Вона зайшла із якоюсь на дивовижу світлою посмішкою, що сяяла, здавалось, із самої душі. Приклавши долоню до серця, по-жіночому привабливо відкинувши світлі завитки волосся та широко відкривши від помітної розгубленості очі, пішла до гурту жінок, що давно уже зачекались на неї –– ця мить розтягнулася аж на довгих 26 літ!
Так, саме стільки не була у місті своєї молодості Катерина Степанівна Нестерюк! І ось – перші обійми: гостя радо упізнала Тамару Дмитрівну Кузь, а відтак і Аркадія Олексійовича Вакуловича, прибравши нарешті незриму вуаль літ та якусь дивну пелену, що намагалася не впустити на поріг спогадів. Однак умить все почало відкриватися подібно до пуп’янка, зворушуючи жінку до сліз… А як інакше, коли ще зовсім молода путильчанка Катя поріднилася із містом гідробудівців свого часу на цілих 12 літ! Із неабияким ентузіазмом на всеохоплюючій хвилі працелюбства і молодечого натхнення творців Новодністровська, справна, весела, працьовита й ініціативна трудівниця з бригади Володимира Грищука стала помітною і досить шанованою. Тож старше покоління городян, упевнена, легко пригадало, що мова йде саме про ту 26-річну Катю Нестерюк, маляра-штукатура Управління промислового і цивільного будівництва, котра, єдина по Сокирянському виборчому округу № 629, з 1985 по 1990 рік була обрана депутатом Верховної Ради України!
Ой як завирували спогади Катерини Степанівни – візит до міського історичного музею обернувся справжнім сюрпризом, котрий влаштували донька Наталя та господиня Галина Олександрівна Разгонюк, а підтримали найближчі приятельки і колеги по будівництву над Дністром. У невеличкій мандрівці залами і власне історією та здобутками творців молодого міста директор музею направду вразила знамениту гостю, яка, до речі, раз по раз зауважувала, що ніяка вона не знаменитість, а звичайна людина, що сумлінно виконувала свої обов’язки, намагаючись виправдати довіру виборців. Та найбільшою радістю було живе спілкування, під час якого Катерина Степанівна поступово упізнавала Віру Петрівну Бабич, першого депутата від Новодністровська до Чернівецької обласної ради Галину Євгенівну Кадик, Марію Георгіївну Погурську, Галину Миколаївну Савчук, Любов Олексіївну Моторину, Зінаїду Іванівну Хітрікову, трепетно складаючи уривки своєї новодністровської історії у незриме тло життєвої палітри, яке, попри усілякі витівки долі, таки ожило й усміхнулось. Із неабиякою теплотою згадувала гостя свого бригадира, а згодом і хрещеного батька її доньки, Володимира Грищука; начальника дільниці оздоблювальних робіт Лайзера Ютковича Полюса, котрий і запропонував кандидатуру молодої безпартійної робітниці до виборів на державному рівні; директора першої у місті школи Анатолія Васильовича Шамбру, дуже шкодуючи, що не довелось побачитись.
…Численні відвідувачі Новодністровського музею, кому навіть особисто незнайома постать К. С. Нестерюк, все одно одразу пригадають, як Г. О. Разгонюк, знайомлячи з етапами будівництва нашого міста й гідровузла, щоразу звертає увагу на стенд, присвячений очільникам Новодністровська та його місцевому самоврядуванню. Саме там є експонат – вирізка із місцевої газети «За высокие темпы» за січень 1987 року з інтерв’ю депутата Катерини Нестерюк «С верой в завтрашний день», у якому вона розповідала читачам про свої враження від приїзду до нового населеного пункту, про перший об’єкт – будівлю Управління будівництва, на якому під пильним оком ще незнайомих колег по бригаді розпочала свою роботу штукатуром; про розбудову Новодністровська і, врешті, – насичені депутатські будні.
