Пригодницький жанр в сучасній українській літературі стрімко розвивається. Все нові й нові імена з’являються на літературному обрії. Не завжди літкритика й журналісти можуть оперативно розпізнати хороший текст і написати про нього в ЗМІ. Так сталось із повістю “Даша і таємниця Шоколадного будиночка” авторства Андрія Плесконоса, надрукованою у видавництві “Vivat” (серія “У вирі пригод”). Книга-квест по київським локаціям захоплює з першої великої літери і не відпускає до фінальної крапки.
Квест – це інтерактивна гра, яка вродилась із комп’ютерних ігор. В основному квести створюються на основі вигаданих світів, котрі змушують гравця швидко метикувати над своїми кроками в симулятивній реальності. В основному всі квести будуються на чужоземному ґрунті. Велика перевага книги Андрія Плесконоса в тому, що цей квест дотичний до біографії геніального поета й художника Тараса Шевченка, а, отже, будується на національній основі. А також біографії його друга Василя Штернберга.
У Шевченковому житті, творчості, батько українського жанрово-пейзажного живопису (саме так іменують В.Штернберга) посідає визначне місце. Хоч прожив він дрібну дрібку літ, всього лише 27 років, та залишив свій відбиток, як у мистецтві, так і Кобзаревій біографії. Василь Штернберг зробив декілька портретів Т.Шевченка, оформлював перший “Кобзар”. На знак удячності вкраїнський геній присвятив Штернбергу поему “Іван Підкова”, подарував свою видатну книжку, на якій написав вірша «На незабудь Штернбергові». У житті двох головних персонажів – Ромчика і його сестрички Даші – ця поезія й картина “Переправа через Дніпро під Києвом” стала одною з відправних точок в мандрах і пошуку чогось дуже cакрального. Саме сакральне стане предметом здогадів і домислів, того, що вони й темні сили в повісті прагнуть. А ще змусить і самого читача співпереживати героям, їх внутрішньому світу й за кінцеву мету їх пошуків.
На обкладинці маленького читача (книга призначена для дітей молодшого шкільного віку) дивуватимуть гігантські дітлахи. Це ілюстрації Ксенії Олефіренко, дизайнер обкладинки Аліна Бєлякова. Велетенські тулуби розпластуються на сторінках книги. Малюнки максимально прості й водночас об’ємні. В оптику художника потрапили чи не всі герої повісті для школяриків. Це й злі широкоморді бандити з гострими носами та ланцюгами на шиях; червонощокі з хрестами й жовтолиці смиренні священники з книгою в руках; лисі в окулярах дідусі й прості в косинках бабусі. Гортаючи книгу, ловиш себе на думці, що це малюнки такі близькі по духу діткам, ніби не художниця, а вони самі, прочитавши книгу, розмалювали усіх її персонажів. І вийшло в них окреслити лише обрисами основних персонажів книги: ще невправною, невпевненою, не такою майстерною, дитячою рукою. Ці образи такі близькі дитячому сприйняттю світу, що дитині душею хочеться до них прилинути.
Це питомо київська книга. Не киянин її б не написав. Провести своїх героїв столичними музеями й церквами, будиночками й вуличками може тільки залюблений у місто киянин. Коли автор пише про метро, то на сторінках зримо постає його буденність та метушливість, вічна заклопотаність і втома пасажирів. Посеред гамору головна героїня чує пророчий, ледь уловимий шепіт. Яке він має значення? Про це читачі дізнаються лише згодом.
Музей імені Тараса Шевченка зображено одним абзацом, одним авторським штрихом. У самому ж музеї письменник винаходить малознані предмети Шевченкової спадщини, які робить зрозумілими для дітей, що найважливіше: зрозумілими саме мовою дітей. З усіх обставин вимальовуються характеристики персонажів: закомплексованого, невпевненого в собі, але у своїх знаннях квестів Ромчика. В деталях, в сценах, наприклад, їзди в 24 автобусі, автор викристалізовує характер власного персонажа. На противагу несміливому й нерішучому Ромчику, характер якого змінюється ближче до фіналу повісті, як певний антипод виступає головна героїня Даша. Саме вона допомагає розплутати клубок складних завдань, які ведуть до розгадки квесту.
Мале дівчисько, то копіює поведінку власної мами: намагається усім командувати й розпоряджатись ситуацією (-ами), то хитрує й хоче зробити всі справи руками свого братика. Її поведінка змінюється в залежності і по-дівчачому від настрою. Та вкінці герої досягають важливої соціальної мети: справедливості стосовно братів і сестер наших менших.
Автор у краєзнавчому аспекті намагається бути достатньо різноманітним. Наприклад, вулиця Шовковична вимальовується досить реалістичною з фруктовим відтінками: “Даша ніколи не бувала в цій частині міста. Вона очікувала побачити щось на зразок фруктового саду. Або навіть шовоквичного! Це ж ще й одна з її улюблених ягід. Але натомість діти потрапили до кам’яного кварталу великих і поважних будівель. Споруди так щільно обступили вузьку вулицю, що для дерев залишалися лише мізерні клаптики на самому краю тротуарів. Шовковичний сад тут би точно не помістився – добре, що хоч якісь дерева збереглися” (с. 28). Дуже точно й влучно описує лаврські печери, стародавні церкви, яблучно-спаські перипетії церковно-приходського життя. Автор обрав курс на точність описів, їх деталізованість та бажання після прочитання книги відвідати ці святі місця.
Родзинкою повісті є містичний елемент. Головним героям допомагає Небесна Сила. Чи не вперше у сучасній українській літературі з’являється образ святого – Миколи Святоші. Свій родовід веде ще від Ярослава Мудрого, від династії Рюриковичів. За життя будував церкви, мирив братів, був першим князем-ченцем, історична місцевість Святошин пішла від імені Миколи Святоші. Після смерті святого канонізували, святі мощі зберігаються у Ближніх (Антонієвих) печерах Києво-Печерської Лаври. Саме князь-чернець містичним і незбагненним чином допомагав Ромчику й Даші у квестових пригодах. Саме святий привів дітвору до найсокровеннішого, що можна буде почитати сторінках книги.
Глибинні ідеї книги – це боротьба добра зі злом, пошук істини й досягнення соціальної справедливості, пригоди, які приводять дітей до пізнання самих себе у цьому складному й непередбачуваному світі. На одному полюсі діти, на іншому полюсі дорослі. Даша і Ромчик на боці добра, а нечесний бізнесмен Білдер на боці зла. Білдер хотів використати безневинних дітей у власних корисливих цілях, і в результаті опиняється у наручниках. Добро торжествує над злом – не завжди так буває в житті, а в книзі Андрія Плесконоса ця істина виражена у всій красі й повноті.
Біографічна довідка про автора. Андрій Плесконос народився у Латвії, у 3 місяці від народження переїхав до Києва. Брав участь у археологічній експедиції в Ольвії. Охороняв довкілля з Грінпіс. Розвивав фотографію з Кодак. Запускав цифровий проект у Грузії.
Написав книгу про історію української кухні. Розробив авторські екскурсії з історії української кухні та України, які можна знайти на Trip Adviser.
За спеціальністю – хімік-кібернетик. Також має ступінь МВА.
Серед членів сім’ї також є собака, кіт та кішка.
Читав книгу й аналізував Ярослав Карпець