. Урочисто сідали до столу. Освячене яйце розрізали на частини – скільки було людей за столом.
Христос Воскрес! Радіє світ приходові весни, пробудженню життя, з дзвіниць церковних передзвонюються голосні та мелодійні дзвони. Із барвистими, ошатними кошиками до церкви прямує гурт людей, щоб поклонитися Христові.
Слова “Христос Воскрес!” мають велику силу у народній уяві. Згідно з легендою, від дня свого воскресіння Спаситель посадив у підземелля (під скалою, де був його гріб) головного сатану і наказав йому гризти 12 залізних ланцюгів, 12 залізних дверей та 12 залізних замків, Якщо сатана перегризе все це від одного Великодня до другого – тоді буде кінець світу. Сатана спочатку перегриз замки, потім двері, і ось-ось перегризе останній ланцюг. У цей момент заспівали люди “Христос Воскрес!”. Всі замки, двері і ланцюги знову відновилися, і нечистий мусів починати все спочатку. А якщо настане такий час, коли люди перестануть співати “Христос Воскрес!”, тоді сатана перегризе останній ланцюг і буде кінець світу.
Пополудні, після великодньої трапези, розпочиналися молодіжні забави. Молодь збиралася біля церкви водити ГАЇВКИ (ГАГІЛКИ, ЯГІЛКИ). Гаївки – обрядові весняні пісні у супроводі дівочих хороводів. Вони є невід’ємною частиною християнської культури, хоча виникли ще в далекі язичницькі часи. День воскресіння природи у наших пращурів був святом зустрічі Гайбога і богині Гаї. В цей день у священних гаях понад річками, де стояли зображення кумирів, яким поклонялися наші предки, молодь співала гаївки. Поруч із зображеннями кумирів ставили квіти, рушники та писанки. Традиції Великодніх забав та тексти гаївок передавалися із покоління в покоління. В дохристиянських гаївках відтворювався процес посіву, саджання в землю всякого зела, його росту та збирання врожаю. У християнських традиціях гаївки відображають радість весни та Воскресіння Христового.
З давніх часів на Великдень дітвора в Галичині бавилася в “жмурки”, “гойданку”, “млинець”, “лавку”. Особливо полюбляли гратися в “цоканє” (биття яєць). Той, кому вдалося розбити яйце суперника, забирав його собі. Парубоцькі ігри (“піп”, “чорт”, “харлай”, “бити лупака”, “довгої лози”, “шила бити”, “кашу варити” та ін.) показували змагання у спритності, швидкості і силі. У дівочих (“кострубонька”, “мак”, “кривий танець”, “жельман”, “подоляночка”, “шум”, “вербова дощечка”) – випробовувалися художні здібності учасниць, вміння танцювати та співати, перевтілюватися в певний художній образ. Зустрічаючи весну-красну, вимощували руками дощечку, виспівуючи при цьому “Вербовую дощечку” вітали її жученьковою музикою (“А в нашого жученька”), загравали з хлопцями (“Коло млина долина”). Старожили пам’ятають, як ще до середини 40-х років місцеві парубки в центрі села монтували гойдалки-“колиски”, на яких впродовж Великодніх свят колисали дівчат.
Дуже цікаво укладати гаївчаний етнофольклорний матеріал, залучаючи все нові посилання і анотації – від давніх, класичних текстів веснянок (дохристиянських і християнських), зібраних ще наприкінці ХІХ століття відомими українськими етнографами, на яких базується така наука як етнофольклористика, і першоджерельні записи яких стали невід’ємною складовою українського великоднього народного гуляння. Що вже написано авторських сценаріїв і радіопрограм, от як «Буде Горі красно», «На Великдень дзвони грають», «Весна іде назустріч нам», «Бенкет весна справляє» – і все ж ця тема невичерпна, бо щоразу можна подати її під новим кутом зору.
Пам’ятаю 1988 рік у Шевченківському гаю у Львові, коли тодішня молодь усіх молодіжних неформальних спільнот вийшла на перші Великодні Гаївки, убрана в рідні українські строї, і співала забуті «бабцині» веснянки, і водила хороводи, і палила опудала «Зими-Марени» та «Коструба»…Солодка доба весняного пробудження і нашої юності!..
