Чарівним дотиком краси і святом зачарованої душі стала зустріч 6 березня із Заслуженим художником України, членом Академії творчості інвалідів України, головою Київської обласної організації творчості інвалідів, ліквідатора ІІ категорії аварії на ЧАЕС, володаря орденів «За заслуги» ІІІ ст. та «Бронзовий козацький хрест» і золотої медалі М. Островського, почесного жителя Києво-Святошинського р-ну Юрієм Івановичем Пацаном.
Переступаючи поріг концертної зали музичної школи, новодністровці із перших миттєвостей насолоджувались магією його творчої палітри, представленою у більш як 20-ти картинах, із яких сором’язливо усміхалась весняна таїна, напрочуд дивовижно примружувала золотовтіху осіння замрія, неймовірно зігрівала відчуттям казкових обіймів зима, пишалися своїми принадами пишногруді квіти і вражала до незбагненності краса водного плеса, що розкошувало, віддзеркалюючи зорі, сонце і подих рідної української землі. Завдяки ініціативі й зусиллям голови Новодністровської Спілки інвалідів, художниці Ганни Рутковецької, директора міського музею, невтомного шукача ось таких духовних скарбів, ведучої заходу Галини Разгонюк, співведучої зустрічі, талановитої мисткині й педагога Олени Трофанюк утворилося направду родинне коло барв, насолоди, щирості, пісні й, безумовно, відданості прабатьківському краю!
Слово за словом ведучі бережно вимережували полотно життєвого багатства 52-річного статечного чоловіка, котрий навіть не привернув спочатку уваги, скромно в’їхавши заздалегідь до зали… на інвалідному візку. Милуючись чарівними краєвидами українського дива, глядачі спочатку не йняли віри, що усі ці скарби народились колись з-під пензля людини, котра у розквіті фізичних та духовних сил у фатальному 1999 році, вже маючи сім’ю, двох донечок, статки й професію, ледь не позбулася всього… – потрапивши в автокатастрофу. Юрій Іванович отримав спино-мозкову травму і став інвалідом І групи. Мимоволі у вражаючій розповіді із присмаком гіркого болю повз нас пролітали незримі кадри, однак водночас ми вдивлялись й відкритий погляд його небесно-чистих очей і навдивовижу швидко проймалися принадною красою його внутрішнього світла, добра і, що головне, отримували заряд позитиву та приклад життєлюбства і віри в життя. Непросто, ой як непросто доводилось згадувати нашому гостю та його вірній подрузі, дружині Тетяні про ту мить, коли Янгол-хранитель, здавалось, зламав свої крила… Та, на щастя, перші відчаї та болі вдихнули у безпорадне, на перший погляд, єство віру, силу і міць… – і якоїсь щасливої миті Бог дарував талант передавати свої відчуття, найтонші порухи вразливої і багатющої на добро душі неймовірно правдивою палітрою кольорів! Після численних спроб знайти й пізнати себе у творчості глибока віра почала віддзеркалюватись в іконах, а відтак Юрій Пацан самотужки опанував науку малюнка олією на полотні. Протягом однієї зустрічі навіть важко збагнути, як вдавалось навчитись, перебороти, зуміти, відчути, пройти, повірити, втілити і, врешті, усвідомити й побачити, що фарби й пензлі поступово стали слухняними струнами Богом поцілованої долі! І цьому стали свідками усі новодністровці, хто тієї днини зумів одірватись від рутинної буденщини, аби поринути у світ палітри його душі – саме так назвав своє слайд-шоу з картинами художника автор Валерій Григорович Разгонюк, зумівши поєднати рукотворну красу майстра із шедеврально-безсмертною музикою. Кілька хвилин перегляду – і спраглі душі напились досхочу краси й довершеності, приймаючи ті барви, як дивовижні ліки від нудьги та ліні, аби надалі не нарікати на власні біди і не ремствувати та не гнівити Бога. Бо ж диво – воно поряд, диво, яке творила приречена колись на нерухомість людина, натомість за перших 2,5 роки Юрій Пацан створив більше 500 картин! Нині його чарівними дітищами є понад 2000 полотен, що прикрашають зокрема приватні колекції поціновувачів мистецтва в Росії, Греції, США, Канаді, Китаї, Німеччині, кабінети духовних та політичних діячів України! І все тому, що за його ж переконанням «Кожен дотик майстра до Великого Всесвіту відгукується дзвінким відлунням на полотні. Те полотно – неначе дивна кардіограма душі…».
