Васильчук В.Б. Приречені на життя: новелети, оповідання // Житомир: ФОП Худяков О.В., 2023. – 232 с: іл.
Моя подорож сторінками нової книги письменника, заслуженого журналіста України Віктора Васильчука нещодавно розпочалася, як не зогледілася, коли перегорнула останню сторінку цього яскраво ілюстрованого видання. Тут є своя «Передноворічна історія» і навіть «Подарунок», але почну ділитися враженнями від прочитаного, все ж таки, з назви.
«Приречені на життя» ̶ книга, до якої увійшло десять невеликих за обсягом новелет і шість оповідань про навколишню природу і звірят, а також захоплюючі розповіді про домашніх улюбленців. Тож це видання передусім – для дітей молодшого та середнього шкільного віку, але, безумовно, зацікавить і більш ширше коло читачів.
В анотації природа порівнюється із храмом, де все ̶ від метелика до людини ̶ приречене на життя, і ця авторська сентенція є ключовою і органічно втілена у назву книги. З першого погляду, вона дещо контроверсійна, бо у приреченості, як-не-як, прихований певний фаталізм, усвідомлення неминучості якоїсь катастрофи, безнадія. Хіба не народжуються для життя? Але, сподіваюся, автор навмисне скористався таким прийомом, аби привернути увагу читачів та громадськості до проблеми безпритульних тварин. Якщо аналізувати не тільки назву, а глянути на палітурку, глибше вникнути у тексти, одразу стає зрозуміло: у книзі йдеться про тваринок, приречених на смерть і врятованих людьми з чуйним серцем, а також про тваринок, які, як тільки можуть, борються за життя, тобто вони від народження знаходяться у безперервній боротьбі за виживання.
Чотири оповідання присвячені нашим друзям найменшим – це «Чорнобильські поневіряння Бучі», «Останній бій знайденця», «Пробач мені, цукерочко», «Мій друг Пончик». Раніше були опубліковані окремими книгами. Для мене як для читачки новим стало оповідання, де фахово і водночас художньо висвітлено проблему браконьєрства ̶ «Лосева помста», а ще транслюється особлива любов автора до лісу: «Ранковий ліс зустрів їх дзвінкоголосим щебетом. Йшли повільно, на повні груди вдихаючи цілюще повітря. Зірке око, слух Антона бачили й учували все навколо. Кожна істота, травинка, листочок ̶ наче рідні». Через образ браконьєра Ярмольченка подано типовий портрет браконьєра і браконьєрства як злочинної дії, а лісник Антон Стріленко уособлює захисника, воїна світла, «приреченого на життя», бо після одного із нападів зловмисника вижив дивом. І таких прикладів життєствердності, гуманізму, любові і чуйності у книзі багато. Як педагогові і випускниці природничого факультету мені імпонує обізнаність письменника у сфері біології, екології. У новелетах та оповіданнях книги «Приречені на життя» автор у певному сенсі піднімає на поверхню цілий пласт болючих та актуальних проблем природокористування, екології, органічного і неорганічного світу у всій сукупності і зв’язках, що є об’єктом людської діяльності й пізнання, всього того, що не створене людиною.
Багато уваги автор приділив темі Чорнобиля, екологічної катастрофи та її наслідків («Чорнобильські поневіряння Бучі»). Це оповідання він присвятив своїм краянам, а також «братам меншим», які загинули під час чорнобильської катастрофи. Як переконливо-правдиво і емоційно-болісно передає письменник психологію собаки! Ніби втілюється у його шкіру й описує сумні думки чотириногого друга: «Бучі здавалося, що все довкола вимерло. Навдивовижу дивна тиша стояла в лісі. Йому хотілося швидше вибратися з цих мертвих заростей. Вийти на дорогу, яка веде до села. Зустріти людей. Свого господаря. Його доньку. Якби оце вздрів їх, щодуху біг би, доки вистачило сил».
В оповіданні «Штурман, Марсик і війна» теж є собачка ̶ Марсик, але головним героєм тут Штурман ̶ капітан у відставці Степан Кузьмич, а події розгортаються у 2022 році, на початку повномасштабного вторгнення росії в Україну. Це оповідання про сусідську взаємопідтримку і дружбу під час війни, про єднання думками і діями, про маленькі радощі, буденні клопоти і єдність у боротьбі за життя і справедливу перемогу світла над пітьмою.
Не слід думати, що Віктор Васильчук пише тільки про собак, хоча про них у новій його книзі таки багато мовлено. У фокусі уваги письменника – взаємини між людиною і світом у всеосяжному сенсі: людина і людина; людина і тварина; людина і природа.
Психологія, філософія гуманізму, справедливості, любові, торжества життя тісно переплетені з екологічною тематикою, яка, попри все, домінує у книзі. Хоча у новелетах і оповіданнях відчувається тяжіння до публіцистичного стилю, газетної журналістики та дидактики, проте воно є виправданим. Як би там не було, книга «Приречені на життя» приречена на визнання як літературно-художній твір. Її можна читати і під настрій, і без. Її зміст пізнавальний і корисний, бо створена вона для допитливого розуму і чуйного серця водночас. Читаючи її, відпочиваєш і водночас дізнаєшся про відмінність між отруйною гадюкою і звичайним водяним вужем (новелета «Вуж злодюжка»), або ж про щелепи жука-оленя, чи незвичні здібності дятла («Червоноголовий скрипаль»). Також можна більше дізнатися про ондатр, бобрів, пацюків і котів. До речі, про котиків у цій книзі – окрема новелета. Майже всі історії приправлені своєрідним гумором, усі, без винятку, з прикладами добрих вчинків, світлих думок, розумних дій… і несподіваних завершень.
Книгу Віктора Васильчука варто прочитати і дітям, і дорослим ̶ кожному читачеві відгукнеться якийсь момент чи історія, адже любов до життя, жага життя усього сущого навряд чи можуть залишити когось байдужим.
Євгенія ЮРЧЕНКО
21.12.2023