Не віриться, що надворі ХХІ вік, а над нами, як і 80 років тому, продовжують літати ворожі снаряди. Тільки вже російські. Північний агресор безжально вбиває мирне населення, руйнує міста і села, забруднює навколишнє середовище – флору і фауну. За оцінкою екологів, під загрозою знищення перебувають близько 200 територій Смарагдової мережі площею 2,9 мільйонів гектарів.
Нова книжка українського письменника Василя Шкірі “Хоча я й не чарівник, але без мене ранок не приходить” якраз в пору. Казкові сюжети, вміщені в ній, яскраво віддзеркалюють ті події, які відбуваються навколо нас, в реальному житті. Тут юний читач зустріне героїв фантастичного мальовничого світу, у якому традиційні лісові і домашні мешканці – звірята і пернаті діють, як і люди: хтось відстоює правду на лінії вогню, бореться з ненависним ворогом, підставляє плече другові, прагне робити добро, а хтось в цей час краде і для збагачення рветься до владного крісла.
І попри все, герої казок Василя Шкірі не впадають у відчай. Вони намагаються разом подолати темряву, яку принесла на лісову країну страшна війна. Про це йдеться в казковій оповіді “Все буде Ранок”. Коли зі сходу насунулася важка чорна хмара, коли вона наблизилася майже впритул над селом, Півник кого там тільки не розгледів :північну Бабу Ягу на дроні, Білого Ведмедика, болотну Сову, Яструба… Тобто усяку нечисть. Півник серцем відчував, що це не на добре.
Зрештою, вчора його ніби зурочили. Із самого ранку почувався якось кепсько, не знаходив собі місця. То Свиня докучала своїм несамовитим хрюканням, то Собака безупинно гавкав, то Гуси гелготали, то Кури розпачливо кудкудакали.
І лихо не забарилося. Воно прийшло. Хто б міг подумати, що ті, що роками називали нас братами, раптом стали ворогами, почали нищити усе на своєму шляху. Із першого дня військової агресії було видно, що непроханим півнячним гостям заманулося дармової наживи і легких грошей. Їх шокує, як живуть наші лісові мешканці: рівні дороги, добротні будинки, гаряча вода у краниках, сучасна каналізація і повні холодильники смачних наїдків. Зважаючи на ситуацію, Півник вирішив, що треба неодмінно підготуватися до зустрічі з ненависним ворогом і дати гідну відсіч. Потрібно за будь-яку ціну рятувати ситуацію. І він на все село загорланив:”Ку-ку-рі-ку!”, “Ку-ку-рі-ку!”, “Ку-ку-рі-ку!”
Ніби за помахом чарівної палички, починають сходитися і злітатися на подвір’я Кури, Гуси, Качки, Індики. Ближче до Півня підходять Гусак, Собака і Кіт. Ситуація чимдалі напружується, набирає обертів, стає дедалі трагічнішою. Ще мить – і проривається огорожа, і через неї вриваються Баба Яга, Білий Ведмедик, Яструб, Сова. Вони починають нищити все, що було на подвір’ї – пластмасові миски, банки, відра, тазики, дитячі іграшки. Усе летить шкереберть…
Ось як описує Василь Шкіря сцену зустрічі Півника із північними “друзями”. “Півник (із люттю накидається на Бабу Ягу і починає її чимдуж гамселити. Та ледь встигає відбиватися). Клята відьмо! Каїнова ти дочка! І чого у наші краї припленталася? Що тут загубила? На наші статки зазіхнула, а в самої ще й дотепер хатка на курячих ніжках. Ступу на дрон поміняла і гайда сюди? Чи давно бита не була? Я тобі, стара клячо, покажу, де раки зимують! Не забувай, що тут тобі не раді… Шукай щастя деінде!”
