Будучи студенткою української філології Львівського національного університету ім. Івана Франка мала честь зіграти Мавку у “Лісовій пісні” Лесі Українки, топтати стежки предковічного лісу на Волині та озера Нечімного – тих заповітних місць, які збудили Лесину творчу уяву. Допоміг розгадати міфологічні образи-персонажі “Лісової пісні” наш викладач, світлої пам’яті професор Іван Овксентійович Денисюк, що народився у Лесиних краях поблизу Скулина і з малих літ увібрав у серце любов до свого мальовничого краю і його знаменитої співвітчизниці.
ОЗЕРО НЕЧІМНЕ*
Спить озеро. Не розбуди словами
Його спокійну, древню сивину.
Дивися, як м’якими рукавами
Хвилюють верби тихий берег сну.
Про що мовчать? Невимовлений докір
У хвилях, що цілують береги,
І піниться минулого неспокій,
Що серцю, наче п і с н я, дорогий.
О,що те дно хова від зору ока?
Можливо, пестощі весняного тепла…
Любов — як тайна вічна і глибока,
З якої вірність М а в к и проросла.
–
***
ТОЙ, ЩО В СКАЛІ СИДИТЬ
…І знов щемить, і знов у серце стука
Дух темряви – Т о й, щ о в с к а л і сидить.
Змовкає день і час. Холонуть руки.
Зникай, маро́, була це тільки мить!
Яке ж то забуття, коли є пам’ ять:
Великий смуток, радощі малі.
Вони живі. Захочуть і поранять
Руїнами і Того, що в скалі.
–
***
«АЛЕ МИНАЙ ЛЮДСЬКІ СТЕЖКИ, ДИТИНО…»
Тривожу вдруге я те озеро Нечі́мне,
А поруч мій Л у к а ш байдуже розмовля,
Як вітер весняни́й, мінливий, непостійний,
Не зна, куди майнуть, війнути звідкіля.
А озеро мене у відповідь басами
І кумканням, і скреготом, і шелестом віта.
Голосить – не щадить і теплиться сльозами,
Що ось, мовляв, живе забута “Пісня” та!..
Той лісовий мотив, як дідуган прадавній,
Мудрує стільки літ, лунає відколи.
О дядьку Л і с о в и к, розрадь моє кохання.
Тут поруч – мій Лукаш! Зціли його, зціли…
Живучим дихом слів, що я сказать не вмію,
Пробудження весни нам плесо прорече.
І вітер-жартівник обпалює плече,
Дарує ще одну, лишень одну… н а д і ю.
–
***
“СЦЕНА З ПЕРЕЛЕСНИКОМ”
Ірина Вовк.
(З першої збірки “Дзеркала”. – Львів:Каменяр,1991)
Коли вирветься втома,
як ноша мені непосильна,
коли хтось із знайомих
на мене скептично зиркне́,
я буденність покину
і в казку вернуся, наївна…
– О рятуй, побратиме,
рятуй, П е р е л е с н и к, мене.
І від злих язиків,
і від того скептичного ока
я у гущі лісів заховаюсь,
ніхто й не знайде.
Тільки мій П е р е л е с н и к
злетить над лісами високо
і озветься з берези:
– О де ти, о де ти, о де!..
Коли вирветься втома,
а вона ще чорніша від ночі,
і пітьма півпритомна
долоні безсонь простягне,
спалахне у мені,
заіскриться в мені,
затріпоче
твій високий вогонь:
– О рятуй, П е р е л е с н и к, мене!
Ірина Вовк – Мавка в “Лісовій пісні” Лесі Українки. 1986. Сцена Луцького університету у часі святкування ювілейного 115-ліття поетеси.
Предковічне озеро Нечимне — місце дії “Лісової пісні”.
Ірина Вовк.
(З першої збірки “Дзеркала”. – Львів:Каменяр,1991)
*Нечі́мне (Нечімле) – знамените предковічне озеро на Волині, місце дії драми-феєрії Лесі Українки «Лісова пісня».