Справжнім лихом нині в нашому мовленні (мова на ці парадокси, дякувати Богові, не реагує!) є засилля страшної сили кальок-запозичень із російської мови – наслідок кілька столітньої русифікації.
Так, типовим, очевидним прикладом є недолуге слово-покруч «давайте». Здається, що українці завше говорили й тепер лишень кажуть «давайте зробимо», «давайте сядемо». Правда, можна, безумовно, і висловитися «давайте нам вечеряти» чи «давайте працю», але це вже інше значення. Однак у жодному разі не можна вживати дієслово «давайте» в наказовому способі, як це бачимо на кожнім кроці: в побуті, в діловодстві, в суспільно-економічних і політичних векторах. Лише «давайте» і «давайте»…
Справді, нема в нашій мові словесних конструкцій із дієслівним імперативом «давайте», тим паче квазісинонімів. Натомість існує кілька способів суто українських відповідників. Вони наочно засвідчують непотрібність уживання дієслова «давайте».
Наприклад, замість «давайте підемо» ліпше мовити «ходімо», «давайте вже голосувати» – «голосуймо». Істинно древнім нашим словом є «нумо»: «а давай потанцюємо» – «нумо до танцю», «нумо танцювати».
Отже, якщо мовці направду хочуть говорити красивою українською мовою, то словникові її ресурси тільки цьому сприятимуть.
Зиновій Бичко,
член Національної спілки журналістів України,
м. Львів