Як виявилось, цей факт і схвилював до сліз нашу гостю тоді, коли, відслідковуючи новодністровські новини в мережі Інтернет, Катерина Степанівна дізналась, що про неї розповідають все новим і новим поколінням нащадків першопрохідців. А пам’ятати дійсно маємо за що. Як свідчить історія, документи й людська пам’ять, за сприяння депутата Верховної Ради України Катерини Нестерюк у 1988 році було відкрито автобусне сполучення Новодністровськ–Київ. Тоді ж середня школа № 1 першою в регіоні отримала комплект комп’ютерної техніки та вантажний автомобіль ГАЗ-53. Крім того, за ініціативи депутата на прийомі у тодішнього Міністра енергетики електрифікації В. Ф. Склярова була досягнута домовленість про прискорення будівництва Палацу культури в Новодністровську. Мала Катерина Нестерюк і депутатський наказ виборців про зведення житла для будівельників Дністровського комплексного гідровузла, котельні у місті енергетиків та Сокирянської райлікарні; до речі, про останнє вона особисто вела мову на прийомі у Міністра охорони здоров’я. Яскравим спогадом депутатської діяльності залишаються поїздки до Валентини Терешкової з метою сприяння виділення коштів для продовження будівництва Дністровської ГЕС–2, а також до депутата СРСР Г. О. Тимінського, коли постала загроза консервації Дністровської ГАЕС. А найбільше все ж – перший виступ на трибуні у залі засідань Верховної Ради України, коли у відповідь на запитання голови, чи є ще усні депутатські запити, молода жінка сміливо вийшла, незважаючи на те, що руки вмить стали геть ватяними, зі зверненням до тодішнього Міністра енергетики й електрифікації В. Ф. Склярова стосовно виділення украй потрібних коштів на будівництво на Дністрі. І досі пам’ятає ті оплески, а особливо пишається тим, що необхідні гроші тоді таки направили! Варто наголосити, що депутат Нестерюк, активно працюючи у столиці під час сесійних засідань, сумлінно продовжувала працювати на своєму робочому місці. Так історично склалося, що саме ця депутатська каденція була останньою за часів республіки Україна у складі Союзу. Тож, крім спогадів, добрих справ для громади свого міста та фото, жодних матеріальних благ депутат не отримала, навіть, коли оформляла пенсію, депутатський досвід вищого рівня, але держави, яка вже не існує, ніяких додаткових плюсів до визначеної суми не дав.
А яскравим свідченням щирої вдячності Катерини Степанівни усім новодністровцям став її лист, видрукуваний на згадку на історичному бланкові:
«Депутат Верховної Ради Української РСР
Одинадцяте скликання
Якось і Інтернеті натрапила на відео про історію міста Новодністровська, до заснування якого теж була причетна, в якому набувала професійної майстерності, вийшла заміж, народила доньку, але найголовніше – тут відчула себе потрібною людям, відчула їхню довіру і шану. Тож була обрана у 26-річному віці до Верховної Ради України по Сокирянському виборчому округу № 629 (1985–1990 рр.).
І яке було моє здивування, коли у відео новодністровці через чверть століття згадують мої скромні депутатські здобутки, з якими знайомлять відвідувачів музею історії міста. Не приховую – несподівана сльоза взаємної вдячності зволожила мої очі.
Рада, що не розчарувала своїх виборців, які щедрі нині на добре слово, що не марно жила і працювала на благо міста і району. Вважаю, що саме безкорисливе служіння людям – запорука довгої людської пам’яті.
Зичу процвітання музею м. Новодністровськ, а всім жителям Сокирянщини – любити свій край, здобутками примножувати його історію, красу і славу, і при цьому почуватися щасливими, потрібними, життєрадісними і дружніми; миру в державі, сім’ях та душах.
Із повагою та щирою вдячністю, екс-депутат Верховної Ради УРСР (нині пенсіонерка) Катерина Степанівна Токарчук (Нестерюк), мешканка с. Романків, Обухівського р-ну Київської обл.»
Цей лист гостя передала директору музею, як і деякі історичні фото періоду її праці у Верховній Раді та спеціалізовані бланки для депутатських запитів, а також копію інтерв’ю з нею «Державні турботи депутата Катерини Нестерюк», написаного Галиною Зиновіївною Малаховою у районній газеті «Дністрові зорі» від 24 жовтня 1989 р.
Ще довго дякували за пам’ять донька Наталя, зять Тарас та онук Ярослав; гостя переходила від однієї приятельки до іншої, приймала віршовані вітання від авторки – Марії Погурської, пісню у виконанні Зінаїди Хітрікової та подарунки на згадку про перебування у Новодністровському музеї. А свідченням цієї щирої зустрічі на відстані 26 літ стали спільні фотокадри і теплі обійми та домовленість про нові стрічання у місті їхньої молодості.
І вже серед музейної тиші, закривши свій журналістський записник, я подумки щиро подякувала долі за те, що є поряд невтомна й безкорислива, щира і гостинна, мудра і багатогранна Галина Олександрівна Разгонюк, яка не просто отримує зарплату, а упродовж майже 10 літ відшукує і збирає історичні скарби минулого й сьогодення Новодністровська і, що особливо, його відданих і роботящих, талановитих і справжніх людей, аби майбутнє мало міцне підґрунтя для людської вдячності й пам’яті.
Із Новодністровського музею – Інна Гончар