–
(ТЕКСТИ ГАЇВОК ЗАХІДНОЇ УКРАЇНИ)
–
КРИВИЙ ТАНЕЦЬ*
Ми кривого танця йдемо,
Ми в нім кінця не знайдемо.
Ані кінця, ані ладу,
Не пізнати котра ззаду.
Ти, сивая зозуленько,
Закуй же нам веселенько.
Ти тоді нам закувала,
Як панщина панувала.
А тепер ти вже не куєш,
Бо панщини вже не чуєш.
Ми кривого танця йдемо,
Ми в нім кінця не знайдемо!
(Дівчата водять «Кривого танця» змійкою, тримаючись за руки. «Змійка» ходить зигзагами та заплутує коло, потім з кінця розплутує його).
–
ВЕРБОВАЯ ДОЩЕЧКА, ДОЩЕЧКА
Вербовая дощечка, дощечка,
По ній ходить Насточка, Насточка.
На все поле леліє, леліє,
Звідки милий приїде, приїде.
Звідки милий приїде, приїде.
Щось Насточці привезе, привезе.
Червонії чоботи, чоботи,
Косівської роботи, роботи.
А в Косові роблене, роблене,
А у Львові ношене, ношене.
Як Насточка бувала, бувала,
Вся діброва палала, палала.
Ідіть, дівки, гасити, гасити,
Цебром воду носити, носити.
Скільки в цебриці водиці, водиці,
Стільки в дівках правдиці, правдиці.
Скільки в цебрі дощечок, дощечок,
Стільки хлопцям болячок, болячок.
Скільки в решеті водиці, водиці,
Стільки в хлопцях правдиці, правдиці.
–
А ВЖЕ ВЕСНА СКРЕСЛА, ТРАВИ ЗЕЛЕНІЮТЬ
А вже весна скресла, трави зеленіють, трави зеленіють,
А на Закарпаттю могили чорніють.
Чорніють могили, піском висипані, піском висипані,
Там лежать герої, що за волю впали.
Що впали за волю, не було ріжниці, не було ріжниці:
Жінки брали коси, мужчини рушниці.
Молоді дівчата рани завивали, рани завивали,
Молодих героїв в шпиталь відправляли.
А в тому шпиталю – ріжними ліками, ріжними ліками…
Не один заплакав гіркими сльозами.
Не одная мати питає ворожки, питає ворожки:
“Чи скоро повернесь синочок з дорожки?”
Не одная жертва за Вкраїну впала, за Вкраїну впала –
Слава Україні! Всім героям слава!
–
А МИ ПРОСО СІЯЛИ…*
– А ми просо сіяли, сіяли,
Ой дід-ладо, сіяли, сіяли.
– А ми просо витопчем, витопчем.
Ой дід-ладо, витопчем, витопчем.
– А чим же вам витоптать, витоптать,
Ой дід-ладо, витоптать, витоптать?
– А ми коней випустим, випустим,
Ой дід-ладо, випустим, випустим.
– А ми коней переймем, переймем.
Ой дід-ладо, переймем, переймем.
– А чим же вам перейнять, перейнять,
Ой дід-ладо, перейнять, перейнять?
– Ми шовковим поводом, поводом,
Ой дід-ладо, поводом, поводом.
– А ми коней викупим, викупим,
Ой дід-ладо, викупим, викупим.
– А чим же вам викупить, викупить,
Ой дід-ладо, викупить, викупить?
– А ми дамо сто рублів, сто рублів,
Ой дід-ладо, сто рублів, сто рублів.
– Нам не треба й тисячу, тисячу,
Ой дід-ладо, й тисячу, тисячу.
– А ми дамо дівчину, дівчину,
Ой дід-ладо, дівчину, дівчину.
– А ми її візьмемо, візьмемо,
Ой дід-ладо, візьмемо, візьмемо!
*Записано В. Когут. у с. Білоголови Зборівського р-ну Тернопільської обл. від Липак Климентини, 1934 р.н. .
