Знявши у банкоматі заробітну плату, Степан поплентався до бару. Там зустрівся із горе-дружками і за чаркою, другою, третьою… добре розговорилися. Будучи вже на добрячому підпитку, Степан не спішив додому, а дружині, яка час від часу телефонувала, спочатку казав, що вже йде, а там, щоб не набридала, поставив мобільний телефон у беззвучний режим і на її дзвінки зовсім перестав відповідати.
До бару зайшли жіночки і уже надто веселі чоловіки, лестливо промовляючи, запросили їх присісти за столик. Не турбувало Степана, що на частування пішла майже уся заробітна плата, адже подальші події були багатообіцяючими.
… Прокинувся Степан у обіймах незнайомки о четвертій ранку. Як не напрягав пам’ять, не міг пригадати ні її імені, а ні чим завершилися вчорашні гульки. З усього було зрозуміло, що відірвався «на повну». Навіть совість прокинулася, вірніше страх опанував його, згадав про дружину, про дітей і почав навпомацки, у чужій хаті, збиратися додому.
Краля не прокинулася, щоб провести свого вчорашнього донжуана. А той, чимдуж побрів спозаранку додому. Тихцем відкрив двері і почав пробиратися до спальні. Та, як виявилося, дружина не спала, і, щоб, де ненароком, суджений не перечепився, ввімкнула світло. Степан постав перед нею у жіночій рожевій кофтині у всій красі.
У жінки спочатку відняло мову, а там, що вже він вислухав, то вислухав, летіло у його сторону усе, що попадалося їй під руки.
Не виправдовувався. Не відбріхувався. Впав на коліна і почав просити вибачення. Простила свого благовірного. Живуть разом ще й досі.
Леся ГРІНЧУК