Олена Павленко, також відома під псевдонімом Хелен Соул – авторка сучасних романів, родом з Кропивницького.
Дебютувала в 2018-ому році на сайті Букнет електронною книгою “Кав’ярня”. У 2021-ому році виграла в літературному конкурсі від видавництва “Кондор” (номінація “Любовний роман”). У тому ж році однойменне видавництво випустило в світ любовно-психологічний роман “Викрадач мого повітря”.
В 2022 пані Олена стала експертом на Міжнародному літературному конкурсі «Коронація слова» в жанрі “Романи“.
Сьогодні нам випала нагода поспілкуватись з авторкою і детальніше дізнатись про її роман «Викрадач мого повітря»:
- Розкажіть, будь ласка, що стало поштовхом для народження ідеї роману «Викрадач мого повітря».
Мушу зізнатися, що ідею роману виношувала давно. А от поштовхом стало оголошення конкурсу від порталу Букнет спільно з видавництвом КСД. Темою було “Кохання у великому місті”. Я наважилася взяти участь і почала працювати над книгою. У конкурсі я не перемогла, та відправила рукопис у видавництво й сталося диво – мій твір переміг у номінації “любовний роман“.
- Чому обрали описувати саме такий тип відносин як між Вікою і Кирилом, які дехто б ідентифікував як аб’юзивні?
Я б не назвала ці стосунки аб’юзивними. Та залишу висновки на розсуд читачів.
Втім такий тип стосунків зустрічається частіше, ніж здорові. Відносини між Вікою і Кирилом мають глибокий психологічний аспект, який заховано в самому сюжеті. Кирило бунтівник, який отримав глибоку психологічну рану через свій вчинок та ставлення батьків. Адже батько хотів бачити його іншим, серйозним і відповідальним, а це виявилося напрочуд важким завданням. Виношуючи в собі почуття провини за смерть іншої людини, тиск з боку батька та суспільства, хворобу матері – всі ці чинники змушували Кирила розбиратися у собі, руйнувати своє життя, завдаючи собі ж болю й отримуючи від цього якесь нездорове задоволення. Це психологічно ранена людина.
Віка така собі пай-дівчинка, яка завжди й у всьому слухала матусю, вона жила за принципами оточення. Ображена й принижена у юності, вона почувається невпевненою у собі, своїх силах та планах. Дівчина всіляко намагається вирватися з кокона материної опіки, довести що може щось сама, без допомоги та настанов. І тут з’являється її кривдник. Переживала змішанні відчуття ненависті й цікавості до колишнього обожнювача. Там, де мало б бути спокійне обговорення проблем, з’являється гордість, що переважає над розумінням та усвідомленням своїх почуттів. Їм доводиться боротися з власними демонами, десь змиритися, десь вибачити, а часом і забути. Я б назвала їх стосунки складними, проте прогресивними, адже одна сторона змушує іншу змінюватися, приймати себе і формуватися як особистість.
- Що б Ви могли порадити жінкам, які могли б опинитись на місці головної героїні Вашого роману?
Дякую за це запитання. Якщо хтось з реальних людей опиниться в схожій ситуації, то першим кроком мало б бути розуміння чого ти хочеш від життя, стосунків та партнера. Далі йде відверта розмова, а можливо й спільна робота з психологом. Варто все ж вчитися чути й слухати свого партнера, розвивати в собі емпатійні здібності. Через мовчанку, впертість та гордість щастя не досягнеш у жодних стосунках. Надмірна емоційність та скритність призведе до руйнування відносин.
- Що сталося з Мурсиком після подій останнього розділу?
Мурсик мій улюблений персонаж. Знаєте, я гадаю що у житті людини має бути хтось, хто як той кіт приймає тебе. Зустрічає з радістю, треться об ноги не зважаючи на те чи успішна людина, чи досягла сьогодні конкретних цілей. Ділиться своїм теплом, бо людині в першу чергу потрібна людина. Ми соціальні істоти, нам необхідне спілкування та відгук на наші емоції. Мурсик допомагає охарактеризувати Віку як людину, що потребувала цього тепла та розуміння попри все. Тварини в книгах добре розкривають своїх власників з точки зору психології та соціуму.
Я гадаю, що Мурсик повернувся до господині після їхнього приїзду в Київ.
- На початку роману важко впізнати Київ, можна сказати, що топуси твору схожі на нью-йоркські, ніж на київські. Чи надихались Ви американськими реаліями при створенні роману?
Травми твору схожі мені на людські, зовсім не задекоровані в певні міста чи країни. Я свій роман розцінюю більше як психологічний, ніж любовний. Адже люди, де б вони не були, мають психологічні проблеми, які тягнуться ще з дитинства. Наші комплекси, неправильне виховання, стереотипи болісно впливають на формування особистості в майбутньому. В Україні акцент на психологію менший, ніж закордоном. Втім тенденція змінюється і згодом психологічні романи займатимуть високі рейтинги, я так вважаю.