–
А НАШ ЖУЧОК*
А наш жучок дуже ладний,
А на жучку жупан гарний/
Приспів:
Грай, жучку, грай, небоже,
Най ти пан Біг допоможе.
А на жучку поясики,
Зав’язані черевики.
Приспів:
Грай, жучку, грай, небоже,
Най ти пан Біг допоможе.
А на жучку є свитина
І червоная хустина.
Приспів:
Грай, жучку, грай, небоже,
Най ти пан Біг допоможе.
–
ХОДИ ЖУЧОК ПО ДОЛИНІ
(гаївка-гра)
Ходи жучок по долині,
А Жучиха по дервині.
Приспів:
Грай, жучку, грай, небоже,
Най ти Господь допоможе.
А у того Жученяти
Та сонечко в рученяті.
А наш Жучок — як пан, як пан,
Купив собі жупан, жупан.
А наш Жучок невеличкий,
Купив собі черевички.
На Жукові жупанина,
Бо наш Жучок, як дитина.
А хто хоче Жучка грати,
Мусить йому паски дати.
*Записано. від Павла Лозинського (1910 р.н.) у с. Хоросно Пустомитівського р-ну Львівської обл.
–
А ВЖЕ ВЕСНА СКРЕСЛА, ЩО ТИ НАМ ПРИНЕСЛА?
Дівчата:
А вже весна скресла,
Що ти нам принесла? (2)
А я вам принесла
Парубоцьку красу. (2)
Парубоцька краса
В болоті мочена. (2)
В болоті мочена,
У калюжі прана. (2)
У калюжі прана,
На терню сушена. (2)
На терню сушена,
У хліві схована. (2)
Хлопці:
А весна-весною.
А дівка-дівкою. (2)
Ходить, світом нудить,
Спідницею крутить. (2)
Крутить, щоб видати:
Хочеться віддати. (2)
Дома не сидіти,
В дівках не сивіти. (2)
Покрить головоньку,
Не буть дівчиноньков. (2)
Дранов нагавицев,
Стати молодицев. (2)
–
ОЙ ПИТАЛА МАТИ ДОЧКИ, ЧИ САДИЛА ОГІРОЧКИ
Ой питала мати дочки, чи садила огірочки –
То сію-звиваю, то сію-звиваю…
Ой садила-підливала на пень фартух розірвала –
То сію-звиваю, то чію-звиваю…
Ой питала мати дочки, чи полила огірочки –
То сію-звиваю, то сію-звиваю…
Ой садила-підливала на пень фартух розірвала –
То сію-звиваю, то сію-звиваю…
Ой питала мати дочки, чи вже в бочках огірочки
То сію-звиваю, то сію-звиваю…
–
БІЛА ХУСТИНА НА ШТИРИ РОГИ*
Біла хустина на штири роги,
Кого я люблю – стелю під ноги.
– Іди, миленький, досередини,
Най ся миленька за тобою дивить.
Біла хустина на штири роги,
Кого я люблю – стелю під ноги.
– Іди, миленька, досередини,
Най ся миленький за тобою дивить.
–
БЛАГОСЛОВИ, МАТИ!
Благослови, мати,
Весну накликати!
Весну закликати,
Зиму проводжати!
Весну закликати,
Зиму проводжати!
Зимочка – в возочку,
Літечко – в човночку.
*7 Записано від фольклорного колективу у с. Почаєвичі Дрогобицького р-ну Львівської обл.
–
ДЕСЬ ТУТ БУЛА ПОДОЛЯНОЧКА
(гаївка-гра)
Десь тут була подоляночка,
Десь тут була молодесенька,
Тут вона впала, до землі припала,
Личка не вмивала, бо води не мала.
Ой встань, встань, подоляночко,
Обмий личко, як ту шкляночку,
Возьмися за боки, покажи нам скоки,
підскочи до раю, бери ту, що скраю.
(Дитячий гурт водить хоровод і співає. Посередині гурту «Подоляночка» імітує різні дії: припадає до землі, вдає, ніби вмивається, скаче, «узявшись за боки» і вибирає ту, «що скраю»).
