Незабутній Максим Рильський ще свого часу палко закликав: «Чистіша од сльози вона (мова наша) хай буде!». Для кожного українця його материнська мова – це, ніби, дитя. Аби дитина була міцною, її треба ніжно плекати. Так, і слово рідне необхідно колихати на чистих хмаринах, умивати його личко росою, зігрівати його ранішнім сонцем, поїти його соками екзотичних плодів.
Слово людської мови – містичний дар від Бога. Його субстанція незбагненна, наслідки впливу на людину, особливо на її здоров’я, на оточуючий нас світ – фантастичні. Цим безневинним засобом, на перший погляд, можна вбити людське життя та витягнути його зі смертельної небезпеки. Тому воно є найдосконалішим і неперевершеним інструментом у руках психотерапевта, психокоректора, афірматора. Також, але в іншому, негативному, плані словом послуговуються знахарі, ворожбити, шамани, екстрасенси, маніпулятори. Усі не обходяться без слова.
У нашому житті найпотужнішими словами є Віра, Надія і Любов. З вірою у Творця, з надією на Його маєстат, з любов’ю до ближнього ми продовжуємо своє туземне життя, продовжуємо людський рід.
Секретні психіатричні лабораторії нині по всьому світу проводять безупинно наукові досліди над словом, людським мисленням, які між собою невіддільно пов’язані. Словом уже командують космічними пристосуваннями, вже винайдено штучну мову та інтелект. Про силу слова говорить експеримент над рослинкою у вазоні на підвіконні. Коли її поливати з добрим настроєм – вона неодмінно цвістиме, а коли говорити при ній лихослів’я й злі думки – обов’язково зов’яне. Недаремно, як ми знаємо, в Бога споконвічно було Слово. І воно було Богом. Це ще раз свідчить про таїнну, містичну, загадкову й надприродну властивість слова.
Мова живе й розвивається сама собою. Ніяке втручання людини, на щастя, не може їй нашкодити. Вона завсіди самоочищається, самоосвячується, робиться чистішою від сльози. Її ніколи не спотворять, а навпаки нашкодять лише нашому здоров’ю кульгаві, заструплені, смердючі й нікчемні покручі теперішнього спілкування: блін, його мать, карочє, тіпа, панятно, йолкі палкі, ваапшє, шо, счас, іменно, лібо, всьо равно, ухмилятся, удачі, прівєт, крутий, фартовий, круглосуточно, опять, взамін. Це поле мовної мертвечини – без кінця-краю. Складається враження, що цілий легіон бісів люто шматує поле людської мови. Однак якби цього ми б не хотіли умови – того б не було. За умови синівського догляду на наших нивах буяли б найзапашніші, найкрасивіші квіти всього світу. Все залежить від нас: або чисте плесо, або смітник навкруги нас…
Зиновій Бичко, член НСЖУ,
м. Львів