Автор казкової оповіді мов з рогу достатку сипле влучними прислів’ями і приказками, якими насичена розмова, яка відбувається між героями п’єси. Так, півник, дзьобаючи ворогів, які трапляються на його шляху, каже чужинцям: “Чужим добром не збагатієш! Сіль тобі у вічі, а камінь у груди!” Дістало на горіхи усім: і Бабі Язі, і Білому Ведмедику, і Яструбу, і Сові…
Бійка продовжувалася довго. Годинами, днями, тижнями, роками… А може й десятиліттями. Сонце сходило і заходило, за ніччю приходив день, за літом осінь…Та Півник і його друзі не впадали у відчай. Вони докладали усі зусилля до того, щоб подолати темряву. Нарешті Добро перемогло Зло. На подвір’ї знову першим з’явився Півник і він, як в старі добрі часи, злетів на тин і радісно закукурікав. Хоча він не чарівник, але без нього ранок не приходить. Тільки після війни він вже був не таким, як раніше. Війна змінила його серце, але вона не вбила у нього віру в майбутнє. Він пройшов справжні випробування, став більш сміливим, стійким, рішучим, бадьорим, невтомним і незламним. Головні персонажі у творчості іршавського казкаря завжди сміливі, кмітливі і мужні, що допомагає їм досягти успіху, незважаючи на труднощі, які доводиться їм переборювати.
Із курника слідом за Квочкою дружно почали виходити курчата, вони радо віталися із ранковим сонечком, яке вже геть піднялося над селом. Загелготав Гусак, радо виляла хвостиком Собака.
Темі війни присвятив Василь Шкіря і казку-п’єсу “Вовк, Козенята і паляниця”. За основу він взяв кодове слово “паляниця”, яке почали активно застосовувати та обговорювати під час російського вторгнення в Україну в лютому 2022 року. Воно стало своєрідним “мовним паролем” для козенят і недопустило в їх оселю ненажерливого Вовка. Коли вже втретє в Сірого не вийшло, а Козенята ще більше почали кепкувати з нього, Вовк спересердя пішов до Осла, накинувся на нього і з люттю з’їв бідолашного.
Козенята про все це розповіли матері Козі, вона нагострила ріжки і подалася на пошуки Сіроманця. Біля річки його наздогнала і ріжками шубовснула його у воду. Від різкого удару живіт у нього розірвався і звідти випав переляканий Осел. Уже разом Віслюк і Вовчисько попливли долі водою. А Коза радо повернулася додому до своїх діток і вони довго жили добре і щасливо.
Післяслово “Казка нікуди не зникає, вона – у нас самих і у наших дітях і внуках” написав редактор видавництва “Карпати” Борис Кушнір. Він завважив, що якраз через театралізовану оповідь автору вдалося достукатися до глибин дитячих серденят, які, беручи безпосередню участь у втіленні ідей творів на перших у життя сценічних виходах і з’явах перед ровесниками, утверджують в них закономірну гордість за належність до народу, котрий успішно відстоює свою волю і свободу. “Віриться, – йдеться у передньому слові, – що і в інших героях лісових ток-шоу школярі легко вирізнять серед маси звірят відданих, справжніх героїв, патріотів серед схильних до постійного словоблуддя, зрад і крадіжок деяких інших (це кажучи делікатно) мешканців лісу. Дивовижний феномен, якого так не вистачає дорослій аудиторії!”
Серед перших читачів казкових оповідей Василя Шкірі – художниця із Ужгорода Ольга Ладижець. Вона – ілюстратор його книжок. Вона завжди охоче береться за прочитання текстів, які потім втілює у своїй творчій уяві. На її думку, казки формують бойовий дух українських воїнів і допомагають перемагати росіян. На початку війни майже ніхто не очікував, що Україна зможе чинити спротив агресії російській федерації. Військові оцінки української армії також були далекими від реальності. Тепер стало зрозуміло, що багато хто переоцінив спроможність росіян, які переважали за чисельністю, технікою, позиційними можливостями та недооцінили волю української армії, яка протистояла загарбникам.
Перемога за нами!
Анастасія МАКАЛІШ,
с.Білки