–
ТРАВКО-МУРАВКО…*
Травко-муравко,
Чом ти чорна, не зелена? (2)
Чи тя коні притоптали, притоптали,
Чи тя гуси вискубали? (2)
Мене коні не доптали, не доптали,
Мене гуси не скубали. (2)
А на мені паняночки, паняночки
Виводили гагілочки. (2)
Червоними чобітками, чобітками,
Золотими підківками. (2)
* Записано від Греви Анни у с. Розжалів Радехівського району Львівської області.
–
ОЙ, ВОРОТАР-ВОРОТАРЧИКУ
(гаївка-гра)
(Дівчата стають парами, тримаючись за руки. Перша пара піднімає руки, утворюючи “ворота”, і всі проходять попід ними. Пройшовши, кожна пара і собі піднімає руки, пропускаючи тих, що позад неї. Так ідуть «крізь ворота» і співають).
– Ой, Воротар-воротарчику, відчини нам воротонька!
– А що там за пан іде, а що ж там за дар везе?
– Веземо тобі в дари та всі пчолоньки ярі.
– За дари не маємо, за дари не приймаємо.
– Веземо ти дівоньку та в рутянім віноньку.
– То за дари маємо, за дари приймаємо!
–
ЯГІЛ-ЯГІЛОЧКА*
Ягіл-ягілочка,
Ягілова дочка
Устала ранесенько,
Вмилася білесенько.
Ягіл-ягілочка,
Ягілова дочка
Головоньку чесала,
Квітами ся вбирала.
Ягіл-ягілочка,
Ягілова дочка
Ой на вулицю вийшла
Та як зоря зійшла.
*9 Записано. від фольклорного колективу у с. Почаєвичі Дрогобицького р-ну Львівської обл.
–
ХОДИТЬ КУПСА ПО РИНОЧКУ*
(гаївка-гра)
Ходить Купса по риночку
Та й купує писаночку.
Куп си, куп си, уродливий,
Куп си, куп си, чорнобривий,
Куп си, куп си, будеш мати,
Що дівчині дарувати.
(Писанку кладуть на якесь підвищення – камінь, горбочок чи купину. Навколо неї ходять хлопці з піднятими топірцями й пильно стежать, щоб хтось її не вхопив. Однак знаходиться відважний і хапає писанку. Хлопці стараються, щоб смільчак не утік. Але коли він зуміє вирватися з кола, то писанка його. Тепер хтось кладе другу писанку – і гра продовжується).
*Записано у с. Крушельниця Сколівського р-ну від Ф. С. та О.М. Корчинських.
–
ТАМ НА СТАВІ, НА СТАВОЧКУ*
Там на ставі, на ставочку
Там плаває сім качочок.
Одна другу доганяє,
Кожна свою пару має.
Та дівчина зажурилась,
Свою пару загубила.
Обізвався Господь з неба:
– Тобі пари ще не треба.
Обізвався Господонько:
– Не журися, дівчинонько.
Я за всіх вас пам’ятаю
І для тебе пару маю.
Там у лісі є дубочок,
Там стоїть твій парубочок.
Йшла дівчина до дубочка,
Натрапила парубочка.
– Ой, дівчино, де ж ти росла,
Що до мене сама прийшла?
В чім тя мати викупала,
Що мені ся сподобала?
Чи в барвінку, чи в шалвії,
що за тобов серце мліє.
– Ой ти, милий, в чім купався,
що ти мені сподобався?
– Скупався я в панській рожі,
аби був я хлопець гожий!
*Записано від Катерини Сусь (1940 р.н.) у с. Стільсько Миколаївського р-ну Львівської обл.
–
МИ ГОЛУБКУ УЛОВИЛИ*
(гаївка-гра)
Ми голубку уловили,
Всі довкола обступили.
Ти, голубко, чого тужиш,
Вибирай си, кого любиш?
(Дівчата і хлопці, взявшись за руки, ідуть з піснею по колу. В середині кола стоїть дівчина – Голубка. Після закінчення куплету вона вибирає собі з-поміж хлопців коханого. При повторенні пісні вже хлопець вибирає собі Голубку. Таким чином створюється друге коло, яке рухається в протилежний бік. Після кожного повторення всі зупиняються і з початком пісні ідуть в протилежний бік).
