Триває війна. Культура життя протистоїть культурі смерті. Як висловився Папа Йоан Павло ІІ в енцикліці “Evangelium vitae” (“Євангеліє життя”).
Ще зі старозавітних часів окрема людина і ціле суспільство постають перед вибором, до якого закликає Бог: «Гляди, сьогодні я появив перед тобою життя й добро, смерть і лихо!» (Втор 30,15). З цього заклику починається Наука 12 апостолів «Дідахе», пам’ятка першого століття християнства, кажучи: «Є два шляхи: один – життя і один – смерті, велика ж різниця між обома шляхами» (глава 1). На ньому у 1995 році будує свою енцикліку і Римський Архиєрей. «Жива людина, – каже у ній Йоан Павло ІІ, – є першою і головною дорогою Церкви» (EV 2).
ХХ століття разом з винаходами, які полегшили життя людини, принесло також нові загрози йому. Людське життя і людська гідність від моменту зачаття до біологічної смерті нівелюються. І то способами до цього часу незнаними. Навіть уряди цивілізованих держав стають на бік культури смерті, запроваджуючи злочинні закони, що, наприклад, «допускають переривання вагітности» і роблять «подекуди успішні спроби леґалізувати евтаназію» (EV 27).
У їхніх руках є потужні наукові, правові, комунікаційні засоби, які первісно мали б служити збереженню, підтриманню, покращенню життя, однак згідно з лихим умислом стають на бік смерті. Їм у свій спосіб, можливо не настільки оснащено, однак не менш активно протистоїть культура життя, в основі якої є Христове Євангеліє. «Євангеліє життя, передане Христом, пробуджує живий і серйозний відгук у серці кожної людини, як віруючої, так і невіруючої, оскільки перевищує її нескінченні чекання, разом із тим дивовижно гармонуючи з ними» (EV 2). Адже цінності життя і гідності – підставові та не залежать від віросповідання. На них «ґрунтується співжиття людей та існування політичної спільноти» (EV 2).
Йоан Павло ІІ, пишучи енцикліку, поряд із загрозами людському життю свідомий існування рухів та ініціатив, «які ставлять собі за мету захищати життя, пробуджуючи суспільну чутливість», і «діють рішуче й послідовно, але без насильства», щоб «зробити загальнодоступним усвідомлення вартости життя» (EV 27). Більш, ніж двадцять років до написання енцикліки, вже активно діяли рухи проти абортів та евтаназії.
Перша організація проти легалізації абортів виникла 1971 р. у Франції. До її складу увійшли католики і представники правих політичних сил. Головним завданням організації була участь в дебатах навколо впровадження закону на підтримку абортів і скорочення фінансування таких ініціатив на політичному рівні. Очолив дебати генетик Жером Лежон. У 1973 р. цю ініціативу підхопили США, у яких ще з ХІХ століття ефективно діяла практика протидії абортам, в якій медики, політики та представниці феміністичних рухів обстоювали права ненароджених дітей.
Так протягом десятиліть в різних країнах світу поставали організації проти абортів та евтаназії, які включали не лише представників Церкви. Вони на основі найновіших досягнень в галузі біології, генетики, права аргументовано могли обстоювати кожне життя від моменту зачаття до смерті і поширювати ці обґрунтування в суспільстві.
У pro-life організаціях до сьогодні віруючі та невіруючі об’єднуються навколо захисту життя найбільш вразливих осіб. І якими потужними не були б засоби їхніх опонентів, в арсеналі цих організацій є найважливіша зброя – правда. Релігійна і наукова.
Василь Калита