Ошатні новобудови з’являються, як гриби після дощу. І подвір’я облаштовані і дитячі майданчики на них з усім начинням для майбутніх спадкоємців, вольєри для домашніх улюбленців такі, що безхатченкам залишається тільки заздрити. На одній із вулиць, де розкошують, Лєра винаймала кімнату у старої самотньої жінки.
Познайомила їх начальниця підприємства, на яке дівчина потрапила не за куплений диплом, а через свої знання і обізнаність. Бо не даремно вчилася в університеті і отримала практику за кордоном, а згодом і співбесіду у одній із найбільш процвітаючих підприємств України. Дівчина пройшла її успішно і отримала того дня не тільки схвальні відгуки від своїх майбутніх колег, а й зухвалі погляди конкурентів. Але їй було байдуже щодо них, адже вона усього домоглася своєю наполегливістю. Спочатку була золота медаль у школі, згодом червоний диплом в університеті. А списані дрібним почерком клітинка в клітинку конспекти припадають пилом ще й досі у сільській старенькій батьківській хаті.
Старенька, але доглянута жіночка не стала брати плату за проживання у Лєри, натомість дівчина прибирала величезний будинок, прала, готувала, підстригала кущі троянд, вигулювала улюбленого пса хазяйки. Вона насправді була доброю бабусею. Самотність протягом усього її життя не зіпсувала її душу, а, навпаки, вона стала ще м’якшою і інколи Лєрі хотілося обійняти її, притулитися до її грудей, як до рідної людини. Ні, це зовсім не сум за рідною мамою, це скоріше за все жаль оволодіває Лєрою. Він виникав, коли дівчина заставала стареньку біля вікна вітальної. Та сиділа і дивилася, не кліпаючи, у одному напрямку. Усе життя давала лад на роботі, була найкращим керівником за всю історію існування підприємства. Воно й процвітає зараз завдяки їй. От тільки особисте життя не склалося.
Лєра живе у старенької уже п’ятий рік. Стали дуже близькими і вечорами довго теревенять, сидячи перед мармуровим каміном. Говорять про все на світі. Багато чого об’єднує цих жінок. Лєра розповідає про успіхи підприємства, а старенька слухає із задоволенням. Ще б пак! Це її дітище, у яке вона вклала усі роки свого життя і не трохи не шкодує. Хіба що за тим, коли замість того, щоб лягти до лікарні на збереження, полетіла до Німеччини, щоб укласти чергову угоду…
…Потріскує у мармуровому камінні поління. Червоні язики огортають його, заворожують погляд Лєри, а біля ніг відданий і єдиний друг – її пес. Час від часу Лєра гладить його своєю старечою рукою і розмірковує над тим, що успіх – це її єдиний непростимий гріх. А із портрету на стіні спостерігає за ними пронизливий погляд покійної хазяйки дому.
Леся Грінчук