–
ОЙ ЗАЦВІЛИ ФІЯЛОЧКИ
Ой зацвіли фіялочки, зацвіли,
аж ся гори з долинами покрили.
Збирала їх Марусенька знизенька,
а за нею їй батенько зблизенька.
– Не ходи ти, мій батенько, за мною,
не люба ми’ бесідонька з тобою.
Ой зацвіли фіялочки, зацвіли,
аж ся гори з долинами покрили.
Збирала їх Марусенька знизенька,
а за нею їй матінка зблизенька.
– Не ходи ти, моя мамцю, за мною,
нелюба ми’ бесідонька з тобою.
Ой зацвіли фіялочки, зацвіли,
аж ся гори з долинами покрили.
Збирала їх Марусенька знизенька,
а за нею їй миленький зблизенька.
– Ой ходи ж ти, мій миленький, за мною,
люба мені бесідонька з тобою.
* Записано у м. Дрогобичі від Л.В. Кикавець.
–
ОЙ У ЛЬВОВІ РАНО-ЗРАНКУ*
Ой у Львові рано-зранку
Ходять хлопці по ярмарку.
Один хлопець конем грає,
А на руці перстень сяє.
А на руці перстень сяє,
Із кишені хустка має.
Із кишені хустка має,
Він до скрипки промовляє:
– Скрипко моя золотая,
Струни мої шовковії!
А сьогодні на ярмарці
Заграйте ми штири танці.
Бо дівчина моя ходить,
Сама перша танець водить.
* Записано у с. Грусятичі Жидачівського р-ну від Г.І. Бесараба.
–
ОЙ У ПЕРЕПІЛКИ ТА ГОЛІВКА БОЛИТЬ
(гаївка-гра)
(У колі «перепілочка» імітує все, про що співається у гаївці. Врешті у гру вступають парубки – «старий» і «молодий»).
Ой у перепілки та голівка болить.
Приспів:
Ти ж моя, ти ж моя перепілочка,
Ти ж моя, ти ж моя сизокрилая!
Ой у перепілки та плечиці болять.
Ой у перепілки та рученьки болять.
Ой у перепілки та колінця болять.
Ой у перепілки та спинонька болить.
Ой у перепілки та старий чоловік.
Із комори йде і нагайку несе.
Нагайку несе, бородою трясе.
А у перепілки молодий чоловік.
Із базару йде, черевички несе.
–
ОЙ ПОСАДИМ ГРУШЕНЬКУ
Ой посадим грушеньку –
Гай буде, гай.
Нічка ж моя темная
І ти зоре ясная –
Дай, Боже. Дай! (2)
Ой виросте грушенька –
Гай буде, гай.
Нічка ж моя темная
І ти зоре ясная –
Дай, Боже. Дай! (2)
Ой паліє грушенька –
Гай буде, гай!
Нічка ж моя темная
І ти зоре ясная –
Дай, Боже. Дай! (2)
Ой рясніє грушенька –
Гай буде, гай!
Нічка ж моя темная
І ти зоре ясная –
Дай, Боже. Дай! (2)
Ой потрясем грушеньку –
Гай буде, гай!
Нічка ж моя темная
І ти зоре ясная –
Дай, Боже. Дай! (2)
–
ОЙ, ДАНЧИКУ, БІЛОДАНЧИКУ!
Ой, Данчику, Білоданчику!
Поплинь, поплинь по Дунайчику,
Росчеши косу русу,
І чорненькі брівця:
Ти возьмися за під боки,
Покажи свої скоки,
Ти возьмися за під вижки,
Шукай собі товаришки,
Вибери собі другу
З калинового лугу.
–
ОЙ НЕ ХОДИ, КАЧУРО́НЬКУ, В ГОРОХО́ВІМ ВІ́НКУ
(гаївка-гра)
Ой не ходи, качуроньку, в гороховім вінку, в гороховім вінку,
Вибирай си, качуроньку, щонайкращу дівку, щонайкращу дівку.
Не казала мені мати кралі вибирати, кралі вибирати.