Що стосується певної локації, то хоч події й розвивалися у Києві, прикріплення до конкретних місць не було. Адже подібна історія може статися будь-де, чи то в Україні, чи то в Америці.
- Чи відгукується у цьому творі таке поняття як «американська мрія» за якою кожному відкрита можливість досягти успіху завдяки таким своїм рисам як працелюбність, наполегливість, рішучість?
Так, власне наполегливою працею Віка здобула можливість працювати дизайнером. Ми росли на цій доктрині. Казки, американські фільми, які крутили по телевізору, формували у нас незламність, стійкість та рішучість. Кожен свідомий українець знає, що своєю наполегливою працею може здобути всього, чого лише забажає. Сучасний світ кишить історіями успіху завдяки таким, на перший погляд, простим якостям, але це важка праця. Книга “Викрадач мого повітря” приклад “американської мрії” для українців. З книговиданням у нас значно гірше, ніж в Америці, але ми впевнено крокуємо вперед, наповнюємо полиці крутими різножанровими книгами власного виробництва. Продукуємо не “американську мрію”, а власне свою українську. Тому доктрина дієва не лише в книзі, а й у житті.
- Які вони, ті відчуття, коли власна книга виходить друком? Ось вона ще на етапі лише ідеї, а через рік клопітка праця набуває друкованого вигляду.
Фантастичні відчуття, особливо коли це вперше. Мені не вірилося, що історія, яку я писала кілька місяців, потім клопітливо редагувала, колись вийде друком. Шлях до здійснення був довгим і непростим. Моя “американська мрія” здійснилася.
- У своєму Instagram-акаунті Ви нещодавно поділились новиною, що Ваша книга «Сильна», над якою зараз працюєте, матиме продовження. Ви з самого початку вирішили створити дилогію чи це якісь певні фактори вплинули на Ваше рішення?
“Сильну” я планувала написати ще рік тому. Останні події в Україні змусили зібратися й сісти за такий непростий роман. Адже події пов’язані з нинішньою війною в країні. В цій книзі розповідається про життя звичайної вчительки літератури в цей непростий час. На процес впливають багато особистих факторів та факторів на рівні країни. Наближається фінал книги, а разом з ним і розуміння, що історія ще не закінчена. Тому я вирішила, що книга матиме другу частину, в якій розповідатиметься про подальше життя героїв після нашої перемоги. А вона буде, я в це щиро вірю.
- Яких авторів порадили б до обов’язкового прочитання?
Я не маю переліку тих, чиї твори варто стовідсотково прочитати. Всі підбірки базуються на смакові конкретного читача. Тож, я можу порадити пробувати різножанрові книги. Читати книги сучасних українських авторів та української класики. Підтримувати наш літературний простір, а також цікавитися іншими європейськими та американськими бестселерами.
Для письменників раджу читати різні книги з письма та сторітелінгу. Це справді прокачує й сприяє вдосконаленню письменницьких навичок. Перевірено на собі. Та не забувайте, прислухатися до своїх відчуттів під час письма. Всі ми різні й по-різному творимо.
- Якби була можливість стати персонажем книги чи фільму, ким би Ви стали? Чому?
Я уявляю себе героїнею якоїсь романтичної історії. Де була б авторкою або ж психологом. Тому, що мені найбільше подобається писати історії, розкриваючи при цьому внутрішній світ персонажів. Я завжди намагаюся зрозуміти той чи інший вчинок, що стало причиною поведінки, дії героя. Розкрити всі ці нюанси й допомогти героєві пройти свій складний шлях до зцілення або ж досягнення мети. Написання історій щось подібне до психоаналізу, коли ти заглиблюєшся в персонажа, як у прірву. Відкопуєш цікаві чи сумні факти, аналізуєш і доходиш висновку. Мені цікаво збагнути сам процес формування особистості, що впливало на неї, і альтернативну історію. Хочу своїми історіями допомогти іншим зрозуміти себе.
- Дайте, будь ласка, особисто від себе 5 порад для письменників-початківців: тим, хто соромиться писати; тим, хто невпевнений у власних силах; тим, хто ніяк не наважиться.
Я завжди рада давати поради, але вони діятимуть за умови “наполегливої праці”.
Найголовнішою порадою є прийняття себе та свого письма. Любіть його, як себе. Удосконалюйте.
Багато читайте та вчіться у колег. Ніколи не соромно вчитися.
Записуйте ідеї та сцени, які виникають у вашій голові. Записи знадобляться, коли ви будете міркувати над новою історією чи над певною сценою.
Сформуйте письменницькі рутини. Буде складно працювати за графіком, та він може бути гнучким для вас. Головне не робити великих пауз й працювати кожного дня хоча б по 30 хвилин.
Сприймайте критику спокійно, хай навіть ви не згодні з читачем. Запам’ятайте, те що вони бачать у книгах це їхнє, не ваше. Тому просто пишіть далі й пробуйте себе.
Спілкувалась Анастасія Скурська,
членкиня ГО “ЛітЛокомотив”.
Фото з особистого архіву письменниці