Юрій Іванович – активний учасник всеукраїнських та міжнародних виставок і фестивалів, тож недарма саме під час одно із таких мистецьких форумів з ним познайомилась і наша художниця Ганна Рутковецька, яка пригадала кумедну історію, крізь яку посміхнулась одвічна істина: під час презентації у Верховній Раді десь поряд вийшла Наталя Королевська – юрба рушила до неї, і тільки Ганна Петрівна заворожено зосталась біля чарівної симфонії краси Юрієвих картин!
По-своєму висловив силу вражень від зустрічі і заступник Новодністровського міського голови Анатолій Білоткач: вручивши подяку від імені влади та громади міста й подякувавши за яскравий приклад волі до життя і магію мистецького смаку й таланту, він запевнив, що нізащо не одійшов би од цих картин, навіть, якби поряд з’явилась колишня прем’єрка.
…Одна за одною швидкоплинно линули хвилини цієї дивовижної зустрічі, яка оселила у наших душах якийсь особливий світлячок добра, любові й прагнення жити, а не мешкати, як стверджує завжди, і поряд із цим – ще й уміти дарувати часточку себе світу і людям. І так вірилось, що мине небагато часу і Бог почує молитви цього мужнього чоловіка й таки воздасть йому зі віру й відданість – здійсняться найзаповітніші мрії і… затанцює Юрій Іванович поблизу Ейфелевої вежі й обов’язково під час наступного візиту до Новодністровська влаштує дискотеку. Коли у всьому й завжди поряд – така чарівна й любляча дружина, як пані Тетяна, та вірні друзі й однодумці, мрії неодмінно зігріють реаліями!
Неабиякого колориту додали й виступи друзів художника – Народного вокального ансамблю «Дивоцвіт» та солістів Надії Гопчак і Юрія Слажнєва. У відповідь і напередодні Міжнародного жіночого дня пісенне вітання полинуло від чоловічої групи Новодністровського народного аматорського хору «Калина».
Барвами творчого єднання тривав візит гостей із Київщини і наступного дня: знайомство з нашим містом продовжилось у міському музеї, де їх гостинно прийняла директор Галина Разгонюк. Крок за кроком усі вражалися багатству зібраних матеріалів, а головне – титанічній праці, завдяки якій збереглася не просто історія населеного пункту, а доля міста крізь долі людей. На згадку про знайомство та родинне стрічання художник подарував музею свою картину, а у книзі відгуків залишились щемні слова незабутніх вражень. Гості з величезним задоволенням дякували Галині Олександрівні та Ганні Петрівні й усім, хто причетний до організації цього стрічання за можливість відчути тепло небайдужих сердець новодністровців.
А справжнім захоплюючим злетом почуттів стала екскурсія на Дністровські ГЕС та ГАЕС, які провели відповідно головний інженер Володимир Москалюк та помічник директора Микола Ковальчук. Відтепер приємною згадкою про гостини на древній Бессарабській землі і в місті гідробудівців будуть фотокартини від знаного майстра й енергетика Володимира Жука та календарі від філії «Дирекція з будівництва Дністровської ГАЕС». А несподіваним сюрпризом для дивоцвітових жінок і дружини художника стали букетики усміхнених пролісків, подаровані розчуленим Валерієм Разгонюком. Зворушені чабанівці на прощання відверто зізнавались у тому, що, незважаючи на багаторічні численні візити та поїздки, подібного тепла сердечних обіймів, як подарували новодністровці, вони не відчували!
Міський історичний музей, Спілка інвалідів та усі глядачі, які мали щастя збагатитися красою й, безперечно, новими барвами умити свою душу, щиро дякують усім щедрим і небайдужим спонсорам, хто допоміг організувати гідний прийом Юрію Пацану та його друзям із селища Чабани Києво-Святошинського району.
І вже коли наші гості повертались в обійми рідної землі, із першими цілунками нового дня на чистому аркуші таки з’явились мої враження, що народжувались іще під час зустрічі.
Юрію Пацану – на згадку про березневі миті у Новодністровську
На тлі березневому світиться вечір,
душі згубилися десь в самоті,
сіра буденність спадає на плечі,
вогник ледь тліє, що так блискотів…
Раптом у дотиках ніжного вітру
поряд така забриніла струна –
ген, відкриваючи диво-палітру,
подихом свіжим явилась весна!
І обійняла в п’янкому звучанні
плетивом музики всіх кольорів,
перетворивши цим щирим єднанням
день чорно-білий в гармонію слів.
В ніжно-притишену лагідність миті,
в щедрі принадності плеса ріки,
в дихання чисте у сонячнім житі
і в дивину, що дарують зірки.
І у зворушливість квітоцілунку,
у мерехтіння, де сяде рядок.
Кольором серця защедрило лунко
все…,
що ховав інвалідний візок.
Зі щирим захопленням від побаченого та почутого – Інна ГОНЧАР,
член НСЖУ
Фото Вадима Ревуцького