А казала мені мати сиротоньку взяти, сиротоньку взяти.
– Теши, сину, ясенину – буде добре клиння, буде добре клиння.
Бери, сину, сиротину – буде господиня, буде господиня.
– І та файна, і та файна, і та непогана, і та непогана.
Межи ними Марусенька як намальована, як намальована!
(У дівочому колі ходить підліток-«качурик» у «гороховім» вінку і під час співу надивляється собі «найкращу дівку». Коли спів завершується пара покидає коло. Гаївка починається спочатку уже з іншим «качуриком»).
–
ОЙ НА ГОРІ, НА ГОРБОЧКУ*
Ой на горі, на горбочку
Стоїть церква на видочку.
Коло неї ростуть квіти,
Ходять старші, ходять діти.
Ходять хлопці і дівчата,
Українські соколята.
Хоч ягілка невесела,
Заспіваймо, міста, села.
Най почують з могил тії
Стрільці наші січовії.
Най воскресне Україна,
Сріблом-злотом замаїна.
Най приведе за собою.
За рученьку добру долю.
Нарід її привітає,
“Ще не вмерла заспіває”.
Най почують усі люди,
Що колись весело буде.
Ще не вмерла тая слава,
Що сімсот літ в степу спала.
*Записано у с. Нем’яч Бродівського р-ну Львівської обл. від Олійник Олени, 1927 р.н.. Нотна транскрипція М. Вовк. Варіант записів із Козівського р-ну Тернопільської обл..
–
ДЕСЬ ТУТ БУЛА ЦАРІВНА**
(гаївка-гра)
Десь тут була царівна, царівна, царівна,
десь тут була царівна, царівна молода.
Царівно, бійся відьми злої, відьми злої, відьми злої,
царівно, бійся відьми злої, відьми злої.
Аж тут прийшла та відьма зла, відьма зла, відьма зла,
вона царівну приспала, приспала, приспала.
Аж ось прийшов царевич, царевич, царевич,
аж ось прийшов царевич, царевич молодий.
І поцілунком розбудив, розбудив, розбудив,
і поцілунком розбудив царівну молоду.
І всі кричали «слава», «слава». «слава»,
І всі кричали «слава» тій парі молодій!
(Гаївка-гра виконується з дійовими особами в колі – на початку «царівна», потім «відьма», а далі «царевич» – вони ілюструють усе те, про що співається у гаївці).
–
ВЖЕ ДЗВІНОЧОК КЛИЧЕ НАС…**
(гаївка-руханка)
Вже дзвіночок кличе нас:
До забави час, час, час.
Затанцюймо раз, два, три,
Заспіваймо – я і ти.
Рученьками хлоп, хлоп, хлоп,
Ніженьками топ, топ, топ.
Вліво – раз, вправо – два,
В нас забавонька нова!
–
ГЛЯНЬТЕ, ДІТИ, ГЛЯНЬТЕ, ЛЮБІ…**
(гаївка-гра)
Гляньте, діти, гляньте, любі –
Щось сидить там, у норі…
Довга в нього борода
І велика голова…
Гляньте, діти, гляньте, любі –
Щось там вилізло з нори…
Довга в нього борода
І велика голова…
–
«КУ-КУ», «КУ-КУ», ЧУТИ В ЛІСКУ…**
(гаївка)
Ку-ку, ку-ку, чути в ліску,
Ходім співаймо, радо вітаймо
Божу, Божу, Божу весну.
Ку-ку, ку-ку, птичко мала.
Ти нам співала, правду сказала,
Зникла, зникла, зникла зима.
Ку-ку, ку-ку, чути в ліску.
Гаєм-поточком, бором-лісочком
Голос, голос, голос гуде!
-ХРИСТОС ВОСКРЕС!
-ВОІСТИНУ ВОСКРЕС!
**Мамині гаївки, співані з голосу Вовк Лідії-Надії Михайлівни (Львів, 1936-2012)
–
За матеріалами «ЗА НАШИМ ЗВИЧАЄМ БОГА ВЕЛИЧАЄМ: ВЕСНА»
Ірина Вовк, письменниця, членкиня НСПУ.
ЛЬВІВ.